Ухвала
31 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 468/1253/21
провадження № 61-9934ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк» на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 27 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк» про розірвання депозитного договору та стягнення заборгованості за договором вкладу,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк» (далі - АТ КБ «Приват Банк») про розірвання депозитного договору та стягнення заборгованості за договором вкладу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 16 жовтня 2014 року між ним та АТ КБ «Приват Банк» був укладений договір банківського вкладу «Депозит Плюс на 12 місяців» № SAMDNWFD 0070311158501, з відкриттям рахунку № НОМЕР_1 , на суму 5 000 грн, строком на
366 днів по 16 жовтня 2015 року включно.
Крім того до договору була підписана додаткова угода
№ 00000000548179024, згідно якої Банк збільшує процентну ставку по вкладу на 2 %. Сума нарахованих процентів перераховується на бонусний рахунок «Бонус Плюс».
12 лютого 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про дострокове повернення суми банківського вкладу у зв'язку з потребою в коштах на лікування, однак відповідач відмовив позивачу у поверненні вкладу, мотивуючи це тим, що позивач має прострочену заборгованість за кредитним договором.
Позивач заперечує наявність в нього заборгованості за кредитним договором, оскільки він сплатив кошти, які були стягнуті з нього за постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі
№ 468/1095/15-ц на погашення заборгованості за даним кредитом і виконавче провадження про стягнення такої заборгованості було закінчено.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив розірвати депозитний договір та стягнути з відповідача на його користь 54 357,53 грн, з яких:
5 000 грн - основний борг за банківським вкладом станом на 16 жовтня 2014 року; 4 277,78 грн - нараховані на вклад проценти за період з
16 жовтня 2014 року по 01 вересня 2021 року; 118,96 грн - 3 % річних за період з 01 березня 2021 року по 01 серпня 2021 року; 43 420,01 грн - пеня за період з 01 березня 2021 року по 01 серпня 2021 року; 371,11 грн - втрати від інфляції; 769,67 грн - списані кошти з нарахованих на банківський вклад процентів; 400 гр. - витрати на оплату послуг відповідача з видачі виписок по рахункам.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 27 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Розірвано договір № SAMDNWFD0070311158501 від 16 жовтня 2014 року «Вклад «Депозит Плюс на 12 місяців», укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором № SAMDNWFD0070311158501 від 16 жовтня 2014 року «Вклад «Депозит Плюс на 12 місяців» в сумі 19 767,85 грн.
В задоволенні вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за вказаним договором у більшому розмірі відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрта.
07 жовтня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк», засобами поштового зв'язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 27 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року
у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала,
що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права
на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень
res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є розірвання депозитного договору та стягнення заборгованості за договором вкладу, тобто ціна позову становить 54 357,53 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 250 = 620 250 грн).
При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином
(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Отже, зазначена справа є незначної складності, тому є малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Доводи щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, оскільки зазначені доводи зводяться до заперечення встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанції, й в цілому до заперечення результату розгляду справи апеляційним судом та судом першої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою АТ КБ «Приват Банк» немає.
Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», від 09 жовтня 2018 року, заява № 47921/08).
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб,
так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Посилаючись на існування зазначених вище обставин, заявником не наведено жодних аргументів і не додано до касаційної скарги будь-яких доказів, які б підтверджували те, що касаційна скарга підлягає перегляду Верховним Судом на підставі підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі, без належного обґрунтування таких обставин, не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи в суді касаційної інстанції.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню,
у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Зазначення у постанові Миколаївського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк» на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 27 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк» про розірвання депозитного договору та стягнення заборгованості за договором вкладу, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська