Справа № 640/30290/21 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.
02 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та скасування постанови, -
Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" звернулося до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними та скасування з моменту винесення пунктів 1, 2 постанови (резолютивної частини) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про накладення штрафу на КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та порушення Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії та здійснення заходів державного регулювання від 21.04.2021 №683.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 червня 2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що у період з 24.02.2021 по 24.03.2021 відповідачем було проведено планову перевірку дотримання Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" вимог законодавства та ліцензійних умов з виробництва електричної енергії за період з 01.08.2018 по 31.12.2020.
Результати перевірки оформлені Актом перевірки №172 від 24.03.2021.
На підставі акту перевірки Регулятором було прийнято постанову від 21.04.2021 № 683 «Про накладення штрафу на Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії та порушення Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії та здійснення заходів державного регулювання» якою:
1. Відповідно до пунктів 11 та 12 частини першої статті 17, статей 19 та 22 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та статті 77 Закону України «Про ринок електричної енергії» накласти штраф у розмірі 255 000 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч) гривень на Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та порушення Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії, а саме:
пункту 2.7 глави 2 Інструкції щодо заповнення форми звітності №4-НКРЕКП- виробництво електричної та теплової енергії (квартальна) щодо обов'язку ліцензіата забезпечити достовірність інформації, зазначеної ним у формі звітності №4-НКРЕКП-виробництво електричної та теплової енергії (квартальна);
пункту 2.7 розділу II Інструкції щодо заповнення форми звітності №6-НКРЕ- енерговиробництво (квартальна) щодо обов'язку ліцензіата забезпечити достовірність інформації, зазначеної ним у формі звітності № 6-НКРЕ-енерговиробництво;
пункту 4.1 розділу IV Порядку формування інвестиційних програм ліцензіатів виробництва електричної та теплової енергії на теплоелектроцентралях та когенераційних установках щодо обов'язку ліцензіата виконувати схвалену НКРЕКП інвестиційну програму в повному обсязі відповідно до запланованих етапів, обсягів робіт у кількісному вираженні та обсягів фінансування у вартісному вираженні з урахуванням фактичного наповнення джерел фінансування;
Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії, а саме:
підпункту 2 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 20 жовтня 2020 року) щодо обов'язку ліцензіата повідомляти НКРЕКП про всі зміни даних, які були зазначені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, не пізніше одного місяця з дня настання таких змін,
підпункту 6 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 20 жовтня 2020 року) щодо обов'язку ліцензіата виконувати рішення НКРЕКП у строки, встановлені відповідним рішенням та чиним законодавством,
підпункту 9 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 20 жовтня 2020 року) та підпункті 8 пункту 2.2 (у редакції, що діє з 20 жовтня 2020 року) щодо обов'язку ліцензіата надавати до НКРЕКП документи (їх копії), інформацію (дані, відомості, звітність), необхідні для виконання НКРЕКП своїх повноважень та функцій, в обсягах та у строки (не менше десяти робочих днів для надання копій документів, пояснень тощо), встановлені НКРЕКП.
Зазначена сума штрафу має бути сплачена до Державного бюджету України у 30-дені строк з дня одержання копії рішення про накладення штрафу (код бюджетної класифікації 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції»).
2. Відповідно до пункту 1 частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», у межах здійснення заходів державного регулювання, зобов'язати Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" урахувати в Інвестиційних програмах на 2021 та 2022 роки статтю «Додатково отриманий дохід за результатом діяльності у 2018 - 2019 роках» без додаткових джерел фінансування на загальну суму 161 564.52 тис, грн (без ПДВ), яка включає:
суму економії коштів, яка склалась за рахунок зміни питомих витрат палива та за рахунок зміни ціни палива на виробництво електричної енергії протягом II півріччя 2018 року, у розмірі 41 732, 20 тис. грн (без ПДВ);
суму економії коштів, яка склалась за рахунок зміни питомих витрат палива та за рахунок зміни ціни палива на виробництво електричної енергії протягом І півріччя 2019 року, у розмірі 80 889, 00 тис. грн (без ПДВ);
суму невикористаних коштів за заходами Інвестиційної програми на 2019 рік за рахунок тарифу на виробництво електричної енергії в розмірі 11 463, 62 тис. грн (без ПДВ);
суму економії коштів, яка склалась за результатами виконання Інвестиційної програми на 2019 рік, у розмірі 5 712, 59 тис. грн (без ПДВ);
суму економії коштів, отриманої за результатом діяльності з виробництва електричної енергії в серпні - грудні 2018 року, а саме в результаті недофінансування витрат порівняно із розрахунковими витратами в тарифі на відпуск електричної енергії, у розмірі 12 815, 00 тис. грн (без ПДВ);
суму економії коштів, отриманої за результатом діяльності з виробництва електричної енергії в січні - червні 2019 року, а саме в результаті недофінансування витрат порівняно з розрахунковими витратами у тарифі на відпуск електричної енергії, у розмірі 8 952, 11 тис. грн (без ПДВ).
3. Взяти до відома, що станом на 24 березня 2021 року Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" додатково профінансовані заходи схваленої Інвестиційної програми на 2019 рік у розмірі 3 538,72 тис. грн (без ПДВ).
Не погоджуючись з пунктами 1, 2 Постанови №683, позивач звернувся до суду з даним позовом.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено у частині 2 статті 2 КАС України, де зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналіз частини другої статті 19 Конституції України у взаємозв'язку з частиною другою статті 2 КАС України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Колегія суддів зауважує, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура), яка є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і в разі її неналежного дотримання дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи; спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначений Законом №1540-VIII.
Положеннями статті 1 Закону №1540-VIII передбачено, що НКРЕКП (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно статті 3 цього Закону, Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.
Статтею 14 Закону №1540-VIII визначено, що засідання Регулятора є основною формою його роботи як колегіального органу. Порядок організації роботи Регулятора, зокрема проведення його засідань, визначається регламентом, що затверджується Регулятором, та підлягає оприлюдненню на його офіційному веб-сайті.
Засідання Регулятора проводяться у формі відкритих слухань. На відкритих слуханнях розглядаються всі питання, розгляд яких належить до повноважень Регулятора, крім питань, що містять таємну інформацію.
Регулятор на своїх засіданнях, зокрема, розглядає справи щодо видачі ліцензій та дотримання суб'єктами господарювання ліцензійних умов, а також щодо застосування санкцій за порушення ліцензійних умов та законодавства з питань державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суміжних ринків.
Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.
Рішення Регулятора є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно статті 19 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених ним порядків контролю.
Перевірка проводиться на підставі рішення Регулятора.
Під час здійснення державного контролю Регулятор має право, зокрема: приймати обов'язкові до виконання суб'єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення про усунення виявлених порушень; накладати штрафні санкції та вживати заходів, передбачених законом.
За результатами перевірки складається акт у двох примірниках, який підписується членами комісії з перевірки.
Суб'єкт господарювання, діяльність якого перевірялася, має право надати письмові пояснення та обґрунтування щодо проведеної перевірки та/або виявлених порушень у строк до п'яти робочих днів з дня отримання акта про результати перевірки.
У разі виявлення порушень акт про результати перевірки вноситься на засідання Регулятора, за результатами якого Регулятор приймає рішення про застосування до суб'єкта господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, санкції, передбаченої цим Законом.
Згідно із статтею 22 Закону №1540-VIII Регулятор застосовує штрафні санкції до суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, у розмірах, встановлених цим Законом, законами України «Про ринок електричної енергії», «;Про природні монополії», «;Про питну воду та питне водопостачання», «;Про ринок природного газу», «;Про теплопостачання».
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що НКРЕКП є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Державний контроль Регулятором здійснюється зокрема шляхом проведення відповідних перевірок, результати яких оформлюються актами. У разі виявлення порушень акт про результати перевірки вноситься на засідання Регулятора, за результатами якого останній приймає рішення про застосування до суб'єкта господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, санкції, передбаченої цим Законом.
Судом встановлено, що пунктом 1 оскаржуваної постанови за порушення вимог пункту 2.7 глави 2 Інструкції щодо заповнення форми звітності №4-НКРЕКП- виробництво електричної та теплової енергії (квартальна), пункту 2.7 розділу II Інструкції щодо заповнення форми звітності №6-НКРЕ- енерговиробництво (квартальна), пункту 4.1 розділу IV Порядку формування інвестиційних програм ліцензіатів виробництва електричної та теплової енергії на теплоелектроцентралях та когенераційних установках, Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії, а саме: підпункту 2 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 20 жовтня 2020 року), підпункту 6 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 20 жовтня 2020 року), підпункту 9 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 20 жовтня 2020 року) та підпункті 8 пункту 2.2 (у редакції, що діє з 20 жовтня 2020 року) Регулятором застосовано до позивача санкцію у вигляді накладення штрафу у розмірі 255 000 грн.
Перевіряючи відповідність пункту 1 оспорюваної постанови, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України «Про природні монополії» штрафи на суб'єктів природних монополій, що провадять діяльність на ринках електричної енергії та/або на ринку природного газу, накладаються за порушення та в розмірах, визначених законами України "Про ринок електричної енергії" і "Про ринок природного газу" відповідно.
Так, за порушення ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності на ринку електричної енергії, що підлягає ліцензуванню, а також за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, пунктом 4 частини четвертої статті 77 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено застосування Регулятором штрафу від 5 тисяч до 100 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - на суб'єктів господарювання, що провадять господарську діяльність на ринку електричної енергії, що підлягає ліцензуванню.
За неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації Регулятору, оператору системи передачі, оператору системи розподілу, якщо обов'язковість подання такої інформації встановлена законодавством, а також за неподання копій документів, пояснень та іншої інформації на законну вимогу Регулятора, згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 77 Закону України «Про ринок електричної енергії» накладається штраф від 1 тисячі до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною п'ятою статті 77 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що при визначенні санкцій за порушення, передбачені цією статтею, Регулятор та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в галузі електроенергетики, враховують серйозність і тривалість правопорушення, наслідки правопорушення для інтересів ринку електричної енергії та учасників ринку, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини.
Відповідно до роз'яснення Міністерства палива та енергетики України, наданого листом №02/17-279 від 15.02.2008, принцип «пропорційності порушення та покарання» полягає у відповідності (пропорційності) визначення міри покарання або величини штрафних санкцій за правопорушення ступеня тяжкості правопорушення.
Наявність вказаного принципу зумовлює обов'язок суб'єкта владних повноважень, при визначенні розміру санкції, обґрунтовувати в своєму рішенні ступень тяжкості вчиненого правопорушення та його небезпечність.
Натомість, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач при визначенні розміру штрафних санкцій у розмірі 255000 грн обмежився лише переліком вчинених позивачем порушень, без зазначення жодного обґрунтування щодо ступеня їх тяжкості, а також відповідності вчинених правопорушень розміру штрафу.
Правова позиція щодо врахування обумовлених вище принципів при визначенні розміру штрафу викладена у постановах Верховного Суду від 06.06.2019 у справі №804/7661/17, від 04.05.2022 у справі №620/2718/20, від 21.06.2022 у справі №200/7814/20-а.
Суті зазначених у пункті 1 постанови №683 порушень колегія суддів не надає оцінку, оскільки звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовував протиправність пункту 1 Постанови № 683 виключно необґрунтованістю розміру штрафної санкції та не дотриманням відповідачем принципу пропорційності порушення та покарання.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пункт 1 Постанови №683 містить ознаки очевидної протиправності рішення НКРЕКП, зважаючи на необґрунтованість та недоведеність відповідачем пропорційності розміру санкцій, визначених пунктом 1 оскаржуваної постанови, а тому підлягає скасуванню.
Щодо пункту 2 оскаржуваної постанови про зобов'язання позивача врахувати в Інвестиційних програмах на 2021 та 2022 роки статті «Додатково отриманий дохід за результатом діяльності у 2018-2019 роках», колегія суддів зазначає наступне.
Порядок формування інвестиційних програм ліцензіатів з виробництва електричної та теплової енергії на теплоелектроцентралях та когенераційних установках, затверджений постановою НКРЕКП від 15.10.2015 № 2585 (далі - Порядок №2585) визначає процедуру подання, формування, розгляду, схвалення, перегляду та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з метою визначення обґрунтованості запланованих ліцензіатом капіталовкладень та/або витрат при формуванні, розрахунку, встановленні тарифів (цін) на відпуск електричної енергії та/або виробництво теплової енергії (далі - тарифи, ціни) на принципах економічної доцільності та цільового використання коштів ліцензіатом (пункт 1.1 Порядку №2585).
У п. 1.2 Порядку №2585 зазначено, що його дія поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність з виробництва електричної і теплової енергії на теплоелектроцентралях та когенераційних установках і отримали ліцензію на право здійснення такої господарської діяльності (далі - ліцензіати).
Інвестиційна програма - план капітальних інвестицій та капітальних вкладень для підвищення рівня надійності та економічності роботи основних фондів (генеруючого та допоміжного обладнання виробників електричної та теплової енергії), який містить комплекс зобов'язань ліцензіата на період їх виконання щодо розвитку ліцензіата, джерела їх фінансування, графік виконання та пояснювальну записку (п. 1.3 Порядку №2585).
Суд першої інстанції вірно зазначив, що НКРЕКП не наділений повноваженням давати вказівки своїм ліцензіатам щодо формування джерел фінансування інвестиційних програм. Відповідні повноваження обмежуються чинним законодавством та передбачають процедуру схвалення поданої ліцензіатом інвестиційної програми.
Даний висновок був підтриманий також Верховним Судом у постановах від 18.07.2018 по справі №826/14481/17..
Відповідач обґрунтовує пункт 2 Оскаржуваної постанови посиланнями на пункт 1 частини 1 та пункт 1 частини 2 статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Проте колегія суддів зазначає, що пункт 1 частини 1 статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» передбачає, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор приймає обов'язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.
Пунктом 1 частини 2 статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» передбачено, що Регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов'язковими до виконання
При цьому жоден з наведених приписів законодавства не наділяє відповідача правом розпорядження доходами позивача, оскільки зазначені норми є бланкетними (відсильними) і можуть породжувати конкретні права суб'єкта владних повноважень лише в комплексі із нормами прямої дії.
Жодної норми прямої дії, яка наділяє відповідача правом розпоряджатися грошовими коштами (доходами) позивача шляхом зобов'язання позивача формувати та виконувати інвестиційну програму за рахунок результатів ефективності власної господарської діяльності (економії коштів), апелянтом не наведено.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що відповідачем не доведено наявність відповідних повноважень у НКРЕКП на видачу вказівок позивачу щодо конкретних положень майбутньої інвестиційної програми, а тому покладення відповідного обов'язку на позивача суперечить частині 2 статті 14 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Стосовно доводів відповідача про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, які полягали в розгляді в порядку спрощеного позовного провадження справи, яка підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
При цьому, за приписами частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини третьої статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Поряд з цим, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина четверта статті 257 КАС України).
Зазначена правова норма корелюється із положенням частини четвертої статті 12 КАС України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження в справі), яку, зокрема, доповнено пунктом 5 згідно із Законом України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».
Згідно приписів частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо:
1) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
3) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію).
Згідно з частиною п'ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
З аналізу указаних положень процесуального закону вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
Якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).
За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України. Поряд з цим, віднесення її до цієї «категорії» не дає достатніх підстав вважати, що її розгляд мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.
Зважаючи на положення статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як уважає відповідач, немає.
Крім того, виходячи із змісту частини другої статті 257 КАС України, за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких