25 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №640/26165/19
адміністративне провадження №К/9901/4861/21
судді Верховного Суду Мартинюк Н.М. на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі №640/26165/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії про визнання протиправними і скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив у справі постанову від 25 жовтня 2022 року, якою:
касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнив частково;
рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі №640/26165/19 змінив в мотивувальній частині, виклавши її у редакції постанови;
в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі № 640/26165/19 залишив без змін;
стягнув на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у сумі: 5580 грн (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят гривень) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051).
Вважаю, що за обставин, установлених судами попередніх інстанцій, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2021 року належало скасувати й ухвалити у цій справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Варто відзначити, що одним із ключових питань у цій справі була правомірність прийняття рішення №9 Кадровою комісією №4 від 19 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Таке рішення Четверта кадрова комісія ухвалила за наслідками проходження ОСОБА_1 третього етапу атестації, тобто співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади.
У зв'язку із цим, суд наділений повноваженнями здійснювати оцінку рішень кадрових комісій за результатами атестації, зокрема, на предмет дотримання прокурором правил професійної етики, доброчесності та рівня його професійної компетентності.
Як установлено судами попередніх інстанцій та зазначено у рішенні №9 Четвертої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року, підставами для прийняття рішення про неуспішне проходження позивачем атестації були висновки комісії про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної етики, зокрема, вчинення дій прокурором, якими порушені Правила професійної етики.
Так, в оскаржуваному рішенні кадрова комісія зазначила, що на підставі дослідження матеріалів атестації та пояснень прокурора у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо, зокрема:
- відповідності прокурора вимогам професійної етики у зв'язку з позапроцесуальним впливом на дії та рішення процесуального керівника у кримінальному провадженні, а також діями у ситуації можливого конфлікту інтересів (спілкування з близькою особою - заступником прокурора області щодо скарг на дії прокурора).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, стосовно позивача 3 червня 2016 року було складено висновок за результатами повторного службового розслідування за фактом неналежного виконання службових обов'язків працівниками Харківської місцевої прокуратури №2.
Указаний висновок містить твердження, що виконуючи свої службові повноваження ОСОБА_1 здійснив ряд незаконних дії. У зв'язку з цим рекомендовано прокурору Харківської області внести дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом перевищення своїх службових повноважень керівником Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області юристом 1 класу ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 Кримінального кодексу України. Зазначено, що за скоєння вказаного проступку, зокрема, ОСОБА_1 має бути звільнений з посади.
Наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2016 року №10дк за грубе порушення вимог Законів України «Про прокуратуру» та «Про запобігання корупції», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, втручання у непередбаченому законодавством порядку у службову діяльність іншого прокурора та службових осіб керівнику Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області юристом 1 класу ОСОБА_1 оголошено догану.
Варто відзначити, що довід позивача стосовно дострокового зняття указаної догани, що нібито нівелює можливість встановлення його невідповідності у зв'язку з цим критерію професійної етики, вбачаю непереконливим, адже службове розслідування, проведене в тому числі щодо позивача, підтвердило факт вчинення ОСОБА_1 незаконних дій при виконання ним своїх службових обов'язків.
Вказане доводить виникнення «обґрунтованих сумнівів» кадрової комісії щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики.
Зауважу, що кадрові комісії встановлюють відповідність прокурорів критеріям професійної етики, доброчесності та професійної компетентності, щоб визначити хто з них гідний продовжувати роботу у реформованих органах прокуратури.
Варто нагадати, що у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із такого припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються і діють органи та установи, що проводять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обовязків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обовязки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обовязків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, карєрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначила: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, §19).
Відзначу, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - «Закону №113-ІХ») - це суб'єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.
Відповідно до пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об'єктивності такого рішення).
Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушенню вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).
Також зауважу, що, подавши заяву про переведення та намір пройти атестацію, позивач був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом №113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив.
Законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
На мою думку, позивач намагався переконати суд у тому, що оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно нього було ухвалено безпідставно та упереджено, проте, вкотре зауважу, що фактичні обставини цієї справи в аспекті проведеного стосовно позивача службового розслідування, фактів встановлених за його наслідками, а також притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 у виді догани, дійсно могли викликати у членів комісії обєктивні сумніви відповідності позивача критерію професійної етики, а тому рішення кадрової комісії вбачаю правомірним.
Підсумовуючи зазначу, що у цій справі слід було скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1
……………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду