Справа № 320/9669/20 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
02 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Сорочка Є.О.,
Василенка Я.М.,
за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, в якому позивач просив суд стягнути з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 1426230,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що, станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати компенсації за неотримане речове майно. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації вартості за неотримане майно є протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством. Також, оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно не виплачено в день його виключення із списків особового складу, то він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 р. адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 61573,31 (шістдесят одна тисяча п'ятсот сімдесят три грн 31 коп.).
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині.
Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись також на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині прийняття рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2022 відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 р. та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.09.2022.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2022 відкрито апеляційне провадження за скаргою Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 р. та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.11.2022, для спільного розгляду апеляційних скарг позивача та відповідача.
У судовому засіданні представник позивача вимоги власної апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити, проти задоволення скарги відповідача заперечував у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача та підтримала власну апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягаюьть задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 22.09.2017 № 666, був звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я.
Наказом Укрероруху від 28.09.2017 № 708/о на підставі вищезазначеного наказу, позивач був звільнений з посади провідного інженера (старшого офіцера) групи менеджменту повітряного простору та цивільно-військової координації відділу організації та менеджменту повітряного простору служби аеронавігаційного обслуговування Украероруху.
Під час звільнення зі служби, ОСОБА_1 не здійснювалася виплата компенсації вартості за неотримане речове майно.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 640/19797/18 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України та Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України за участі третьої особи - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправноб бездіяльність Міністерства оборони України, що полягає у не вирішенні ним питання щодо нарахування та виплати під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас грошової компенсації вартості за неотримане ОСОБА_1 речове майно, шляхом прийняття відповідного наказу. Визнано протиправним рішення Центру забезпечення службової діяльності Міінстерства оборони Українни та Генерального штабу Збройних Сил України про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 17.05.2018 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно з мотивів, що наведені у листі Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22.05.2018 № 292/2485. Зобов'язано Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 61573,31 гривень згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі за № 294 від 08.11.2017.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2020 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2020 у справі № 640/19797/18 було залишено без змін.
На виконання рішення суду, 23.07.2020 відповідач здійснив виплату заборгованості у розмірі 61573,31 грн.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що заявлені вимоги до стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 1426230,00 грн., є неспівмірними у розмірі стягнутої та виплаченої на користь позивача на виконання рішення суду суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яка склала у сумі 61573,31 гривень.
Натомість, позивач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки судом не було враховано, що за правовим регулюванням даних правовідносин та обставин справи, суд не міг зменшувати суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та мав дослідити та встановити яку загальну суму мав отримати позивач при звільненні та вирахувати відсоток, який становить грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, та задовольнити позовні вимоги в такому відсотку.
У свою чергу, відповідач в апеляційній скарзі наголошує на тому, що в розумінні ч. 1 ст. 116 та ст. 117 КЗпП, відповідач не був власником або уповноваденим органом, який повинен був здійснювати нарахування сум, належним позивачу при звільненні. Своєчасність проведення виплати позивачу не залежала від волі та бажання відповідача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно норм статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Дійсно, чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно, у разі подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби, належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, тому, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини, на чому цілком обґрунтовано вказав суд першої інстанції.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 640/19797/18, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України та Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України за участі третьої особи - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задоволено частково, зокрема, зобов'язано Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 61573,31 гривень згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі за № 294 від 08.11.2017.
На виконання рішення суду, 23.07.2020 відповідач здійснив виплату заборгованості у розмірі 61573,31 грн.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Таким чином, суд першої інстанції мав підсатви констатувати, що оскільки в день звільнення ОСОБА_1 відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме, не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України, саме в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги компенсації в розмірі 1426230 грн., є неспівмірними з сумою, що була виплачена несвоєчасно позивачу на виконання рішення суду, яка склала 61573,31 грн.
Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, слід враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивача при звільненні становив 61573,31 грн., при цьому, ця сума заборгованості становить приблизно 1/23 від визначеної суми середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (1426230,00 грн), тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, та враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача саме у розмірі суми, яка підлягала виплаті при звільненні, а саме, 61573,31 грн.
У частині посилань апелянта (відповідача) на те, що, в розумінні ч. 1 ст. 116 та ст. 117 КЗпП, відповідач не був власником або уповноваденим органом, який повинен був здійснювати нарахування сум, належним позивачу при звільненні, колегія суддів наголошує на тому, що за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 640/19797/18, саме Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України було зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 61573,31 гривень згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі за № 294 від 08.11.2017, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, пов'язується саме із фактом несвоєчасного розрахунку з особою при звільненні, при врахуванні того, що позивач перебував на речовому забезпеченні саме у відповідача.
Тож, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, у редакції, та відповідно до мотивування рішення суду першої інстанції.
У цілому, доводи апеляційних скарг позивача та відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 р. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Є.О. Сорочко
Я.М. Василенко
Повний текст постанови складено 02.11.2022.