Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 553/2152/19
провадження № 61-19755св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю., Прядкіної О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 29 вересня 2007 року по 16 травня 2019 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Під час шлюбу вона за особисті кошти на підставі договору резервування квартири, укладеного 04 травня 2011 року між нею як замовником, ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» як виконавцем та ТДВ «Полтавтрансбуд» як забудовником, придбала квартиру АДРЕСА_1 .
За вказаним договором виконавець ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» зобов'язався закріпити (здійснити резервування) за замовником об'єкта нерухомості (двокімнатної квартири площею 64,04 кв. м у будинку АДРЕСА_2 ), а вона (замовник) зобов'язалася здійснити всі необхідні дії для резервування об'єкта нерухомості за собою.
11 липня 2012 року між нею та ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» укладено договір купівлі-продажу квартири та підписано акт про прийняття нею вказаної квартири. Кошти на придбання квартири були надані їй особисто її батьками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4
04 травня 2011 року вона уклала договір банківських рахунків фізичної особи. ОСОБА_3 отримала позику у ОСОБА_5 у сумі 20 000,00 євро для резервування для неї вищевказаної квартири, що підтверджується відповідною розпискою від 28 квітня 2011 року. При цьому, ОСОБА_3 зобов'язалася повернути позичені кошти до 27 квітня 2015 року. Позичені її матір'ю кошти були подаровані їй для придбання вказаного об'єкта нерухомого майна.
Крім того, її батько ОСОБА_4 за 2010-2011 роки отримав пенсію у розмірі 144 772,05 грн, що підтверджується довідками від 21 серпня 2019 року, виданими ГУ ПФУ в Полтавській області.
Вказувала на те, що у грудні 2018 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до неї про поділ спільного майна подружжя та просив здійснити поділ спірної квартири. В межах зазначеного провадження нею не було заявлено зустрічний позов щодо визнання майна її особистою власністю, оскільки вона намагалася укласти з відповідачем мирову угоду, відповідач запевняв, що залишить свій позов без розгляду, оскільки йому достеменно відомо, що спірний об'єкт нерухомості було придбано за її особисті кошти.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право приватної особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право приватної особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач спростувала презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру шляхом подання належних та допустимих доказів, які доводять належність вказаного об'єкта нерухомості на праві особистої приватної власності саме їй на підставі придбання нею квартири за рахунок особистих коштів. При цьому, стороною відповідача в ході судового розгляду справи не було спростовано шляхом подання належних та допустимих доказів відносно обставин щодо джерела походження коштів на придбання спірної квартири та їх предметність. Наведені вище обставини підтверджуються матеріалами справи та спростовують доводи сторони відповідача про те, що особистих коштів на резервування житла позивач не витрачала, оскільки, як стверджує відповідач, це були кошти їх спільні з позивачем, при цьому доказів дійсної майнової спроможності та зацікавленості у придбанні спірної квартири в інтересах сім'ї відповідач в ході судового розгляду справи не надав.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 01 лютого 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Остапенка О. П. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у сумі 10 820,00 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та апеляційну скаргу його представника - адвоката Шерстюк А. О. залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 січня 2021 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 лютого 2021 року, залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивачем спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру, а відповідачем не спростовано докази позивача та не доведено факт придбання спірної квартири у період шлюбу за спільні сумісні кошти або спільною працею подружжя, тому відсутні підстави для віднесення спірної квартири до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, виходячи з того, що відповідачем не спростовані докази позивача про належність вказаного об'єкта нерухомості на праві приватної власності саме позивачу шляхом придбання квартири за рахунок її особистих коштів.
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Остапенка О. П. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено і ухвалено додаткову постанову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 900,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 березня 2021 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-6722св21).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та його представника - адвоката Шерстюк А. О. задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 січня 2021 року та додаткове рішення цього суду від 01 лютого 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що надані позивачем докази про одержання матір'ю позивачки ОСОБА_3 у позику грошових коштів у сумі 20 000,00 євро для резервування для дочки спірної квартири, а також про наявність у батьків ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час укладення договору купівлі-продажу облігацій від 04 травня 2011 року загальною кількістю 8 808 штук та вартістю 352 231,92 грн сталого доходу та фінансової спроможності надати своїй дочці у власність у повному обсязі кошти, необхідні для резервування спірної квартири, не доводять набуття ОСОБА_1 в особисту приватну власність грошових коштів для придбання спірної квартири та не спростовують презумпції спільності права власності подружжя на одержане під час шлюбу майно.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що договір купівлі-продажу квартири від 11 липня 2012 року укладений за нотаріально посвідченою згодою другого з подружжя - ОСОБА_2 , про придбання квартири в особисту приватну власність при посвідченні даного договору позивачка нотаріусу не повідомляла, не просила визначити статус вказаного майна як належного їй особисто, при тому, що нотаріусом сторонам роз'яснено зміст статті 65 СК України щодо порядку розпоряджання спільним сумісним майном подружжя.
Відсутність у заяві відповідача про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу підпису ОСОБА_1 та ненадання нею згоди на викладення та підписання ОСОБА_2 заяви саме такого змісту, не спростовує презумпції спільного майна подружжя, оскільки одержання такої згоди у разі розпорядження одним із подружжя спільним майном є вимогою закону і право відповідача на спірну квартиру під час укладення договору позивачкою не заперечувалось.
При цьому апеляційний суд зазначив, що внесення позивачкою коштів за квартиру до підписання договору купівлі-продажу 11 липня 2012 року не свідчить про її особисте приватне право на спірне нерухоме майно, оскільки договір про резервування квартири від 04 травня 2011 року, придбання цінних паперів ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» та договір щодо передачі замовником пакету облігацій виконавцю 11 липня 2012 року були укладені під час шлюбу сторін та спрямовані на придбання спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував беззаперечних доказів, які були подані нею на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, не проаналізовував їх в своїй сукупності.
Також апеляційний суд не врахував, що відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування заявлених нею позовних вимог, натомість нею надані належні та допустимі докази обґрунтованості позовних вимог.
Крім того, під час нового розгляду апеляційним судом справи вона на спростування висновків, викладених в мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 04 серпня 2021 року надала додаткові пояснення разом з додатками, які апеляційний суд безпідставно повернув.
Також вона у суді апеляційної інстанції заявляла клопотання про допит свідків (її батьків), однак апеляційний суд безпідставно відмовив їй у задоволенні цього клопотання.
При цьому суд апеляційної інстанції формально підійшов до вказівок, які містились у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у цій справі.
Підставами касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) та у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19), від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц (провадження № 61-5837св19).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року відмовлено.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_2 про відвід суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. у цій справі визнано необґрунтованою, заяву ОСОБА_2 про відвід суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. передано для вирішення зазначеного питання, у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2022 року у складі судді Касаційного цивільного суду Грушицького А. Ю. у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. у цій справі відмовлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 травня 2019 року.
04 травня 2011 року між ОСОБА_6 як замовником та ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» як виконавцем і ТзДВ «Полтавтрансбуд» як забудовником укладено договір про резервування квартири, відповідно до умов якого ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» зобов'язалося закріпити (здійснити резервування) за замовником об'єкта нерухомості (двокімнатної квартири площею 64,04 кв. м по АДРЕСА_2 , а замовник зобов'язувалася здійснити всі необхідні дії для резервування об'єкта нерухомості за собою (пункт 2.1 договору).
Згідно з умовами вказаного договору передача замовнику об'єкта нерухомості здійснювалася шляхом укладення договору купівлі-продажу об'єкта з одночасним укладенням договору купівлі-продажу пакету облігацій ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» між сторонами договору щодо передачі замовником пакету облігацій виконавцю (розділ 4 договору).
На виконання умов вказаного договору 04 травня 2011 року між ОСОБА_6 як покупцем та ТОВ «Компанія з управління активами «Полтавтрансбуд» як продавцем укладено договір № 3Б-174/173 купівлі-продажу облігацій, загальною кількістю облігацій 8 808 штук.
Відповідно до пункту 2.4 вказаного договору купівлі-продажу облігацій позивачка у день його укладення повинна була сплатити 100 % від ціни пакету облігацій (8 808 штук), що складає 352 231,92 грн.
Згідно з квитанцією від 04 травня 2011 року ОСОБА_6 здійснила валюто-обмінну операцію з продажу 19 770,00 євро, що склало еквівалент 233 088,30 грн.
Сума грошових коштів у розмірі 352 231,92 грн внесена ОСОБА_6 04 травня 2011 року шляхом проведення перерахунку на розрахунковий рахунок ТОВ «КУА «Полтавтрансбуд» із зазначенням платежу: оплата за іменні облігації згідно з договором купівлі-продажу від 04 травня 2011 року № 3Б-174/173.
05 травня 2011 року ОСОБА_6 прийняті цінні папери у кількості 8 808 штук, що підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів до договору купівлі-продажу облігацій від 04 травня 2011 року № 3Б-174/173.
11 липня 2012 року між ОСОБА_6 як продавцем, Спільним українсько-російським ТОВ «Фондова компанія АССА» як повіреним та ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» як покупцем укладено договір на виконання договору № 4329/125/1-БВ купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався продати та передати покупцеві у власність, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити продавцеві цінні папери (8 808 облігацій) за 352 231,92 грн.
11 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 3 договору продаж квартири проводився за домовленістю між сторонами за 370 711,92 грн, які були отримані продавцем від покупця до підписання цього договору у повному розмірі.
До підписання договору купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ТОВ «Полтавтрансбуд-Інвест» укладено договір про залік взаємних вимог від 11 липня 2012 року № 457, згідно з яким позивач належні їй грошові кошти від продажу облігацій на суму 352 231,92 грн передала у рахунок погашення виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу квартири. Відповідно до пункту 1.4. договору нею, крім того, сплачено 18 480,00 грн.
Спірну квартиру передано ОСОБА_6 за актом прийому-передачі від 11 липня 2012 року.
01 серпня 2012 року Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко М. Ю.
28 грудня 2019 року після державної реєстрації другого шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_7 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України, згідно з якою висновки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, врахував висновки і мотиви, наведені в постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року, дав належну оцінку усім доводам і доказам позивача, на які вона посилалася, спростовуючи презумпцію спільності спірного майна та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 придбання спірної квартири за подаровані їй її батьками грошові кошти.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою апеляційним судом, а також пов'язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник