03 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 260/197/20
адміністративне провадження № К/9901/27428/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Cмоковича М.І., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2021 року (головуючий суддя - Курилець А.Р., Кушнерик М.П., Мікула О.І.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду із позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України №452-19 від 21 грудня 2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати ДМС України прийняти рішення про визнання позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
1.1. На думку позивачки, відповідач протиправно відмовив їй у наданні статусу біженця, оскільки вона є дружиною прихильника Партії ісламського відродження Таджикистану (далі - ПІВТ), яка з 2015 року була заборонена урядом цієї країни, визнана екстремістською та терористичною організацією. Внаслідок викладених обставин у неї виникають цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за політичні та релігійні переконання її чоловіка. ОСОБА_1 вважає, що оскаржене рішення створює для неї та її сім'ї загрозу повернення до країни громадянської приналежності, де їй загрожує небезпека, а саме: позбавлення волі та реальна загроза бути підданій нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Таджикистан, за релігійними переконаннями мусульманка, одружена, разом з чоловіком ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) виховує п'ятьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
3. В 2016 році разом з неповнолітніми дітьми повітряним транспортом виїхала з міста Душанбе (Таджикистан) в Російську Федерацію, а потім в Білорусь, де проживала декілька місяців. Під час перебування в Білорусі здійснила кілька спроб потрапити до Польщі.
4. 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 прибула в Україну з Білорусії. Український кордон позивачка перетнула легально автобусом.
5. 28 вересня 2016 року ОСОБА_1 вперше звернулася до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області із заявою №2016LV0022 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості причини звернення позивачка вказала політичне переслідування її чоловіка, який є членом ПІВТ та застосування фізичного насильства до неї та її родини.
6. 31 січня 2017 року після проведення перевірки ДМС України прийнято рішення №45-17 про відмову у визнанні позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту внаслідок недоведеності факту відношення чоловіка заявниці до ПІВТ.
7. 23 січня 2019 року, у зв'язку з отриманням оригіналів доказів на підтвердження членства ОСОБА_7 в ПІВТ, ОСОБА_1 повторно звернулася до уповноваженого органу із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказала, що підставою звернення є політичні переконання її чоловіка за підтримку та співпрацю з ПІВТ, що вважається екстремістською і є забороненою у Таджикистані. Окрім того, послалася на поширені в Таджикистані прояви дискримінації мусульман.
8. 12 лютого 2019 року наказом Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - ГУ ДМС у Закарпатській області) №25 було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із необґрунтованістю заяви.
9. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року (справа №260/195/19) було скасовано рішення ГУ ДМС у Закарпатській області від 12 лютого 2019 року №25 та зобов'язано прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10. На виконання вищенаведеного судового рішення скасовано наказ ГУ ДМС в Закарпатській області №25 від 12 лютого 2019 року та розпочата процедура оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Таджикистану ОСОБА_1 . Під час оформлення документів позивачки до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області був направлений запит, у відповідь на який листом №58/2-3067 від 18 листопада 2019 року було повідомлено про відсутність відомостей щодо участі заявниці у діяльності політичної партії «Ісламського Відродження Таджикистану», переслідування правоохоронними або спеціальними органами Республіки Таджикистан за опозиційні політичні переконання, а також застосування стосовної неї жорстокого поводження.
11. За результатами проведеної з ОСОБА_1 співбесіди на підставі вивчення матеріалів справи №2019UZ0002 посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області 21 листопада 2019 року підготувала висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. Рішенням ДМС України від 21 грудня 2019 року №452-19 ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців 5, 7 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
13. Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.
III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
14.1. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України №452-19 від 21 грудня 2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14.2. Зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В решті позовних вимог - відмовлено.
15. Суд першої інстанції вказав, що ДМС України не в повному обсязі були з'ясовані обставини, які можуть бути підставою для побоювань позивачки щодо загрози її життю і здоров'ю, при прийнятті оскарженого рішення ситуація в Таджикистані в контексті побоювань заявниці стати жертвою переслідувань за політичні переконання її чоловіка взагалі не досліджувалася.
16. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
17. Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачкою не доведено обґрунтованості побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також щодо загрози її життю, безпеці, чи свободі, в країні походження. Зазначено, що своє звернення до ДМС України за для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту граційної служби, позивачка мотивувала лише особою чоловіка, який є членом ПІВТ, проте особисто сама ж в жодній партії, яка б була забороненою в Таджикістані, не перебувала.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
18. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року.
19. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; далі - КАС України).
20. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовані норми права без урахування правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду №8260/196/19 №260/561/19, №826/6949/19, №818/1151/15, №640/19723/18, №820/1309/16, №815/2092/17, №806/1123/15.
21. ДМС України подала відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому просила оскаржуване судове рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. У відзиві вказано, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивачки існує в країні походження та проаналізував інформацію, повідомлену нею у заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у анкеті та у протоколах співбесіди. А тому відсутні підстави вважати, що позивачка має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
22. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Згідно зі статтею 26 Конституції України sноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
24. Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
25. Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
26. Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов'язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
27. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
29. Згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
30. Відповідно до частин першої, шостої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
31. Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
-яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
-яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
-яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
-стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
-яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
-яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
32. Згідно із статтею 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
33. Частиною п'ятою статті 10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі виявлення помилок або неточностей у відомостях про особу, внесених до рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з письмовим висновком, приймає рішення про їх виправлення та здійснює обмін документів, виданих на підставі такого рішення.
34. Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884; Правила №649).
35. Відповідно до пункту 6.6. розділу VI Правил №649 у разі якщо згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, ДМС зобов'язана прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи повторно розглянути заяву особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідне рішення приймається ДМС протягом семи робочих днів з дня отримання такого рішення суду.
36. Згідно із пунктом 6.10 розділу VI Правил №649 у випадку отримання рішення ДМС щодо повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнятого на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, територіальний орган ДМС протягом семи робочих днів оформлює наказ (додаток 28) про повторний розгляд заяви.
Процедура повторного розгляду заяви здійснюється виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС.
Повторний розгляд заяви здійснюється протягом одного місяця з дня надходження до територіального органу ДМС відповідного рішення.
Строк повторного розгляду заяви продовжується до двох місяців керівником територіального органу ДМС за вмотивованим поданням уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
37. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
38. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.
39. Предметом спору у цій справі є рішення ДМС України про відмову у визнанні особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми виїхала з Республіки Таджикистан. Підставою від'їзду стали побоювання позивачки стати жертвою релігійних та політичних переслідувань, оскільки вона є дружиною прихильника партії, яка урядом цієї країни, визнана екстремістською та терористичною організацією.
41. Суд апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання позивачки біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту. Верховний Суд не погоджується із цим висновком з огляду на наступне.
42. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
43. Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №806/1123/15.
44. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
45. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019 року у справі №260/195/19, яке набрало законної сили 18 липня 2019 року, встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною прихильника ПІВТ, яка була заборонена Верховним Судом Таджикистану як екстремістська, встановлено обґрунтованість побоювань позивачки про переслідування у країні походження Таджикистан.
46. Вказаним судовим рішенням було зобов'язано Головне управління ДМС України у Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Саме на виконання вказаного рішення прийнято оскаржуване у цій справі рішення ДМС України.
47. Отже, судом апеляційної інстанції не враховано, що обставини наявності у позивача побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження були предметом судового розгляду у справі №260/195/19 і встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили та, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, маю преюдиціальне значення при розгляді цієї справи.
48. Також відповідач при повторному розгляді заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не врахував приписи положень пункту 6.10 Правил №649, відповідно до яких процедура повторного розгляду заяви здійснюється виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС. Позивачка ніколи не вказувала свою причетність до ПІВТ, лише участь у цій партії свого чоловіка, однак відповідач, при прийнятті спірного рішення, використав інформацію, надану СБ України щодо відсутності приналежності ОСОБА_1 до ПІВТ.
49. Правовий висновок щодо необхідності врахування висновків суду при повторному розгляді заяви викладено в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2021 року у справі №260/561/19.
50. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації щодо країни походження, що встановлена судовим рішенням у справі №260/195/19, призвело до прийняття неправомірного рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.
51. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про необґрунтованість спірного рішення ДМС України, оскільки відповідачем не в повному обсязі був проведений аналіз фактів щодо родинних зв'язків позивачки із членом ПІВТ, можливості переслідування, інформації щодо країни походження та можливості безпечного повернення позивачки до Таджикистану.
52. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
53. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
54. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року, залишивши в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року.
VII СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2021 року, залишивши в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі №260/197/20
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді О.В. Калашнікова
М.І. Смокович
Н.М. Мартинюк