Справа № 240/1169/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
02 листопада 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
в січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог від 27.06.2022 року) просив:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (компенсації за речове майно в сумі 33114,21) за період з 05.10.2021 року по 13.12.2021 року в сумі 38212,89грн.
Позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.10.2021року звільнений з військової служби. Відповідач в день звільнення зі служби протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за речове майно у розмірі 33114,21грн. Вказані кошти Позивачу були виплачені лише 13.12.2021року шляхом їх перерахування на банківський рахунок АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
На думку Позивача, такий несвоєчасний розрахунок є підставою для стягнення з Відповідача середнього заробітку за таку затримку в розмірі 33114,21грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 і наказом від 05.10.2021 р. звільнений у запас Збройних Сил України.
При звільненні з військової служби Позивачу не була виплачена грошова компенсація за не отримане речове майно. Такі кошти на загальну суму 33114,21грн. Відповідач виплатив Позивачу лише 13.12.2021 року.
Вважаючи свої права порушені позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом стягнення з Відповідача 12000,00 грн. відшкодування середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати Позивачу середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби 05.10.2021року, а саме щодо невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно з 05.10.2021 року по 13.12.2021р.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо соціального та правового захисту військовослужбовців, в тому числі при звільненні їх зі служби, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору.
Колегія суддів погоджується з доводами представника Відповідача, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Водночас, Верховним Судом в постанові від 30 листопада 2020 р. у справі №480/3105/19 зроблено висновок, що компенсацію за не отримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум при звільненні.
В розумінні вимог ст.242 КАС України при виборі і застосуванні до спірних правовідносин суд враховує такий висновок Верховного Суду.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати компенсації за не отримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням N 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з положеннями ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Колегія суддів бере до уваги, що Відповідачем за власною ініціативою була перерахована сума такої грошової компенсації за речове майно і реально Позивачу сплачено 33114,21грн.
Суд враховує, що Відповідачем в день звільнення зі служби Позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку в розмірі 19383,57грн., грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки в розмірі 46520,57грн., матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань в розмірі 16614,49грн., одноразову грошову допомогу в розмірі 83072,44грн.
Водночас, враховуючи очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями самого Позивача та Відповідача колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом стягнення з Відповідача 12000,00 грн. відшкодування середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення відповідає.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.