Справа № 640/16490/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Добрівська Н.А.
03 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року (розглянута у спрощеному позовному провадженні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціальної захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергія 2000» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
У червні 2021 року, Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергія 2000» (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 80448,80 грн та пені у розмірі 608,04 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач зобов'язаний працевлаштувати 2 особи з інвалідністю. У свою чергу, невиконання відповідачем встановленого законом нормативу робочих місць, є підставою для сплати останнім адміністративно-господарського штрафу та пені.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергія 2000» є юридичною особою - працедавцем, який, відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
24.02.2021 відповідач подав до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (за формою № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2020 року становила 52 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, - 2. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 80 448,80 грн. Таким чином, згідно даних звіту відповідач не забезпечив працевлаштування 1 особи з інвалідністю.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 80448,80 грн та пеню в сумі 608,04 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (надалі - Закон №875-XII).
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч.2 ст.17 Закону №875-XII).
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан її здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю (ч.3 ст.17 Закону №875-XII).
Згідно ч.1 ст.18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.18 Закону №875-XII).
За змістом положень ч.1 ст.181 Закону №875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів (ч.2 ст.181 Закону №875-XII).
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (ч.3 ст.181 Закону №875-XII).
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.181 Закону №875-XII).
Аналіз наведених норм вказує, що на відповідача, як працедавця, покладено обов'язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, указаний обов'язок не супроводжується обов'язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже в силу статті 181 Закону №875-XII такий обов'язок покладено на Державну службу зайнятості.
Так, відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Згідно з п.4 та п.5 Порядку надання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (надалі - Порядок №316), актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, згідно діючих положень Порядку №316 звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч.2 ст.19 Закону №875-XII).
При цьому, згідно ч.1 ст.20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч.2 ст.20 Закону №875-XII).
Частиною 4 ст.20 Закону №875-XII визначено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Аналіз наведених норм вказує, що роботодавцям у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, необхідно самостійно сплатити суму адміністративно-господарської санкції. У випадку ж порушення строку сплати адміністративно-господарської санкції на повну суму недоїмки за весь її строк нараховується пеня.
Одночасно колегія суддів зазаначає, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону №875-ХІІ.
Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 31.01.2019 у справі №820/2249/17, від 23.07.2019 №820/2178/17.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем протягом 2020 року (за січень 2020 року, за лютий 2020 року, за березень 2020 року, за квітень 2020 року, за травень 2020 року) подавались до районної філії Київського міського центу зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність вільного робочого місця на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, як це передбачено №5067-VI.
Центром зайнятості інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись, не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови відповідача в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості не зафіксовано.
Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст.19 Закону № 875-XІI та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць в товаристві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази колегіясуддів приходить до висновку, що відповідач здійснив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством та залежні від нього заходи щодо створення робочих місць та для працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві і не може нести відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність у населеному пункті за місцем реєстрації структурних підрозділів відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись, відтак, на Товариство не може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 20 Закону №875-ХІІ.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв'язку із чим прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак
М.І. Кобаль