Справа № 826/8353/17 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
01 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
При секретарі: Борисовській Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної пенітенціарної служби України про стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Державної пенітенціарної служби України, в якому просив стягнути з Міністерства юстиції України на його користь середній заробіток за час затримки виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2010 по справі № 2-а-3018/10/0270 в частині поновлення на посаді заступника директора департаменту-начальника управління соціально-виховної, психологічної роботи та міжнародних і громадських зв'язків департаменту з гуманітарних питань та охорони здоров'я Державного департаменту України з питань виконання покарань, в якій було допущено негайне виконання, за період з 09.12.2010 по 27.06.2017 в сумі 866 648,88 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Державної пенітенціарної служби України на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2010 по справі № 2-а-3018/10/0270 в частині поновлення на посаді заступника директора департаменту-начальника управління соціально-виховної, психологічної роботи та міжнародних і громадських зв'язків департаменту з гуманітарних питань та охорони здоров'я Державного департаменту України з питань виконання покарань, в якій було допущено негайне виконання, тобто з моменту проголошення, за період з 10.12.2010 по 22.04.2014 в сумі 305 663,04 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року касаційну скаргу Голови комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 залишено без змін.
При цьому, Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №826/8353/17 про стягнення з Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2010 по справі № 2-а-3018/10/0270 в частині поновлення на посаді заступника директора департаменту-начальника управління соціально-виховної, психологічної роботи та міжнародних і громадських зв'язків департаменту з гуманітарних питань та охорони здоров'я Державного департаменту України з питань виконання покарань, в якій було допущено негайне виконання, тобто з моменту проголошення, за період з 10.12.2010 по 22.04.2014 в сумі 305 663,04 грн. (триста п'ять тисяч шістсот шістдесят три гривні 04 копійки).
У подальшому, від Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області надійшла заява про заміну боржника у справі з Державної пенітенціарної служби України на Департамент з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року замінено боржника у виконавчому листі №826/8353/17 від 19.08.2019, а саме: Державну пенітенціарну службу України (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37534799, адреса: 04050, м.Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 81) на Департамент з питань виконання кримінальних покарань (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, код ЄДРПОУ 43501242).
В апеляційній скарзі Департамент з питань виконання кримінальних покарань, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Департамент з питань виконання кримінальних покарань жодним чином не було повідомлено про розгляд заяви Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про заміну боржника у справі.
На думку апелянта, саме Міністерство юстиції України визначено правонаступником Державної пенітенціарної служби України в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
У даному випадку, Департамент з питань виконання кримінальних покарань є лише міжрегіональним територіальним органом Міністерства юстиції України з питань виконання кримінальних покарань.
Тобто, вказаний Департамент жодним чином не є правонаступником Державної пенітенціарної служби України.
До того, апелянт звертає увагу, що на даний час запис про припинення Державної пенітенціарної служби України до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено не було, що свідчить про протиправність оскаржуваної ухвали.
У поясненнях до апеляційної скарги Міністерством юстиції України визначено, що оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ДПтС України (код ЄДРПОУ 37534799) з 06.06.2016 перебуває у стані припинення і станом як на дату постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, так і на дату подання даних пояснень не є припиненою, а спір між стягувачем та боржником виник з приводу звільнення позивача з публічної служби, а не з приводу реалізації своїх повноважень з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, підстави для застосування приписів статті 379 КАС України та заміни сторони у виконавчому листі по справі № 826/8353/17 відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що на даний час органом компетентним поновити порушене право позивача є виключно Департамент з питань виконання кримінальних покарань, оскільки саме такі функції та обов'язки перейшли до нього як до правонаступника, що чітко визначено в правовстановлюючих документах Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, що свідчить про безпідставність апеляційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Здійснюючи заміну боржника у виконавчому листі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Департамент з питань виконання кримінальних покарань є правонаступником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які ліквідуються, тому наявні підстави для задоволення заяви про заміну боржника у виконавчому листі.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі статтею 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
При цьому, процесуальним правонаступництвом є заміна у справі сторони чи третьої особи у разі переходу повноважень (для суб'єкта владних повноважень), прав і обов'язків від однієї особи до іншої (правонаступника) у відносинах, щодо яких виник спір.
Процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії адміністративного процесу - під час розгляду справи у суді першої інстанції, суді апеляційної інстанції, суді касаційної інстанції, під час перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами.
Тобто, заміна сторони можлива лише на будь-якій стадії судового процесу.
У той же час, правонаступництво допускається і на стадії виконання судового рішення в адміністративній справі (статтю 379 КАС України).
За правилами частини першої статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
За змістом частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Згідно з частини другої статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, що звернулися з поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Таким чином, процесуальне правонаступництво можливе і на стадії виконання судового рішення в адміністративній справі.
У той же час, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов'язків вибулої сторони.
З матеріалів справи вбачається, що Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №826/8353/17 про стягнення з Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2010 по справі № 2-а-3018/10/0270.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №225 затверджено Положення про Державну пенітенціарну службу України, відповідно до пунктів 1 та 7 якого Державна пенітенціарна служба України України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції і який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Державна пенітенціарна служба України України здійснює покладені на неї повноваження безпосередньо та через територіальні органи управління, органи і установи.
Втім, постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 343 Державну пенітенціарну службу ліквідовано, а завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації покладено на Міністерство юстиції України.
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 709 утворено міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України.
Надалі, постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 №20 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань та установлено, що Департамент з питань виконання кримінальних покарань, що утворюється згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступником територіальних органів Міністерства юстиції України, які ліквідовуються згідно з пунктом 1 цієї постанови (Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України; Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції).
Згідно абзацу четвертого частини пункту 1 Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 21.12.2020 № 4403/5, Департамент є правонаступником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які ліквідуються.
Відповідно до підпункту 63 пункту 3 Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 21.12.2020 № 4403/5, Департамент здійснює підготовку та подання матеріалів щодо осіб, які звільнені зі служби з апарату Державного департаменту України з питань виконання покарань, апарату Державної пенітенціарної служби України, Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Департаменту, для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а також матеріалів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу ДКВС України відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчої служби України» та статей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію».
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач у справі - Державна пенітенціарна служба України (код 37534799) станом на даний час не ліквідована, а перебуває в стані припинення з 06.06.2016.
Відповідно до приписів статті 104 Цивільного Кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відтак, Державна пенітенціарна служба України фактично не ліквідована, а перебуває у стані припинення, про що свідчить відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, у даному випадку Міністерство юстиції України розпочало виконання функцій і завдань Державної пенітенціарної служби України, що припиняється в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Разом з тим, судом першої інстанції помилково було здійснено заміну боржника у виконавчому листі на Департамент з питань виконання кримінальних покарань, оскільки вказаними нормами не визначено Департамент з питань виконання кримінальних покарань як правонаступника Державної пенітенціарної служби України.
При цьому, спір у цій справі виник у відносинах публічної служби та стосувався, зокрема, заборгованості, що утворилася за час вимушеного прогулу позивача з моменту звільнення по момент винесення рішення у справі. Відповідно, обов'язок боржника щодо відшкодування позивачу заборгованості по заробітній платі не стосується публічно-владних функцій у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, що були передані Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
З огляду на вказане, заміна Державної пенітенціарної служби України як боржника за вказаним рішенням може мати місце виключно у випадку фактичного її вибуття унаслідок припинення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 803/172/16, від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18, від 14 квітня 2021 року у справі №826/14904/18.
Виходячи з викладеного, визнання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань у спірних правовідносинах правонаступником Державної пенітенціарної служби України є передчасним, а відтак у заміні боржника в даній справі його правонаступником - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань слід відмовити.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про заміну боржника у справі.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про заміну боржника у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної пенітенціарної служби України про стягнення середнього заробітку - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук