29 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12020105030000483 стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року,
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Цим же вироком стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 на відшкодування заподіяної моральної шкоди 15 000 грн.
Також цим вироком вирішено питання щодо витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Справа №11-кп/824/1926/2022 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: ч. 1 ст. 125 КК України Доповідач ОСОБА_1
Суд визнав доведеним, що 26.07.2020 року приблизно о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_8 , знаходячись на перехресті вулиць Братиславська та Курчатова в м. Києві, побачив свою колишню дружину ОСОБА_6 , з якою у нього виник словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, підійшов до ОСОБА_6 та, діючи умисно, протиправно, схопив її за руку та правою ногою наступив на ліву стопу потерпілої, після чого наніс два удари ногою по ногам останньої, тим самим спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження у виді синця - на передній поверхні лівого стегна в нижній третині, садна - по передній поверхні правої гомілки в нижній третині, на тилі 2-го пальця лівої ступні, які відносяться до легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров'я).
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , вважаючи вирок суду незаконним та необґрунтованим через його невідповідність фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами сторони обвинувачення через їх недостатність і недопустимість, що не було взято до уваги та свідчить про неповне дослідження доказів по справі, просить вирок скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що в основу обвинувального вироку судом покладені показання свідків сторони обвинувачення та потерпілої щодо обставин нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень потерпілій, які є суперечливими, не узгоджуються між собою та ставлять під сумнів походження синців та саден на ногах потерпілої від дій обвинуваченого, який категорично заперечує вчинення ним дій, про які зазначає потерпіла.
Окрім цього, жоден зі свідків не бачив на тілі потерпілої легких тілесних ушкоджень, нанесення яких інкримінується обвинуваченому.
Що стосується інших обставин, про які вказувала потерпіла під час її допиту у судовому засіданні, а саме, що обвинувачений кидав в неї пластиковою пляшкою з водою, в той час, коли вона намагалась втекти від нього та щодо агресивної поведінки собаки обвинуваченого, то вони не мають об'єктивного відношення до висунутого обвинувачення - умисне нанесення легких тілесних ушкоджень. До того ж показання допитаних свідків вказують на неузгодженість показань потерпілої з їхніми показаннями у цій частині, що в свою чергу, ставить під сумнів правдивість показань потерпілої.
При цьому сторона захисту звертала увагу суду, під час дебатів, на вказані суперечності між показаннями свідків та потерпілої, що свідчить про неможливість та недостатність їх використання для обґрунтування винуватості ОСОБА_8 , проте суд не взяв ці доводи до уваги та не відобразив їх у своєму вироку, що свідчить про не дослідження показань свідків сторони обвинувачення та потерпілої з позиції сторони захисту.
Крім того, зазначає, що сторона захисту вказувала і на недопустимість такого доказу, як висновок експертного дослідження № 041-956-2020, оскільки процесуальними джерелами доказів у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки можуть бути висновок спеціаліста та/або висновок експерта, а такої форми доказу як, висновок експертного дослідження, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.
Разом з тим, статтею 300 КПК України передбачено, що для досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється отримувати висновок спеціаліста, що має відповідати вимогам до висновку експерта, які визначені статтею 102 КПК України.
Тобто, якщо Висновок експертного дослідження № 041-956-2020 сприймати як висновок спеціаліста в області судово-медичної експертизи, то з його змісту вбачається, що даний документ є недопустимим доказом, оскільки його зміст не відповідає вимогам ст.ст. 300 та 102 КПК України, а саме, вказаний висновок не містить інформації про час проведення експертизи (експертного дослідження), не вказані методи, які повинні бути застосовані, а також відсутня обов'язкова інформація щодо попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Окрім цього, стороною захисту зверталась увага суду і на інші підстави, які вказують на недопустимість Висновку експертного дослідження № 041-956-2020, якщо розглядати його як результат медичного освідування, оскільки процедура організації (призначення) медичного освідування розділом Кримінального процесуального кодексу України, який регламентує процедуру дізнання, не передбачена.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 298 КПК України, досудове розслідування кримінальних проступків (дізнання) здійснюється згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.
Освідування особи є різновидом слідчого огляду, але виділяється в самостійну слідчу дію завдяки специфіки об'єкту, що підлягає обстеженню - тіло живої людини, і єдиною юридичною підставою проведення такої слідчої дії як освідування є постанова прокурора.
Чинний кримінальний процесуальний кодекс України, вказує про можливість провести освідування за участю лікаря або судово-медичного експерта. Зміст статті 241 КПК України вказує на єдиний можливий порядок проведення освідування, який проводиться слідчим або дізнавачем за участю інших осіб.
Проте, як вбачається з наданого прокурором Висновку експертного дослідження № 041-956-2020, відповідне судово-медичне дослідження було проведено на підставі «Направлення» інспектора ВД Деснянського УП ГУНП у місті Києві від 26.07.2020 року № 47843, однак чинне кримінальне процесуальне законодавство не передбачає такої можливості для слідчого або дізнавача, як видавати доручення або направлення для проведення освідування судово-медичним експертом або лікарем окремо.
Також сторона захисту звертала увагу і на те, що вказане направлення було видане інспектором дізнання, тобто посадовою особою органу досудового розслідування, посада якої не передбачена кримінальним процесуальним кодексом України, що свідчить про невідповідність призначення вказаного експертного дослідження вимогам процесуального законодавства, однак, суд першої інстанції не дослідив ці доводи сторони захисту, оскільки жодним чином не відобразив їх у вироку.
Крім того, сторона захисту вказувала і на те, що Висновок експерта № 042-1606-2020 також повинен бути визнаний недопустимим, оскільки резолютивна частина даного висновку щодо наявності у потерпілої тілесних ушкоджень та ступеню їх тяжкості ґрунтується лише на підставі Висновку експертного дослідження № 041-956-2020, який з вищезазначених підстав повинен бути визнаний недопустимим доказом.
Проте зазначеним доводам сторони захисту, суд першої інстанції взагалі не надав правової оцінки, що свідчить про не дослідження доказів сторони обвинувачення з позиції сторони захисту, та як результат вказує на неповне дослідження доказів у справі.
Також звертає увагу і на не можливість задоволення цивільного позову потерпілої за відсутності належних та допустимих доказів, які б за своєю сукупністю та взаємозв'язком доводили винуватість обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Таким чином, вважає, що зазначені докази сторони обвинувачення повинні бути визнанні недопустимими, а інші докази, на які посилається суд в оскаржуваному вироку, як окремо, так і за їх сукупністю, є недостатніми для ухвалення обвинувального вироку.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
В судовому засіданні 29 вересня 2022 року захисник ОСОБА_7 заявив клопотання про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, та закриття кримінального провадження, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 1 ст. 285 КПК України, яке підтримав обвинувачений ОСОБА_8 .
Заслухавши позицію прокурора, який підтримав клопотання захисника, вказуючи на необхідність стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат, а також потерпілої ОСОБА_6 , яка поклалась на розсуд суду у вирішенні клопотання сторони захисту, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до таких висновків.
За змістом ч. 1 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених Главою 31 КПК України.
Згідно з приписами п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом особа звертається до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення підстав, передбачених у ст. 49 КК України, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності.
Відповідно до вимог ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.
З вироку Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року видно, що ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, вчиненого ним 26 липня 2020 року, за який, на час інкримінованого діяння, передбачено покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправних робіт на строк до одного року, який, відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, адже таким є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з дня вчинення ОСОБА_8 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, відповідно до встановлених судом обставин, а подія відбулася 26 липня 2020 року, минули строки давності, визначені ст. 49 КК України, які становлять два роки, і вирок суду першої інстанції не набрав законної сили. При цьому перебіг давності в цьому провадженні не зупинявся і не переривався, відсутні також дані про вчинення ОСОБА_8 до закінчення зазначеного строку нового кримінального правопорушення.
При цьому дійсно обвинувачений ОСОБА_8 вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнавав та в апеляційній скарзі з сторона захисту поставила вимогу про скасування вироку суду і закриття кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримання.
Водночас, захисник ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду з клопотанням від 29.09.2022 року про звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності, означених в п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України - за сплином 2 (двох) років з дня вчинення кримінального проступку і закриття кримінального провадження з цих підстав.
Вказане клопотання підтримане в суді апеляційної інстанції обвинуваченим ОСОБА_8 , який наполягав на його задоволенні та звільненні його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, за скасуванням вироку суду із закриттям провадження, усвідомлюючи та розуміючи правові наслідки закриття провадження з цих нереабілітуючих обставин.
Звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності із закриттям кримінального провадження закон не пов'язує з визнанням обвинуваченим своєї вини.
Отже, правових перешкод для задоволення вимог клопотання захисника про звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, у судовому засіданні не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, в межах апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК України, слід задовольнити, вирок суду скасувати, звільнити ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, без подальшої перевірки доводів апеляційної скарги у даному кримінальному провадженні.
Закриття провадження з передбачених законом підстав, тягне за собою залишення цивільних позовів - без розгляду.
Отже, при звільненні ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності та закритті кримінального провадження стосовно нього не з реабілітуючих підстав, вирок суду підлягає скасуванню і в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_10 який слід залишити без розгляду, що не позбавляє її права звернутися з відповідним позовом в порядку цивільного судочинства.
Також закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 на нереабілітуючих підставах, тобто застосування до нього більш м'якої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не звільняє його від сплати процесуальних витрат, пов'язаних із проведенням експертиз, а відтак, зі ОСОБА_8 підлягають стягненню на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи в сумі 1619 грн. 10 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 284, 405, 407, 417 КПК України, колегія суддів
клопотання захисника ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_8 - скасувати.
Звільнити ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження № 12020105030000483 стосовно ОСОБА_8 закрити.
Цивільний позов ОСОБА_10 залишити без розгляду, роз'яснивши їй право звернутись з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи в сумі 1619 (одна тисяча шістсот дев'ятнадцять) грн. 10 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
____________________ _____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3