ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.11.2022Справа № 910/20471/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (вул. Теліги Олени, буд. 6 літ. В, м. Київ, 04112)
до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (вул. Саксаганського,77, м. Київ, 01033)
про стягнення 40 637,92 грн.
Представники сторін: не викликались.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення 40 637,92 грн. в порядку суброгації.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" № 034002/4615/0000016 від 15.12.2020 року, в зв'язку чим на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вини якого трапилось ДТП, на дату ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Українська транспортна страхова компанія", позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 40 637,92 грн. в порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20471/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Крім того, вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу ЕР №201988224.
Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 року у справі № 910/20471/21 через відділ діловодства суду 29.12.2021 року від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 9-02/47198 від 29.12.2021 року щодо Полісу ЕР №201988224, яка судом долучена до матеріалів справи.
В свою чергу від відповідача 10.01.2022 року через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву №1 від 05.01.2022 року з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та просить їх зменшити, посилаючись на те, що вказана сума вартості витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 6 000,00 грн. є завищеною та необґрунтованою.
Поряд з цим засобами електронного зв'язку від позивача 12.01.2022 року надійшли заперечення б/н від 12.01.2022 року щодо заяви відповідача про зменшення витрат на правову допомогу з доказами їх надсилання на адресу відповідача, в яких позивач просив суд з огляду на положення пункту 4 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України врахувати дії останнього щодо досудового врегулювання спору мирним шляхом у вигляді надсилання на адресу відповідача претензії №29519.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на заперечення та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Таким чином, оскільки Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відповіді на заперечення щодо заяви про зменшення витрат на правову допомогу, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 15.12.2020 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрікон-Південь» (страхувальник за договором) укладено Договір (Сертифікат) добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №034002/4615/0000016 (далі - Договір страхування), предметом якого відповідно до пункту 4 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим транспортним засобом та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
Відповідно до пункту 6 Договору страхування (Сертифікату) застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 , 2020 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб); страхова сума становить 3 045 380,00 грн.
Строк дії Договору страхування для застрахованого транспортного засобу з 16.12.2020 року по 15.12.2021 року.
Відповідно до пункту 9 Договору страхування (Сертифікату) безумовна франшиза по збиткам внаслідок ДТП - 0,00% від страхової суми.
Відповідно до пункту 15.4 Договору страхування (Сертифікату) допущені до управління транспортним засобом особи віком понад 23 роки.
Судом встановлено, що укладений Договір добровільного страхування №034002/4615/0000016 від 15.12.2020 року за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, відповіді від НПУ № 3021039433771679 та згідно постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.03.2021 року у справі №607/2441/21 06.02.2021 року о 11 год. 30 хв. в м. Тернополі по вул. Микулинецька, 29, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 , не був достатньо уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та її зміною, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення із транспортним засобом Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження, чим порушив вимоги пунктів 2.3 б, 13.1 ПДР України.
Судом також встановлено, що у постанові Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.03.2021 року у справі №607/2441/21 було допущено технічну описку при зазначенні державного номеру транспортного засобу Toyota Camry - замість державного номеру НОМЕР_1 судом помилково вказано НОМЕР_3 .
Проте, як вбачається з Відповіді від НПУ (ідентифікатор картки ДТП в системі НПУ №3021039433771679) учасником ДТП, яка сталась 06.02.2021 року у м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 29, є автомобіль Toyota Camry, номер кузова НОМЕР_4 , при цьому згідно Полісу ЕР №2019882244 державним номером транспортного засобу марки Toyota Camry, номер кузова НОМЕР_4 , є - НОМЕР_1 .
Отже, учасником ДТП, яка сталась 06.02.2021 року, та застрахованим у відповідача згідно Полісу ЕР №2019882244 транспортним засобом є автомобіль Toyota Camry, номер кузова НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 5 Договору страхування (Сертифікату) та пункту 3.1.2 Додатку №1 до договору страхування страховим ризиком є, зокрема, ДТП, у тому числі викид каменів чи інших твердих фракцій із-під коліс транспорту, зіткнення з тваринами під час руху транспортного засобу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами пункту 5.1.6 Додатку №1 до Договору страхування страхувальник зобов'язаний протягом 5 робочих днів з дати настання події надати страховику Заяву на виплату страхового відшкодування (повідомлення про подію) в письмовій формі, в тому числі в електронному вигляді через кабінет клієнта my.uniqa.ua.
Так, страхувальник 08.02.2021 року звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» із заявою-повідомленням №00403498 про подію з ознаками страхового випадку, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно з пунктом 8.1 Додатку №1 до Договору страхування виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з умовами договору на підставі заяви особи, яка має право на отримання відшкодування, і страхового акту, що складає страховик після отримання всіх необхідних документів, визначених розділом 6 договору.
Відповідно до пункту 7.2 Додатку №1 до Договору страхування розмір страхового відшкодування визначається, виходячи з фактичного розміру збитків, завданих ТЗ у результаті Страхового випаду, розрахованого відповідно до умов договору. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, понесеного страхувальником (вигодонабувачем), та розміру страхової суми, зазначеної в договорі.
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з рахунком СТО - ТОВ «Інтер Авто Центр» №СИХ-С-000674 від 09.02.2021 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 , визначена у розмірі 40 637,92 грн. з ПДВ
У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із заявою про настання страхової події від 08.02.2021 року, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у сумі 40 637,92 грн., про що складено відповідний страховий акт №00403498 від 18.02.2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
За змістом вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 , склала 40 637,92 грн., та становить вартість відновлювального ремонту згідно з рахунком СТО № СИХ-С-000674 від 09.02.2021 року.
У відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 40 637,92 грн. була виплачена безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту автомобіля Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 - ТОВ «Інтер Авто Центр», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №202544 від 19.02.2021 року на суму 40 637,92 грн.
В свою чергу заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування транспортного засобу № 034002/4615/0000016 від 15.12.2020 року, а також перебування отриманих автомобілем марки Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 06.02.2021 року, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 40 637,92 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок ТОВ «Інтер Авто Центр» як СТО, що здійснювало відновлювальний ремонт транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 року у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16 невірно вважати, що для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги тільки Звіт суб'єкта оцінювання, складений згідно з Законом України «про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки відповідно до абз. 10 частини 2 статті 7 цього Закону проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування саме у випадках, встановлених законом. При цьому, норми вказаного Закону не передбачають обов'язковість проведення оцінки для визначення збитків та розміру відшкодування саме за результатами дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, наявність рахунку СТО - ТОВ «Інтер Авто Центр» №СИХ-С-000674 від 09.02.2021 року, а також платіжного доручення № 202544 від 19.02.2021 року на суму 40 637,92 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, у загальній сумі 40 637,92 грн.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 06.02.2021 року за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування, при цьому постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.03.2021 року у справі №607/2441/21 винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні пунктів 2.3 б, 13.1 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, визнано гр. ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 06.02.2021 року цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська транспортна страхова компанія» відповідно до договору (полісу) ЕР №201988224 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 0,00 грн.; ліміт страхової суми за шкоду майну - 130 000,00 грн. Поліс станом на момент скоєння ДТП 06.02.2021 року був чинний.
З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.
Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова кампанія «УНІКА», виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія автомобіля Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.
При цьому з урахуванням наявності полісу ЕР №201988224 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_1 , та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія», до якого правомірно заявлено позов.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини 36.6. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Таким чином, оскільки згідно із даними Договору страхування та Полісу ЕР №201988224 франшиза становить 0,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, розмір страхового відшкодування, яке позивач просить суд стягнути в даному позові не підлягає зменшенню.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА», а саме претензії №29519 на виплату страхового відшкодування в порядку суброгації у сумі 40 637,92 грн., факт надсилання якої 20.07.2021 року на адресу відповідача підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення №0405349741334.
Проте, дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, оскільки в порушення п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач у визначений законодавством строк відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 40 637,92 грн. в порядку суброгації.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що обґрунтовано заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту №034002/4615/0000016 від 15.12.2020 року та Полісу ЕР №201988224 та/або їх окремих положень суду не надано.
Також суд зазначає, що Відповідно до пункту 193.1. статті 193 Податкового кодексу України ставка податку на додану вартість встановлюються від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків.
Згідно з абзацом другим пункту 36.2 статті 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.
Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.
У відповідності до частин 1,2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відтак, в силу приписів частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.
Отже, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин фактично проведеного ремонту та чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість.
Наразі, з матеріалів справи вбачається, що фактичне виконання ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу Audi Q7, державний номер НОМЕР_2 , на загальну суму 40 637,92 грн., у тому числі ПДВ у сумі 6 772,99 грн., було проведено на СТО - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Авто Центр», яке є платником ПДВ з 06.02.2013 року (ІПН: 384819322251), у зв'язку з чим включення до суми страхового відшкодування вказаної суми ПДВ є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 40 637,92 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 6 000,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об'єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтями 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
При цьому у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. у зв'язку з завищенням позивачем їх розміру, оскільки справа, що розглядається, не є складною, її розгляд проводиться у спрощеному порядку, а всі справи про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації є однотипними та з однаковим переліком правових підстав позову.
Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Окрім цього при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частиною 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Як встановлено судом за результатами розгляду позовної заяви та вимоги позивача про розподіл судових витрат, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.
Зокрема, як свідчать матеріали справи, між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» (позивач у справі, клієнт) та Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» (бюро) укладено Договір про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 року, згідно з умовами пункту 1.1 якого Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з пунктом 1 Додатку №1 від 16.11.2021 року до Договору про надання правової допомоги Клієнт доручає Бюро надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників Клієнта за цивільним або господарським судочинством, зокрема, за справою про стягнення страхового відшкодування у сумі 40 637,92 грн. за страховим актом №00403498, складеним за фактом настання страхового випадку 06.02.2021 року, дата страхового відшкодування - 19.02.2021 року, страхувальник - ТОВ «Агрікон-Південь».
В матеріалах справи наявні копії Акту надання послуг №161 від 16.11.2021 року, Довіреності №1 від 16.09.2021 року, виданої Адвокатським бюро Олександра Лисова «Еквіт» на ім'я адвоката Білоконь Інни Вікторівни, розрахунок витрат на правову допомогу на загальну суму 6 000,00 грн., рахунок №161 від 16.11.2021 року, а також платіжне доручення №002910 від 19.11.2021 року на суму 6 000,00 грн.
Таким чином, наявними доказами підтверджується понесення позивачем під час розгляду даної справи адвокатських витрат у розмірі 6000,00 грн.
Надання адвокатом Білоконь Інною Вікторівною (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РН № 1639 від 21.05.2019 року) правової допомоги позивачу у Господарському суді міста Києва підтверджується Ордером серії КС №138682 від 16.09.2021 року на представництво інтересів ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» адвокатом Білоконь Інною Вікторівною у Господарському суді м. Києва, виданого на підставі Договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 року.
Суд також бере до уваги, що позовна заява ПАТ «СК «УНІКА» до ПАТ «УТСК» про стягнення 40637,92 грн., так само як заперечення б/н від 12.01.2022 року щодо заяви відповідача про зменшення витрат на правову допомогу підписані адвокатом Білоконь І.В.
Отже, позивач згідно з вимогами статті 74 ГПК України довів надання йому послуг професійної правничої допомоги Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» в особі адвоката Білоконь І.В. під час розгляду даної справи № 910/20471/21.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В свою чергу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Так, відповідно до умов пункту 4.1 Договору ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.
Згідно з пунктом 1 Додатку №1 від 16.11.2021 року до Договору після одержання адвокатом Білоконь І.В. матеріалів (справ) від Клієнта, Клієнт зобов'язаний здійснити оплату послуг протягом 5 робочих днів у розмірі 6 000,00 грн. за кожну справу з переліку на підставі виставленого рахунку Бюро, яке в свою чергу має здійснити чіткий перелік дій по кожній справі окремо.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку витрат на правову допомогу від 16.11.2021 року, загальна вартість робіт (послуг), що надається, складає 6 000,00 грн., у тому числі: повний збір та аналіз усіх документів по страховій справі - 2 000,00 грн.; дослідження та оцінка переданих Клієнтом до бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, обрання способу захисту та інтересів Клієнта - 1 000,00 грн., написання та подання позовної заяви до суду та копії відповідачу - 3 000,00 грн.
В матеріалах справи наявна копія підписаного позивачем та Бюро та скріпленого печатками сторін Акту №161 надання послуг від 16.11.2021 року, згідно якого адвокат надав, а клієнт прийняв правову допомогу по стягненню заборгованості по страховій справі №29519 (страховий акт 00403498). Вартість послуг становить 6 000,00 грн. Сторони зауважень та претензій одна до одної не мають.
Відповідно до вказаного Акту сторони дійшли взаємної згоди щодо переліку, обсягу та вартості послуг, виконаних по даній справі, а саме: повний збір та аналіз усіх документів по страховій справі - 2 000,00 грн.; дослідження та оцінка переданих Клієнтом до бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, обрання способу захисту та інтересів Клієнта - 1 000,00 грн., написання та подання позовної заяви до суду та копії відповідачу - 3 000,00 грн.
Наразі, з матеріалів справи та умов Додатку №1 до договору про надання правової допомоги вбачається, що Бюро отримує повний пакет документів по страховій справі від Клієнта ПАТ «Страхова компанія «УНІКА», а саме: договір добровільного страхування, повідомлення страхувальника про подію, калькуляцію СТО, фотографії автомобіля, розрахунок суми страхового відшкодування, страховий акт, платіжні доручення тощо, що є достатнім для обґрунтування та подання суброгаціного позову.
Крім того, інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ щодо чинності полісу ОСЦПВ, а також усі судові рішення є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному сайті Моторного (транспортного) страхового бюро України та офіційному веб-порталі судової влади України, що виключає необхідність додаткового збору представником позивача документів, у зв'язку з чим суд вважає, що розмір вартості послуг по збору документів по страховій справі позивачем явно завищено.
В свою чергу суд констатує, що частина з наданих послуг адвоката, а саме аналіз та ознайомлення з усіма документами по страховій справі, повністю охоплюється змістом послуги дослідження та оцінка переданих Клієнтом до Бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, а тому включення до розрахунку вартості такої послуги у сумі 1 000,00 грн. як самостійної є необґрунтованим та безпідставним.
Водночас, з урахуванням предмету позову та фактичних обставин вбачається, що попередньому дослідженню представником позивача з метою підготовки позовної заяви підлягали лише копія договору добровільного страхування «КАСКО» від 15.12.2020 року із заявою про настання страхової події, копія постанови суду від 01.03.2021 року у справі №607/2441/21, копія страхового акту №00403498 з платіжним дорученням №202544 від 19.02.2021 року та витяг полісу з МТСБУ.
Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи те, що розгляд справи № 910/20471/21 здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність арифметичних розрахунків ціни позову, суд приходить до висновку про те, що розмір заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивачем завищено.
Так, в контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.
Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
При цьому згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, враховуючи викладене та дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, зокрема, враховуючи зміст позовної заяви, викладеної на 3 аркушах (два з яких - це реквізити сторін та перелік документів, що додаються), та типовість даного спору, з урахуванням заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу 6 000,00 грн. підлягає зменшенню до 3 000,00 грн., що відповідає критерію пропорційності та розумності.
Аналогічну позицію виклав у своїй постанові Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77; код ЄДРПОУ 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. О. Теліги, 6-В; код ЄДРПОУ 20033533) 40 637 (сорок тисяч шістсот тридцять сім) грн. 92 коп. страхового відшкодування, 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 04 листопада 2022 року.
Суддя А.М. Селівон