вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
03.11.2022м. ДніпроСправа № 904/2651/22
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/2651/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛЕРЕЯ СКЛА ТА ПОРЦЕЛЯНИ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛЬ Д"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛЕРЕЯ СКЛА ТА ПОРЦЕЛЯНИ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 23.08.2022 за вих. № 56 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛЬ Д" (далі - відповідач) про стягнення 238.108,20 грн, з яких 191.359,63 грн основної заборгованості, 27.792,22 грн пені, 2.148,68 грн трьох процентів річних, 16.807,67 грн інфляційних втрат. Фактичною підставою позовних вимог визначено договір поставки № 547 від 02.11.2016.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2651/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2022.
Ухвалою від 26.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через відділ документального забезпечення 27.10.2022 (електронною поштою) та 01.11.2022 (нарочно) від позивача надійшла заява про розмір судових витрат, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача 3.571,62 грн судових витрат та 6.500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Як убачається з матеріалів справи ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2022 надсилалася відповідачу на адресу: 49100, місто Дніпро, бульвар Слави, будинок 7К, за трек-номером 4930020582156.
Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 08.10.2022 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
При цьому, відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.11.2022.
Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2022 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.
Так, суд встановив, що ухвала від 26.08.2022 вважається врученою відповідачу 08.10.2022 (день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження).
Відповідачу(ам) в ухвалі від 26.08.2022 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву тривав до 24.10.2022, з урахуванням того, що строк припадає на неділю (23.10.2022), а тому останній день строку переноситься на понеділок (24.10.2022).
Станом на 03.11.2022 відзив не надано.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Таким чином об'єктивних обставин, що не залежали від волевиявлення відповідача, та які могли б вплинути на пропуск встановленого процесуального строку на подачу відзиву, не вбачається.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню сума заборгованості і нараховані на неї пеня, проценти річних та інфляційні втрати.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзив не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; строку дії договору; поставки товару; настання строку оплати товару; наявності / відсутності повної / часткової оплати товару; наявності / відсутності заборгованості; правомірності нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат.
Суд встановив, що 02.11.2016 між позивачем (далі - позивач, постачальник) та відповідачем (далі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 547 (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідному асортименті, кількості та по цінам в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.
За цим договором найменування товару, його асортимент та ціна визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до договору та його невід'ємною частиною.
Загальна сума даного договору обумовлюється сумами, зазначеними у накладних (товаро-транспортній або видатковій накладній) на кожну партію товару(п. 5.6 договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 10.1 договору).
Термін дії цього договору починає свій перебіг з моменту, зазначеного у п. 10.1 цього договору, та закінчується 31.12.2016 (п. 10.2 договору).
Відповідно до п. 10.3 договору якщо з 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії цього договору, жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію договору, договір вважається пролонгованим до кінця кожного наступного календарного року на тих же умовах.
У п. 4.1 договору сторони дійшли згоди, що приймання товару за кількістю і якістю проводиться покупцем відповідно до умов, встановлених цим договором.
Відповідно до п. 2.1 договору сторони погодили, що передача окремих документів, пов'язаних з постачанням товару на умовах цього договору (замовлення на поставку, підтвердження замовлення, повідомленням про відвантаження, накладна, акт про виявлені недоліки, специфікація та інші документи, що підтверджують здійснення господарської операції), здійснюється через систему електронного документообігу EDI (далі - EDI). Сторони підтверджують, що у кожної сторони укладено договір на надання послуг з провайдером системи електронного документообігу EDI ТОВ «Е-КОМ» і отримано GLN-номер.
GLN-номер (Глобальний адресний номер) - Глобальний ідентифікаційний номер місця знаходження - унікальний номер (13 цифр) в системі GS1 для ідентифікації учасників ланцюга постачання та їх матеріальних, функціональних або юридичних об'єктів (підрозділів) (магазини / розподільчі центри / офіси і т.д.).
GLN-номер постачальника: 4820114530004
GLN-номер покупця: 9864066885718.
Пунктом 2.4 договору узгоджено, що замовлення покупця - документ ORDERS, що направляється постачальнику через систему електронного документообігу EDI. Замовлення має містити: GLN-номер постачальника, GLN-номер покупця, GLN-номер місця призначення, номер замовлення, дату його подачі, дату поставки товару, асортимент, кількість, ціни товару, що поставляється, і іншу інформацію. У документі «замовлення» електронний цифровий підпис не використовується.
Відповідно до п. 2.5 договору постачальник зобов'язаний здійснювати постачання своєчасно згідно замовлення покупця. Покупець надає замовлення постачальникові на підставі графіка постачання (Додаток № 3). У випадку наявності розбіжності дати виконання, вказаної у замовленні покупця, і дати виконання, вказаної у графіку постачання, сторони беруть до уваги дати виконань, вказані в графіку постачання.
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 213.608,40 грн, що підтверджується:
(1) Відповідач надав позивачу замовлення на поставку № 000-00057332 від 02.12.2021 на суму 55.947,36 грн з ПДВ (а. с. 26 - 27, том 1). Позивач поставив відповідачу товар на суму 55.947,36 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ГФ-00005218 від 08.12.2021 (а. с. 28 - 29, а. с. 50 - 51, том 1 (подана двічі).
(2) Відповідач надав позивачу замовлення на поставку № 000-00059899 від 16.12.2021 на суму 21.082,68 грн з ПДВ (а. с. 30, том 1). Позивач поставив відповідачу товар на суму 7.000,68 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ГФ-00005429 від 22.12.2021 (а. с. 31 - 32, а. с. 52 - 53, том 1 (подана двічі).
(3) Відповідач надав позивачу замовлення на поставку № 000-00061415 від 29.12.2021 на суму 42.525,96 грн з ПДВ (а. с. 33, том 1). Позивач поставив відповідачу товар на суму 29.880,36 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ГФ-00000058 від 05.01.2022 (а. с. 34 - 35, а. с. 54 - 55, том 1 (подана двічі).
(4) Відповідач надав позивачу замовлення на поставку № 000-00002072 від 13.01.2022 на суму 32.643,66 грн з ПДВ (а. с. 36 - 37, том 1). Позивач поставив відповідачу товар на суму 32.528,16 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ГФ-00000277 від 25.01.2022 (а. с. 38 - 39, а. с. 56 - 57, том 1 (подана двічі).
(5) Відповідач надав позивачу замовлення на поставку № 000-00003260 від 19.01.2022 на суму 33.148,80 грн з ПДВ (а. с. 40, том 1). Позивач поставив відповідачу товар на суму 32.819,76 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ГФ-00000263 від 25.01.2022 (а. с. 41 - 42, а. с. 58 - 59, том 1 (подана двічі).
(6) Відповідач надав позивачу замовлення на поставку № 000-00004662 від 27.01.2022 на суму 13.656,48 грн з ПДВ (а. с. 43, том 1). Позивач поставив відповідачу товар на суму 10.212,48 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ГФ-00000479 від 02.02.2022 (а. с. 44 - 45, а. с. 60 - 61, том 1 (подана двічі).
(7) Відповідач надав позивачу замовлення на поставку № 000-00006977 від 10.02.2022 на суму 64.489,38 грн з ПДВ (а. с. 46 - 47, том 1). Позивач поставив відповідачу товар на суму 45.219,60 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ГФ-00000670 від 16.02.2022 (а. с. 48 - 49, а. с. 62 - 63, том 1 (подана двічі).
Актами про зарахування зустрічних однорідних вимог припинені зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 10.680,41 грн, що підтверджується:
актом (Б-000000178) від 18.01.2022 про зарахування зустрічних однорідних вимог (а. с. 64 - 65, том 1), у п. 4 якого сторони, керуючись ст. 610 ЦК України, дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов'язаннями у сумі 3.147,40 грн;
актом (Б-000000280) від 09.02.2022 про зарахування зустрічних однорідних вимог (а. с. 66 - 67, том 1), у п. 4 якого сторони, керуючись ст. 610 ЦК України, дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов'язаннями у сумі 4.761,41 грн;
актом (Б-000000724) від 19.04.2022 про зарахування зустрічних однорідних вимог (а. с. 68 - 69, том 1), у п. 4 якого сторони, керуючись ст. 610 ЦК України, дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов'язаннями у сумі 2.771,60 грн.
Так, заборгованість відповідача перед позивачем склала 202.927,99 грн (213.608,40 грн - 10.680,41 грн).
В матеріалах справи наявний акт звіряння взаємних розрахунків за період з січня 2022 року до липня 2022 року між позивачем та відповідачем за договором № 547 від 02.11.2016, який є фактичною підставою у справі № 904/2651/22 (а. с. 70, том 1) і згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем на 31.07.2022 складає 202.927,99 грн. Вказаний акт звіряння містить електронні підписи представників сторін.
Відповідача повернув позивачу товар на суму 11.568,36 грн, що підтверджується накладною на повернення № Я-00000104 від 01.08.2022 (а. с. 71 - 72, том 1).
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем склала 191.359,63 грн (202.927,99 грн - 11.568,36 грн), несплата якої і стала підставою звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
У п. 1 додаткової угоди від 01.08.2021 сторони дійшли взаємної згоди змінити умови оплати в п. 5.7 договору поставки та викласти його у такій редакції: «Покупець зобов'язаний здійснювати оплату через 60 (шістдесят) календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника».
Аналізуючи фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що строк оплати товару є таким, що настав, проте доказів повного погашення заборгованості матеріали справи не містять.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував відповідачу:
- пеню за загальний період прострочення з 09.03.2022 по 23.08.2022 на загальну суму 27.792,22 грн;
- три проценти річних за загальний період прострочення з 09.03.2022 по 23.08.2022 на загальну суму 2.148,68 грн;
- інфляційні втрати за загальний період прострочення з 09.03.2022 по 23.08.2022 на загальну суму 16.807,67 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогою від 07.07.2022 за вих. № 31 (а. с. 73 - 76, том 1), вимогою (повторно) від 01.08.2022 за вих. № 46 (а. с. 78 - 82, том 1) сплатити суму основної заборгованості і нараховані на неї пеню, відсотки річні та інфляційні втрати. В якості доказів направлення / отримання вимог позивача відповідачу(ем) до матеріалів справи долучено рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 77, том 1), лист з описом вкладень у цінний лист, поштова накладна № 4906602259076 від 05.08.2022 (а. с. 83, том 1). Матеріали справи підтверджують, що вимоги позивача відповідачем були залишені без відповіді та задоволення.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 191.359,63 грн основної заборгованості, 27.792,22 грн пені, 2.148,68 грн трьох процентів річних, 16.807,67 грн інфляційних втрат.
Право вимоги вказаної заборгованості позивач набув в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 547 від 02.11.2016.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 213.608,40 грн, що підтверджується видатковою накладною № ГФ-00005218 від 08.12.2021, видатковою накладною № ГФ-00005429 від 22.12.2021, видатковою накладною № ГФ-00000058 від 05.01.2022, видатковою накладною № ГФ-00000277 від 25.01.2022, видатковою накладною № ГФ-00000263 від 25.01.2022, видатковою накладною № ГФ-00000479 від 02.02.2022, видатковою накладною № ГФ-00000670 від 16.02.2022.
На підставі актів про зарахування зустрічних однорідних вимог припинені зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 10.680,41 грн, а на суму 11.568,36 грн відповідач повернув позивачу товар.
Так, заборгованість відповідача перед позивачем складає 191.359,63 грн.
Строк оплати заборгованості за отриманий від позивача товар у відповідача, згідно з п. 5.7 договору, в редакції додаткової угоди від 01.08.2021, є таким, що настав.
Доказів оплати товару в сумі 191.359,63 грн відповідач не надав.
Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 191.359,63 грн є доведеною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 23.02.2022 р. № 229 був неодноразово продовжений.
Так, Кабінет Міністрів України постановою № 928 від 19.08.2022 вніс зміни, зокрема, до Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 31.12.2022.
Відповідно до п. 9.5 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачених п. 5.7 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день такого прострочення.
Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 09.03.2022 по 23.08.2022 на загальну суму 27.792,22 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимогу не заперечив.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 27.792,22 грн пені підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (п. 90).
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 09.03.2022 по 23.08.2022 на загальну суму 2.148,68 грн та інфляційні втрати за вказаний період прострочення на загальну суму 16.807,67 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимогу не заперечив.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2.148,68 грн трьох процентів річних та 16.807,67 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (п. 90).
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Суд також встановив, що 07.07.2022 між позивачем (далі - позивач, клієнт) та адвокатом Коком Станіславом Анатолійовичем (далі - адвокат) був укладений договір про надання правової допомоги (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору клієнт доручає адвокату, а адвокат зобов'язується надати клієнту правову допомогу в питаннях представництва інтересів клієнта у Господарському суду Дніпропетровської області та в Центральному апеляційному господарському суді за позовом позивача до відповідача про стягнення заборгованості, яка є предметом спору у справі № 904/2651/22.
Розмір гонорару та порядок його оплати врегульовано у розділі 5 договору.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1 договору). Даний договір укладено до 31.12.2023. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від невиконання грошових зобов'язань та відповідальності (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 5.5 договору факт надання правових послуг підтверджується Актом наданих послуг, який складається адвокатом та надається на підпис клієнту, який зобов'язаний розглянути та підписати акт або надати обґрунтовані письмові заперечення не пізніше наступного робочого дня.
На виконання умов договору позивачем та відповідачем підписано акт наданих послуг від 27.10.2022 на суму 6.500,00 грн за підготовку позовної заяви у справі №904/2651/22.
Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 ГПК у України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.
За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі “East/West” проти України” від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають “гонорар успіху”, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі “Пакдемірлі проти Туреччини” (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху” у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху”, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).
Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.
Справа № 904/2651/22 є малозначною, оскільки ціна позову (238.108,20 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України; разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Господарський суд встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 6.500,00 грн визнаються підтвердженими документально.
На підставі викладеного, враховуючи, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 6.500,00 грн є неспіврозмірними з критерієм розумності і обґрунтованості таких витрат, право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи обсяг наданих послуг та баланс інтересів сторін у даному питанні, суд дійшов висновку про те, що розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи, що можуть бути стягнуті з відповідача, є 5.000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛЬ Д" (49100, місто Дніпро, бульвар Слави, будинок 7К; ідентифікаційний код 32014082) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛЕРЕЯ СКЛА ТА ПОРЦЕЛЯНИ" (49000, місто Дніпро, вулиця Пресова, будинок 65; ідентифікаційний код 32502453) 191.359,63 грн (сто дев'яносто одну тисячу триста п'ятдесят дев'ять грн 63 коп) основної заборгованості, 27.792,22 грн (двадцять сім тисяч сімсот дев'яносто дві грн 22 коп) пені, 2.148,68 грн (дві тисячі сто сорок вісім грн 68 коп) трьох процентів річних, 16.807,67 грн (шістнадцять тисяч вісімсот сім грн 67 коп) інфляційних втрат, 3.371,62 грн (три тисячі триста сімдесят одну грн 62 коп) судового збору, 5.000,00 грн (п'ять тисяч грн 00 коп) витрат на оплату послуг професійної правової допомоги.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк