Справа № 420/15081/22
04 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанов,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2021 р., ВП №64555932, винесену державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одесі Тернюком М.М., боржником за якою є ОСОБА_1 , а стягувачем Головне управління ДПС в Одеській області;
визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 10.06.2021 р., ВП № 64555932, винесену державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одесі Кампасуном О.В., боржником за якою є ОСОБА_1 , а стягувачем - Головне управління ДПС в Одеській області;
зобов'язати Перший Малиновський відділ ДВС у м. Одесі виключити відомості про боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників, внесених у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження № 64555932.
Позов позивачем обґрунтований тим, що ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження №64555932, які містяться у АСВП, зокрема постановою про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2021 р., постановою про арешт коштів боржника від 10.06.2021 р., вважає, що вони є протиправними, порушують законні права та її інтереси та є такими, що підлягають скасуванню з наступних підстав.
На думку позивача, в порушення ч.1 ст.28 ЗУ «Про виконавче провадження», на її адресу не надходили: постанова Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одесі про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2021р., постанова про накладення арешту на кошти, будь-які інші документи з приводу виконавчого провадження № 64555932.
Також позивач вказує на відмінність дати постанови про відкриття виконавчого провадження, матеріали виконавчого провадження не містять доказів направлення виконавчих документів на її адресу.
Крім того позивач зазначає, що у матеріалах виконавчого провадження №64555932 у АСВП наявна перша сторінка заяви ГУ ДПС в Одеській області від 24.11.2020 р. №24884/9/15-32-13-04-10 про відкриття виконавчого провадження.
Решта сторінок заяви про відкриття виконавчого провадження а також додатки до неї, зокрема сам виконавчий документ - вимога ГУ ДПС в Одеській області від 12.03.2020 р. № Ф-2540-25у, з незрозумілих підстав у АСВП відсутні.
Позивач вважає, що враховуючи ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», строк для пред'явлення до виконання вимоги ГУ ДПС в Одеській області від 12.03.2020 р. № Ф-2540-25У - сплив у червні 2020 року.
Проте, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № 64555932 вимога ГУ ДПС в Одеській області від 12.03.2020 р №Ф-2540-25у подана на виконання до Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одесі 17.02.2021 р. разом з супровідним листом від 24.11.2020 р. № 24884/9/15-32-13-04-10.
Враховуючи вищевикладене, в порушення вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», ГУ ДПС в Одеській області було пропущено тримісячний строк пред'явлення до виконання вимоги від 12.03.2020 р. № Ф-2540-25У. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Проте, не зважаючи на вищезазначені грубі та очевидні порушення норм Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС у м. м. Одесі, замість повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття виконання, було протиправно винесено постанову від 17.02.2021 р. про відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги ГУ ДПС в Одеській областi вiд 12.03.2020 р. №Ф-2540-25У.
Враховуючи вищевикладене, постанова Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одесі про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2021 р., а також винесена на підставі неї постанова про арешт коштів боржника від 10.06.2021 р., на думку позивача, є протиправними, порушують законні права та її інтереси та є такими, що підлягають скасуванню.
Враховуючи, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 64555932 від 17.02.2021 р. винесена неправомірно, з порушенням п. 2 ч. 4 ст. 4, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», відомості про позивача, які були внесені до Єдиного реєстру боржників у зв'язку відкриттям виконавчого провадження №64555932, були внесені до реєстру також неправомірно та підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити адміністративний позов.
26.05.2022 ухвалою Одеського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження. Призначено справу до судового розгляд по суті на 02.11.2022 о 14:00 год.
01.11.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відділ не визнає позов у повному обсязі та вважає його поданим без належних підстав.
Відповідач вказує, що вимога про сплату боргу від 12.03.2020 року №Ф-2540-25У дата набрання законної сили 16.11.2020 року, а тому строк для пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання встановлений ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження».
Також представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що доказів направлення постанов не може надати. Направлення постанов не відбувалось з огляду на недостатність фінансування.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала у повному обсязі.
Представником позивача та представником відповідача були подані до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Представник третьої особи про причини неявки суд не повідомив, письмових пояснень, заяв або клопотань від третьої особи не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд зазначає наступне:
Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено податкову вимогу про сплату недоїмки від 12 березня 2020 року №Ф-2540-25У зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 в сумі 128205, 05 грн.
17.02.2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області подано до Першого Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) заяву (вих.№24884/9/15-32-13-04-10 від 24.11.2020 року) в якому просило відкрити виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості перед бюджетом у розмірі 128205, 05 грн.
17.02.2021 року державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тернюк М.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№64555932 з виконання вимоги ГУ ДПС в Одеській області №Ф-2540-25У від 12.03.2020 року. Відповідно до зазначеної постанови документ набрав законної сили 16.11.2020 року.
10.06.2021 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.
Позивач не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження, звернуся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків: cтаттею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 вказаного Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Частиною четвертою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначається строк пред'явлення рішення до виконання.
Згідно з частиною першою статті 12 вказаного Закону виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Отже, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом та строк пред'явлення її до виконання складає 3 місяці з наступного дня після закінчення десятиденного строку після отримання її платником єдиного внеску. При цьому у випадку якщо вказана вимога не може бути вручена через відсутність платника за його місцезнаходженням вона вважається врученою платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Як встановлено судом, відповідно до відповіді ГУ ДПС в Одеській області від 31.10.2022 року №24406/6/15-32-13-07-06, вимога №Ф-2540-25У від 12.03.2020 року направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення та 04.04.2020 року вручена поштою особисто ОСОБА_1 , про що свідчить її особистий підпис у вищезазначеному рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Таким чином, строк пред'явлення вказаної вимоги до виконання розпочався з 15.04.2020 року та закінчився 15.07.2020 року.
Відповідно до вимоги №Ф-2540-25У від 12.03.2020 року, яка наявна в матеріалах виконавчого провадження №64555932, датою набрання нею чинності зазначено 16.11.2020 року.
Таким чином, спірний виконавчий документ, стосовно якого здійснюється примусове виконання у виконавчому провадженні №64555932 набрав чинності 15.04.2020 року, а строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив 15.07.2020 року, водночас до примусового виконання виконавчий документ був поданий з зазначеною у ній датою набрання чинності 16.11.2020 року, яка у процесі розгляду цієї справи виявилась невірною.
Частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень та здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом та Законом України "Про виконавче провадження", зокрема, прийняти виконавчий документ до виконання та відкрити виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа або повернути виконавчий документ без прийняття до виконання, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. При цьому хоча державний виконавець має право перевірити виконавчий документ на відповідність вимог Закону України "Про виконавче провадження", водночас він не наділений повноваженнями надавати оцінку відомостям зазначеним у виконавчому документі.
При цьому, оскільки до повноважень виконавця не входить обов'язок щодо перевірки відомостей про набрання чинності виконавчим документом, відповідачу не було відомо про пропущення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому суд вважає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження ВП№64555932 станом на 17.02.2021 року була прийнята правомірно. Однак захист порушених прав позивача потребує її скасування, та, як наслідок, інша оскаржувана постанова про арешт коштів від 10.06.2021 року також підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про ОСОБА_1 , суд зазначає наступне: відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 1404-VІІІ Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Частиною 5 ст.9 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з ч.7 ст.9 Закону № 1404-VІІІ відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 ч.1 ст.37 цього Закону або постанови, передбаченої ч.4 ст.40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до ст.40 Закону № 1404-VІІІ у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що Законом № 1404-VІІІ передбачено алгоритм дій державного виконавця у випадку скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, за наслідками здійснення яких державний виконавець виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасовує інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення.
Оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2021 року ВП №64555932 скасовано цим судовим рішенням, то станом на день прийняття рішення права та інтереси позивача в цій частині заявлених позовних вимог діями або бездіяльністю державного виконавця не порушені.
Відтак, заявлені в цій частині позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Крім того, позивач у позовній заяві просить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
На підтвердження витрат на правничу допомогу, суду надано: договір про надання правової допомоги від 21.10.2022 року; акт про обсяг виконаних робіт від 02.11.2022 року; детальний опис робіт.
Суд враховує складність розгляду саме цієї справи, заявлені позовні вимоги та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат, наявність сталої судової практики з розгляду такої категорії спорів.
При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України” (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України” (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
З урахуванням категорії та складності справи, наявності численно обсягу сталої судової практики з подібних правовідносин, суд вважає справедливим розміром професійної правничої допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України, судові витрати позивача у загальній сумі 4997,20 грн. (судовий збір 2977, 20 грн., 2000 грн. витрати на правничу допомогу) підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Першого Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Першого Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Генерала Петрова, 42, м.Одеса, 65072, код ЄДРПОУ 41405395) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.
Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2021 р., ВП №64555932, винесену державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одесі Тернюком М.М., боржником за якою є ОСОБА_1 , а стягувачем Головне управління ДПС в Одеській області.
Скасувати постанову про арешт коштів боржника від 10.06.2021 р., ВП № 64555932, винесену державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одесі Кампасуном О.В., боржником за якою є ОСОБА_1 , а стягувачем - Головне управління ДПС в Одеській області.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Першого Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальній сумі 4997,20 грн. (судовий збір 2977, 20 грн., 2000 грн. витрати на правничу допомогу).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка