27 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 646/4225/20
провадження № 51-1257 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_3,
суддів ОСОБА_4, ОСОБА_5,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 січня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220060000801, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вирішено питання речових доказів і процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 січня 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 27 квітня 2020 року, приблизно о 16:40 год, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в приміщенні квартирі АДРЕСА_2 , під час спільного вживання алкогольних напоїв з ОСОБА_2 , з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, з метою заподіяння смерті останньому, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання, завдав удар потерпілому лезом сокири по голові. Після чого, ОСОБА_1 продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, взявши у праву руку кухонний ніж, завдав ще не менше 6 ударів по кінцівках, тулубу та голові ОСОБА_2 , на що останній, намагаючись врятувати власне життя, вийшов з приміщення квартири у двір будинку АДРЕСА_3 , де ОСОБА_1 продовжив завдавати лежачому на землі потерпілому ще численні удари руками і ногами по голові і тілу.
Однак, злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_2 було госпіталізовано до лікарні.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить, за змістом скарги, змінити судові рішення та перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України. Зазначає, що суди неправильно кваліфікували дії її підзахисного, оскільки умислу на вбивство у нього не було, потерпілий отримав фактично легкі тілесні ушкодження, а тому дії засудженого слід кваліфікувати за наслідками, які фактично настали, тобто за ч. 2 ст. 125 КК України. Стверджує, що в основу судових рішень покладені недопустимі докази, а вирок ґрунтується лише на припущеннях. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_8 підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити, змінивши судові рішення та перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор під час касаційного розгляду, посилаючись на доводи наведені у касаційній скарзі захисника, вважала, що судові рішення необхідно залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.
Відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Наведені вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження були дотримані.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8, в якій вона заперечувала проти доведеності винуватості ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.
За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.
В основу вироку суд першої інстанції поклав показання потерпілого ОСОБА_2 , свідків, дані протоколів слідчих дій, а також висновки судових експертиз. Вказані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх правдивості. Підстав недовіряти цим доказам, у тому числі показанням потерпілого та свідків, у суду не було. Безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено.
Вирок суду достатньо вмотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Доводи касаційної скарги про неправильну, на думку захисника, кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України у зв'язку з відсутністю умислу саме на позбавлення життя потерпілого були предметом перевірки апеляційного суду та отримали належну оцінку. Враховуючи спосіб, знаряддя злочину (сокира і кухонний ніж), інтенсивність і силу ударів, кількість та локалізацію поранень, які потерпілому завдані у життєво-важливі органи, поведінку засудженого після вчинення злочину, будь-яких розумних сумнівів у тому, що при вчиненні злочину ОСОБА_1 діяв саме з прямим умислом на вбивство, тобто бажав настання смерті потерпілого ОСОБА_2 , немає.
Так, за змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату, тобто наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчинити замаху на їх досягнення.
При цьому якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК України як закінчений замах на умисне вбивство.
Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, у тому числі і тим, на які захисник послалась у касаційній скарзі, й обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судових рішень, не встановлено, тому касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5