03 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 340/1281/22
адміністративне провадження № К/990/29567/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року у справі №340/1281/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської обласної прокуратури, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Кіровоградської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати йому заробітної плати у формі компенсації за роботу у вихідні, святкові і неробочі дні;
-зобов'язати Кіровоградську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь позивача заробітну плату у формі компенсації за роботу у вихідні, святкові і неробочі дні;
- стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 квітня 2020 року до дня фактичного розрахунку.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 втретє звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 20 жовтня 2022 року (далі - "КАС України").
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року у справі №340/1281/22 скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Ухвалами Верховного Суду від 10 серпня 2022 року, від 19 вересня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року у справі №340/1281/22 було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України у зв'язку з відсутністю у касаційній скарзі належного обґрунтуванням підстав для касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, визначених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Предметом розгляду у цій справі є питання щодо порядку оплати праці працівникам органів прокуратури за роботу в понадурочний час,
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 26 травня 2020 року справа №820/1267/16, виходив з такого.
Питання оплати праці працівників органів прокуратури, їхнього матеріального й соціального забезпечення як державного органу, що фінансуються з бюджету, здійснюється відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року і Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, питання оплати праці працівників прокуратури має свої специфічні особливості, в тому числі у частині їх правового регулювання. Якщо положення вказаних Законів України «Про прокуратуру» встановлюють і регулюють види складових заробітної плати, то положення актів Кабінету Міністрів України врегульовують порядок, умови і розмір таких виплат. Зокрема, таким актом є прийнята Кабінетом Міністрів України постанова від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Вказані нормативно-правові акти не передбачають виплату працівникам органів прокуратури України компенсації за роботу в надурочний час.
Також ці нормативно-правові акти є спеціальними стосовно положень Кодексу законів про працю України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Правовідносини, які виникають під час проходження публічної служби, за наявності спеціального законодавства регулюються останнім.
У поданій касаційній скарзі підставою для перегляду оскаржуваних судових рішень скаржником визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В контексті викладеного скаржник вказує на порушення судами норм матеріального права, яке полягає у неправильному застосуванні до вказаних правовідносин положень статей 40, 72, 97, 106, 107, 110, 116, 117, 233 КЗпП, статей 21, 24, 29 Закону України «Про оплату праці» та статті 43 Конституції України.
В обґрунтування вказаного скаржник посилається на те, що Верховним Судом у постановах у справах №№21-8а15, 803/31/16, 804/406/16, 813/150/16, 804/7940/16, 823/276/16, 808/932/17, 808/892/17, 826/5593/16, 803/63/16, 808/588/17 викладено висновки, що за загальним правилом пріорітетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Скаржник зазначає, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати заробітної плати у формі компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні при звільненні працівників за наявності підстав передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим, на переконання скаржника, мають застосовуватися приписи КЗпП.
Слід зауважити, що у разі оскаржень рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник має обов'язково навести у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Як неодноразово зауважував Верховний Суд у своїй практиці, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262, дослідивши зміст правовідносин у наведених скаржником справах, з метою з'ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Верховний Суд резюмує, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі наведеній скаржником не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у цій справі не є релевантною до спірних правовідносин у справі, що розглядається, відповідно, не повинна була застосовуватися судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
З урахуванням наведеного Верховний Суд доходить до висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд наголошує, що Верховним Судом сформовано практику щодо порядку оплати праці працівників органів прокуратури за роботу в понадурочний час, викладену зокрема у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №820/1267/16.
Відтак, скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої і апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року у справі №340/1281/22.
Крім того Суд зазначає, що подаючи вдруге касаційну скаргу на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року у справі №340/1281/22 скаржником взагалі не викладаються обставини стосовно дати отримання оскаржуваних судових рішень та дотримання/недотримання строків касаційного оскарження, жодних заяв чи клопотань з цих питань не долучено.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2022 року у справі №340/1281/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду