апеляційне провадження №22-ц/824/8320/2022
справа №761/40864/21
27 жовтня 2022 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Чепур Н.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Кадрового центру Збройних сил України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Фролової І.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Кадрового центру Збройних Сил України про скасування наказу, поновлення на посаді та відшкодування середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
встановив:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про скасування наказу, поновлення на посаді та відшкодування середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що позивач працював на посаді головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України.
29 жовтня 2020 року позивачу вручено витяг із наказу начальника Кадрового центру Збройних Сил України (по особовому складу державних службовців) від 27 жовтня 2020 року щодо припинення із ним трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Вказує, що трудову книжку видано разом із витягом наказу про звільнення.
Уважає звільнення з посади незаконним. Вказує, що у витязі із наказу начальника Кадрового центру Збройних Сил України (по особовому складу державних службовців) від 27 жовтня 2020 року № 60, підставою звільнення зазначена спільна директива Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 30 липня 2020 року №Д-322/1/6дск, а в Попередженні та Аркуші бесіди зазначається, що додаткові організаційні заходи проводяться за спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30 липня 2020 року № Д-321/6/дск, а це різні документи (підстави проведення оргзаходів).
Зазначає, що 02 жовтня 2020 року за 30 днів до кінцевої дати проведення оргзаходу позивач звернувся до начальника Кадрового центру полковника ОСОБА_2. з питання уточненням посадового становища. Під час бесіди, позивачу усно доведено про скорочення займаної посади відповідно до переліку змін до штату №02/311/51. У цей же день позивач звернувся до начальника Кадрового центру письмово із вимогою утворити комісію для перевірки фактів порушення прав позивача або перешкод у реалізації права на державну службу.
У встановлений законом строк, а саме до 21 жовтня 2020 року, письмової відповіді на зазначене вище звернення позивачу не надійшло.
23 жовтня 2020 року позивач звернувся до співробітників загального відділу Кадрового центру проінформувати позивача щодо підсумків роботи комісії. Відповідь начальника Кадрового центру від 21 жовтня 2020 року позивач отримав 28 жовтня 2020 року. У цьому документі вказано про те, що порушень прав позивача або перешкод у їх реалізації на державну службу не виявлено, а незначна технічна помилка в частині оформлення попередження не має причинно-наслідкового зв'язку з процедурою доведення.
Мотивуючи наведеним, просить суд визнати таким, що виданий з порушенням діючого законодавства та скасувати наказ начальника Кадрового центру Збройних Сил України від 27 жовтня 2020 року №60. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України. Стягнути з Кадрового центру Збройних Сил України на користь позивача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Вирішено: скасувати наказ начальника Кадрового центру Збройних Сил України (по особовому складу державних службовців) №60 від 27 жовтня 2020 року;
поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України з 30 жовтня 2020 року;
стягнути з Кадрового центру Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2020 року по 17 лютого 2022 року у розмірі 426 617,60 гривень;
стягнути з Кадрового центру Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 988,45 гривень.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Кадровим центром Збройних Сил України подано апеляційну скаргу.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що з метою удосконалення складу військ проводяться організаційно-штатні роботи. Такий порядок визначено наказом Міністерства оборони України від 22 листопада 2016 року № 620ДСК "Про затвердження Настанови з організаційно-штатної роботи у Збройних Силах України".
Вказує, що удосконалення організаційно-штатної структури з метою більш ефективного виконання поставлених завдань та функцій Кадрового центру Збройних Сил України є прерогативою керівника, в даному випадку Відповідача (начальника Кадрового центру Збройних Сил України), яким 29 липня 2021 року надіслано пропозиції до Генерального штабу Збройних Сил України щодо проведення організаційно-штатних змін у Кадровому центрі Збройних Сил України.
Зазначає, що спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30 липня 2020 року № 321/6/дск, у зв'язку із проведенням додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2020 році, в Кадровому центрі було передбачено скорочення посади працівника ЗСУ у Кадровому центрі Збройних Сил України із одночасним введенням посади військовослужбовця.
Вказує, що фактично вищестоящим керівництвом відповідача, а саме Міністерством оборони України сумісно із Генеральним штабом Збройних Сил України підтримано пропозицію відповідача щодо скорочення цивільних посад в Кадровому центрі Збройних сил України та видано Директиву, яка позивачем не оскаржується.
На виконання зазначеної Директиви з Генерального штабу Збройних Сил України до Кадрового центру 11 серпня 2020 року надійшов Перелік змін, в якому зазначалося про скорочення посади головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації, на якій в той час працював позивач.
З метою не допущення порушень з боку держави (в особі відповідача), керуючись абзацом першим частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", відповідачем 10 серпня 2020 року було письмово завчасно (за 2 календарні місяці) попереджено позивача про наступне його вивільнення у зв'язку із відсутністю на день вивільнення вакантних посад працівників. Це попередження позивачем було власноруч підписано 10 серпня 2020 року.
Відповідач діяв виключно на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та здійснив розрахунок з позивачем в повному обсязі.
Вказує, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, який ґрунтується виключно на загальних нормах права, але взагалі не стосується тих обставин справи, які були досліджені судом першої інстанції.
Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційної інстанції рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року скасувати та ухватили нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
31 серпня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Частиною 4 вищевказаної статті визначено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
До відзиву ОСОБА_1 не додано докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів відповідачу у справі, відтак апеляційним судом не приймаються аргументи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача - Паламарчук Я.О. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників прави розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції керувався тим, що суб'єкт призначення не надав оцінку роботі ОСОБА_1 , не зазначив причини звільнення саме позивача, відтак, обираючи серед працівників особу, яка підлягає звільненню, суб'єкт призначення діяв свавільно, тобто без будь-яких обґрунтувань, на власний розсуд, не пояснюючи причини прийнятого рішення, що свідчить про порушення принципу рівності громадян, а отже є також підставою для скасування наказу про звільнення та відновлення порушених прав позивача.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Згідно з окремими положеннями частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, зміст поняття «публічна служба» охоплює також поняття державної служби.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну службу", в редакції, що діяла на момент прийняття позивача на посаду посада державної служби - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону
Відповідно до "Переліку органів військового управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України", затвердженого Наказом Міністерства оборони України №270 від 20 травня 2016 року "Про затвердження переліків органів військового управління, в яких передбачено посади державної служби" Кадровий центр Збройних сил України є органом військового управління, юрисдикція якого поширюється на всю територію України.
Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_1 наказом Начальника Кадрового центру Збройних Сил України №43 від 15 липня 2016 року позивача призначено на державну службу на посаду головного спеціаліста інформаційно-аналітичного відділу Кадрового центру Збройних Сил України відповідно до статті 41 ЗУ "Про державну службу" (а. с. 26).
Окрім цього, під час звільнення позивача з посади відповідач, керувався, зокрема і Законом України "Про державну службу", що убачається із тексту наказу про звільнення.
Тобто установлено, що позивач був державним службовцем і перебував на публічній службі, що не оспорювалось та підтверджено сторонами в судовому засіданні.
Оскільки спір виник з приводу звільнення позивача з публічної служби, вимоги поновити останнього на посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 14-4зц18, від 11 квітня 2015 року у справі № 14-98цс18, від 22 серпня 2018року у справах № 14-278цс18 і № 14-294цс18, від 13 березня 2019 року у справі № 14-21цс19.
У частинах першій, другій статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Відтак, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю. З огляду на наведене, апеляційна скарга задовольняється частково.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 377, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Кадрового центру Збройних сил України задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року скасувати, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кадрового центру Збройних Сил України про скасування наказу, поновлення на посаді та відшкодування середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративного суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення він може звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2022 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова