Справа № 420/11617/22
04 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови 04 травня 2022 р. у виплаті ОСОБА_1 заборгованостi по пенсії її чоловіка ОСОБА_2 , яка виникла на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 р. у справі № 420/27497/21; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України B Одеській області та Пенсійний фонд України провести виплату ОСОБА_1 заборгованостi по пенсії її чоловіка ОСОБА_2 , яка виникла на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 р. у справі № 420/27497/21.
В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . 01 квітня 2022 року, ОСОБА_2 , з яким позивачка проживала разом, помер. При цьому, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 року в адміністративній справі №420/27497/21, яке набрало законної сили 28.03.2022 р., був задоволений позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови 02 грудня 2021 року в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_2 з 01 квітня 2019 року не підставі довідки Одеського обласного ТЦК та СП МОУ № ЮО68977 від 22.07.2021 року про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 р. з урахуванням виплачених раніше сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 на підставі довідки Одеського обласного ТЦК та СП МОУ № ЮО68977 від 22.07.2021 року про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року з урахуванням виплачених раніше сум. Однак, Листом вих. 7802-5707/Ш-02/8-1500/22 від 04.05.2022 року, відповідачем було відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії за рішенням суду ОСОБА_2 , оскільки вона не є стягувачем у справі №420/27497/21. Отже, підстав для проведення перерахунку пенсії за рішенням суду немає.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (від 12.09.2022р. за вхід. № ЕП/26349/22), зазначаючи, що закон України "Про виконавче провадження" передбачає можливість заміни сторони правонаступником. Однак, будь-яких доказів того, що саме ОСОБА_1 є правонаступником померлого ОСОБА_2 щодо отримання невиплачених за життя коштів, особою не надано. Відповідно до статті 1219 Цивільного кодексу України до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом. Таким чином, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, щодо виконання рішення суду в частині зобов'язання Головного управління здійснити перерахунок та виплату пенсії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі 420/11617/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Відповідно до засвідченої копії свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 12.04.1968 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були подружжям.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 року в адміністративній справі №420/27497/21, яке набрало законної сили 28.03.2022, адміністративний позов ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м.Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови 02 грудня 2021 року в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_2 з 01 квітня 2019 року не підставі довідки Одеського обласного ТЦК та СП МОУ № ЮО68977 від 22.07.2021 року про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 р. з урахуванням виплачених раніше сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 на підставі довідки Одеського обласного ТЦК та СП МОУ № ЮО68977 від 22.07.2021 року про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року з урахуванням виплачених раніше сум.
ОСОБА_2 , з яким позивач проживала разом, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 01.04.2022 року.
З урахуванням чого, ОСОБА_3 звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою, про нарахування та виплату їй недоотриманої пенсії її померлого чоловіка ОСОБА_2 згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 року в адміністративній справі №420/27497/21.
Проте, за результатами розгляду вищевказаного звернення ОСОБА_1 щодо перерахунку та виплати пенсії померлого чоловіка на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 року в адміністративній справі №420/27497/21, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області листом 7802-5707/Ш-02/8-1500/22 від 04.05.2022 року повідомлено, що оскільки позивач не є стягувачем по справі № 420/27497/21, правові підстави для виплати недоотриманої доплати пенсії за зазначеним рішенням суду, відсутні.
Вищеозначена позиція суб'єкта владних повноважень послугувала підставою для звернення ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо вдови 04 травня 2022 р. у виплаті ОСОБА_1 заборгованостi по пенсії її чоловіка ОСОБА_2 , яка виникла на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 р. у справі № 420/27497/21; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України B Одеській області та Пенсійний фонду України провести виплату ОСОБА_1 заборгованостi по пенсії її чоловіка ОСОБА_2 , яка виникла на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 р. у справі № 420/27497/21, є такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Це правило отримало розвиток у положеннях публічного законодавства з приводу соціального забезпечення громадян у формі виплати пенсій, а саме: статті 91 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон України №1788-ХІІ), статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV), статті 61 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).
Так відповідно до частини першої статті 91 Закону України №1788-ХІІ суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
За змістом статті 52 Закону України №1058-IV сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали .Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Згідно із статтею 61 Закону України №2262-XII суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. В разі смерті пенсіонера членам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання, виплачується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розділом IV Закону України №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлені умови призначення пенсій в разі втрати годувальника, особи, які мають право на цю пенсію, розмір пенсії в разі втрати годувальника, період, на який призначається пенсія.
Зокрема, відповідно до наявної у матеріалах справи засвідченої копії свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 12.04.1968 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були подружжям.
Отже, з огляду зазначене вище, матеріалами справи підтверджується наявність родинних зв'язків між позивачем та померлим ОСОБА_2 .
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З огляду на вимоги ст.ст. 2,5 КАС України об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
В контексті спірних правовідносин по даній справі суд зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 року в адміністративній справі №420/27497/21, яким визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови 02 грудня 2021 року в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_2 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки Одеського обласного ТЦК та СП МОУ № ЮО68977 від 22.07.2021 року про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 р. з урахуванням виплачених раніше сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 на підставі довідки Одеського обласного ТЦК та СП МОУ № ЮО68977 від 22.07.2021 року про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року з урахуванням виплачених раніше сум.
При цьому, у зв'язку з наведеним, суд звертає увагу, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України №1404-VIІІ «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон №1404-VІІІ).
Згідно зі ст.1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.15 Закону №1404-VІІІ сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Положення частини п'ятої статті 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
У контексті наведених положень Закону №1404-VІІІ слід зазначити, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону.
При цьому виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням.
До того ж цей Закон не пов'язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (ч.4 ст.4 Закону №1404-VІІІ).
У рішенні Європейського суду з прав людини Матківська проти України від 12.03.2009 р. зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, заміна сторони у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можлива на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
Конституційним Судом України у рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 року зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року вказав, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Таким чином, суд акцентує, що за наслідками вчинення відповідних дій щодо заміни сторони у виконавчому провадженні та після нарахування позивачці грошових коштів на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 року в адміністративній справі №420/27497/21, остання має право звернутися з вимогами, які є предметом у даній справі, у разі якщо відповідачем не буде вчинено дій щодо виплати спірної суми грошових коштів на виконання означеного судового рішення, а отже, суд доходить висновку щодо необґрунтованості та передчасності заявлених позивачем вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, не є обґрунтованими, а отже задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо вдови 04 травня 2022 р. у виплаті ОСОБА_1 заборгованостi по пенсії її чоловіка ОСОБА_2 , яка виникла на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 р. у справі № 420/27497/21; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України B Одеській області та Пенсійний фонду України провести виплату ОСОБА_1 заборгованостi по пенсії її чоловіка ОСОБА_2 , яка виникла на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 р. у справі № 420/27497/21, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 04.11.2022 р., з урахуванням знаходження судді Ю.В. Харченко у відпустці, у період часу з 13.09.2022 р. по 07.10.2022 р., а також на лікарняному - з 10.10.2022 р. по 20.10.2022 р.
Суддя Харченко Ю.В.
.