03 листопада 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/16489/21
Провадження № 22-ц/4815/1215/22
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2022 року (ухвалене у складі судді Бучко Т.М.) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,-
Позивач звернувся до суду із позовом, яким просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 7226,30 грн. за кредитним договором № б/н від 23 червня 2017 року та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 23 червня 2017 року. Позичальник при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами", складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України. Заявою позичальника підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ "Приватбанк", які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Свідченням приєднання позичальника до угоди та дії договору факт користування позичальником кортковим рахунком та використання кредитних коштів. АТ КБ "Приватбанк" свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Позичальник не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер. Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього кодексу (6 місяців від дня відкриття спадщини), він не заявив про свою відмову від неї. Виходячи з наведеного, спадкоємці позичальника мали право подати заяву про прийняття спадщини або про відмову від спадщини у строк з 18 вересня 2019 року по 18 березня 2020 року. Спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є ОСОБА_1 .. Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де в якості адреси реєстрації зазначено АДРЕСА_1 . На виконання вимог ст.1281 ЦК України позивачем 26 серпня 2020 року була направлена претензія кредитора до Другої рівненської державної нотаріальної контори. Відповідач прийняв спадщину, до складу якої входять, в тому числі, кредитні зобов'язання померлого позичальника. Спадкування обов'язків відбулося відповідно до ч.23 ст.1268 ЦК України, так як відповідач не відмовився від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. 23 квітня 2021 року до спадкоємців позичальника було направлено лист-претензію, але ніяких дій не було виконано. Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 23 червня 2017 року становить 7226,30 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2022 року у задоволенні позову - відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вступив у спадщину та отримав спадкове майно після смерті позичальника ОСОБА_2 та набув обов'язок задовольнити вимоги кредитора.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, АТ КБ "Приватбанк" оскаржила його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не достатньо ґрунтовно дослідив докази, у зв'язку з чим, висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки відповідач на момент смерті позичальника був зареєстрований за місцем його проживання та відповідно прийняв спадщину, а тому зобов'язаний виконувати зобов'язання перед кредитором спадкодавця.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 23 червня 2017 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
8 липня 2017 року ОСОБА_2 АТ КБ "Приватбанк" видано кредитну картку НОМЕР_1 , на яку 19 жовтня 2017 року встановлений кредитний ліміт в розмірі 500 грн., який надалі був збільшений 23 червня 2018 року до 7000 грн., про що свідчить довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки.
Використання ОСОБА_2 кредитних коштів підтверджується випискою по рахунку за договором № б/н станом на 8 липня 2021 року.
Згідно з наданими позивачем розрахунком заборгованості за договором № б/н від 23 червня 2017 року заборгованість позичальника ОСОБА_2 перед АТ КБ «Приватбанк» становить 7226,30 грн. та складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 19 вересня 2019 року.
22 липня 2020 року АТ КБ "Приватбанк" направив до Другої Рівненської державної нотаріальної контори претензію кредитора вих.№ SAMDNWFC00038243050 з проханням включити кредиторські вимоги АТ КБ "Приватбанк" в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ, повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед банком у розмірі 7226,30 грн., повідомити чи зверталися спадкоємці із заявами про прийняття спадщини, повідомити відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті боржника, повідомити відомості про видані свідоцтва про право на спадщину та про осіб, які такі свідоцтва отримали (за наявності).
На претензію кредитора вих. № SAMDNWFC00038243050 від 22 липня 2020 року Друга рівненська державна нотаріальна контора листом від 2 вересня 2020 року повідомила, що спадкова справа до майна гр. ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилася.
8 квітня 2021 року позивач направив відповідачу лист-претензію № SAMDNWFC00038243050 з вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором № б/н, укладеним 19 жовтня 2017 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , в розмірі 7226,30 грн..
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ст.525, 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Правовідносини, що виникли між банком та боржником, який помер, після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку визначеному ст.1282 ЦК України.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За положеннями ч.3 ст.1268, ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї; спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно зі ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Отже, задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Тобто, у разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
При вирішенні спору про стягнення з спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Умовою відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця є факт прийняття спадщини. Аналогічні роз'яснення надані в п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 року, де зазначено, що з урахуванням положення ст.1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Оскільки боржник помер, то відповідати перед кредитором на підставі ст.1281, 1282 ЦК України за борги спадкодавця має спадкоємець у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Таким чином, АТ КБ "Приватбанк" як позивач зобов'язаний довести, що саме відповідач є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 та прийняв після нього спадщину. При цьому, обсяг та вартість спадкового майна повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора.
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. На підтвердження цієї обставини позивач посилається на копії паспортів позичальника ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 , де зазначено одну й ту ж адресу їх місця проживання.
Однак, сам факт реєстрації місця проживання відповідача за однією адресою зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є належним та допустимим доказом того, що саме відповідач є спадкоємцем та прийняв спадщину після померлого.
Відповідно до інформації Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради № 7499/01-14 від 4 січня 2022 року, станом на 28 грудня 2021 року за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 (дата реєстрації 19 липня 2016 року), ОСОБА_1 (дата реєстрації 7 листопада 2008 року), ОСОБА_4 (дата реєстрації 12 квітня 2005 року), ОСОБА_5 (дата реєстрації 17 травня 2000 року), ОСОБА_2 (дата реєстрації 17 травня 2000 року, дата зняття з реєстрації місця проживання 23 вересня 2019 року).
В анкеті-заяві позичальника ОСОБА_2 від 23 червня 2017 року містяться відомості про дружину останнього ОСОБА_5 , яка згідно з інформацією УЗНАП РМР також зареєстрована за місцем проживання спадкодавця на час його смерті та відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.
Згідно зі ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.1261-1265 цього кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, є спадкоємцями четвертої черги за законом (ст.1264 ЦК України).
За положеннями ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього кодексу.
Згідно з відомостями, наданими Другою рівненською державної нотаріальною конторою 28 грудня 2021 року на ухвалу суду, в Спадковому реєстрі спадкових справ та виданих на їх підставі свідоцтв про право на спадщину відсутня інформація про спадкову справу, заведену після смерті ОСОБА_2 .
Доказів, що відповідач є спадкоємцем першої черги після смерті позичальника чи що дружина померлого, як спадкоємець першої черги за законом, усунена від права на спадкування, не прийняла спадщину чи відмовилася від її прийняття, суду не надано.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вступив у спадщину та отримав спадкове майно після смерті позичальника ОСОБА_2 та набув обов'язок задовольнити вимоги кредитора, відсутні підстави вважати його спадкоємцем, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому, на переконання колегії суддів, АТ КБ "Приватбанк" не вичерпав своїх процесуальних можливостей для збирання та подання до суду доказів щодо правового статусу квартири, встановлення її власника, чи входить вона до складу спадкового майна та спадкування її відповідачем.
При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Заразом, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судовим рішенням на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.