Головуючий у суді першої інстанції Вовк С.В.
Єдиний унікальний номер справи № 757/15379/21-ц
Апеляційне провадження №22ц/824/9253/2022
27 жовтня 2022 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі :
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Ігнатченко Н.В., Савченка С.І.,
секретар - Олешко Л.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -
У березні 2021 року позивач звернувся із вказаним позовом до суду .
Починаючи із 2017 року у позивача існував спір із відповідачем щодо його поновленні на роботі. Рішення прийняті судами першої інстанції в порядку цивільного судочинства були скасовані, у зв'язку із тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 18 січня 2017 року ( Протокол № Ц-57/4 Ком.т.) в частині щодо звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із припиненням повноважень посадової особи згідно п.5 чс.1 ст. 41 КЗпП України, визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 19 січня 2017 року № 72\ос про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із припиненням повноважень посадової особи згідно п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця», стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 150 375,56 грн та 30 037,56 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на ту обставину, що заходи досудового врегулювання спору не проводились, і відповідно до ст. 233 КЗпП України він має право звернутися із вказаним позовом.
У прохальній частині позову просив стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 669 491,19 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн , гонорар за позитивний результат по справі в сумі 20% від суми стягнутого середнього заробітку пропорційно до розміру задоволених вимог ,що становить 133 898,24 грн .
В судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про закриття провадження у справі з підстав того, що спір належить до компетенції господарського судочинства.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року провадження у справі закрито з підстав п.1ч.1 ст. 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства), і роз'яснено, що даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу посилаючись на порушення норм процесуального права. Справу просить направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, тому що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, і суд першої інстанції помилково закрив провадження .
У відзиві на апеляційну скаргу, представник АТ «Укрзалізниця» зазначив ,що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021року у справі № 910/8221/21 ,що інші позовні вимоги з правовими наслідками прийняття таких рішень уповноваженим органом , визначальним у цій справі є саме корпоративні правовідносини. Таким чином позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є правовими наслідками прийняття уповноваженим органом рішення про звільнення з роботи у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, тому вони підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, в якому і розглядалися основні вимоги , які виникають з корпоративних правовідносин.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 27 жовтня 2022року року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Представники сторін були присутніми в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи .
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
У частині першій статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина перша статті 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Тому із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
Верховний Суд, закриваючи провадження у справі № 760/9300/17-ц про визнання незаконним рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» та поновлення ОСОБА_1 на роботі, у постанові від 29 квітня 2020 року зазначив наступне.
Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Звільнення правлінням товариства начальника філії «Залізнична охоронна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» від виконання його обов'язків є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння керівника задля унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.
З огляду не те, що позивач оскаржував рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17-18 січня 2017 року (Протокол № Ц - 57/4 Ком.т.), тобто рішення органу управління, пов'язане з діяльністю товариства і управлінням, то розгляд такої вимоги вимагає оцінювання законності дій зазначеного органу, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства.
Таким чином, спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виник з корпоративних відносин, а відтак підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, правильно виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникли з корпоративних відносин, а відтак підлягають розгляду в порядку господарського судочинства,оскільки є похідними від основних позовних вимог, що були предметом розгляду в господарському судочинстві .
Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції .
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 374,375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 02 листопада 2022 року.
Головуючий:
Судді: