П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/24367/21
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 ( далі - Позивач) звернувся з позовом до Одеської міської ради (далі - Відповідач), в якому просив:
визнати протиправним дії Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради при розгляді запиту ОСОБА_1 від 08.11.2021 року та відмову надати запитувану інформацію, яка викладена у листi вiд 15.11.2021 року за № 01-17/273-ЗМ;
зобов'язати Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 від 08.11.2021 року та надати відповідь у порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року № 2939-VI, із змінами і доповненнями, про перелік вільних земельних ділянок комунальної власності Одеської міської ради станом на дату надання відповіді, за рахунок яких Одеська міська рада може надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, або дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею не більше 0,10 гектара для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності із пунктом "г" частини 1 статті 121 ЗК України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Позивач направив на електронну адресу відповідача запит, в якому просив надати перелік вільних земель комунальної власності Одеської міської ради. Однак, станом на 30.11.2021 року відповіді Позивач не отримав.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року - позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, викладену у листі №01-17/2703-ЗПІ від 15.11.2021 року, щодо надання інформації про місце розташування вільних земельних ділянок комунальної власності Одеської міської ради станом на дату надання відповіді.
Зобов'язано Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради розглянути по суті запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 08.11.2021 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 44162529) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму витрат на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень, 00 коп.).
В апеляційній скарзі, Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, недоведеністю обставин, що мають значення для вирішення справи, які суд визнав встановленими, просить рішення суду - скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що зважаючи на об'єктивну відсутність у розпорядженні Департамента будь- якого офіційного документа, який би містив запитувану інформацію, а отже відсутність публічної інформації в розумінні ч.І ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Департамент вважає, що відповідь про неможливість надання такої інформації на запит ОСОБА_1 від 08.11.2021, є правомірною. Водночас, у даній справі не залучено орган місцевого самоврядування - Одеську міську раду, чим порушено права та інтереси територіальної громади м. Одеси. Крім того, апелянт зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи і наданими адвокатом послугами.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 08.11.2021 року на електронну адресу Одеської міської ради (obr8@omr.gov.ua) надіслав запит в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації", в якому просив надати інформацію щодо переліку вільних земельних ділянок комунальної власності Одеської міської ради станом на дату надання відповіді, за рахунок яких Одеська міська рада може надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, або дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею не більше 0,10 гектара для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності із пунктом "г" частини 1 статті 121 ЗК України.
09.11.2021 року Департаментом з питань звернень громадян Одеської міської ради зареєстрований запит ОСОБА_1 за вх. № ЗПІ-1088 та переданий за належністю до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради 10.11.2021 року за вх. № 01-17/273-ЗПІ.
15.11.2021 року Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради підготовлено лист-відповідь № 01-17/273-ЗПІ на запит ОСОБА_1 , відповідно до якого Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання, суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Враховуючи вищевикладене, запитувана інформація не сформована у задокументованому вигляді та не знаходиться в розпорядженні Департаменту, тому її надання не є можливим.
Вказаний лист-відповідь № 01-17/273-ЗПІ від 15.11.2021 року Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради замість електронної адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1
Не погоджуючись з діями Відповідача, Позивач звернувся з цим позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з протиправності відмови Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, викладеної у листі від 15.11.2021 року №01-17/273-ЗПІ, щодо не надання інформації про місце розташування вільних земельних ділянок в межах міста Одеси, Одеської області. Крім того, Відповідач по суті порушеного питання у запиті позивача від 08.11.2021 року не розглянув, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 245 КАС України.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку.
Вимогами статті 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 року №2657-XII (далі Закон №2657-XII) передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно з частинами 1, 2 статті 7 Закону №2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Згідно зі статтею 20 Закону № 2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес є Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Згідно з положеннями статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з пунктом 2 статті 5 Закону України №2939-VI доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
В силу частин першої та другої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Статтею 3 Закону №2939 визначено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Так, відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 3 Закону - право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону №2939 інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частини перша, друга статті 6 Закону N 2939-VI).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Частиною 1 ст.13 Закону №2939 визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону є:1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
В силу частини 2 ст.13 Закону №2939, до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами (ч.3 ст.13 Закону №2939).
Частиною четвертою статті 13 Закону №2939-VI визначено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.14 Закону №2939 розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Частинами першою та четвертою статті 20 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Таким чином, приписи чинного законодавства надають будь-якій фізичній особі право звернутися до юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, із запитами про надання публічної інформації.
Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Така інформація є відкритою і розкривається необмеженому колу осіб.
Надання юридичною особою, що фінансується з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, як розпорядником публічної інформації відповідної інформації є безпосереднім обов'язком розпорядника.
За правилами ч.ч. 1-5 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
Частиною 1 ст. 23 Закону № 2939-VI визначено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити надання недостовірної або неповної інформації, несвоєчасне надання інформації (п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 23 Закону № 2939-VI).
Як зазначалося вище, згідно з ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
З вказаної норми Закону слідує, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але таке звернення йому адресовано, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику.
Як встановлено судом, 09.11.2021 року Департаментом з питань звернень громадян Одеської міської ради зареєстрований запит ОСОБА_1 за вх. № ЗПІ-1088 та переданий за належністю до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради 10.11.2021 року за вх. № 01-17/273-ЗПІ.
Стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 27.05.1997 року №280/97-ВР встановлює повноваження для міських рад розглядати і вирішувати питання віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.п. "а", "б" ч.1 ст.12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст.123 ЗК України, надання земельних ділянок державної, комунальної власності у користування здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з ч.5 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.
До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов'язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.
Із системного аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що саме вказані органи згідно з їхньою компетенцією зобов'язані володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вони також залишаються розпорядниками цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у їхньому фактичному володінні.
Відповідно до Положення про Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №137-VІІІ від 17.03.2021 року, на Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради покладені наступні функції, зокрема, узагальнення інформації щодо відповідності місця розташування земельних ділянок Генеральному плану м. Одеси та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому чинним законодавством України порядку; організація та координація із землеустрою на території міста, здійснення заходів з розвитку земель міста; організація та супровід електронної бази геоінформаційної системи Департаменту тощо.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов вірного висновку, що саме Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повинен володіти інформацією, яку просить надати Позивач в запиті від 08.11.2021 року, а тому наведена підстава Відповідачем для відмови у наданні відповідної інформації є такою, що не відповідає приписам чинного законодавства та повноваженням Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради.
За таких обставин, суд правильно визнав протиправною відмову Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, викладену у листі від 15.11.2021 року №01-17/273-ЗПІ, щодо не надання інформації про місце розташування вільних земельних ділянок в межах міста Одеси, Одеської області.
Відповідно до п. 1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто, ст. 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
Крім того, суд доречно зазначив, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Отже, невиконання суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених законодавством становить бездіяльність цього суб'єкта, а дії, вчинені ним під час здійснення управлінських функцій є діями суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 5 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради на запит позивача надано відповідь листом від 15.11.2021 року №01-17/273-ЗПІ, тому суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради при розгляді запиту ОСОБА_1 від 08.11.2021 року.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання надати перелік вільних земельних ділянок комунальної власності Одеської міської ради станом на дату надання відповіді, за рахунок яких Одеська міська рада може надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, або дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею не більше 0.10 гектара для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності із пунктом "г" частини 1 статті 121 ЗК України, суд встановив таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, приписами КАС України передбачено, що суд може зобов'язати відповідача прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови.
Надаючи оцінку оскаржуваному листу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не виконано всі умови для розгляду даного листа, оскільки суд встановив, що Відповідач відмовив з підстав того, що запитувана інформація не сформована у задокументованому вигляді та не знаходиться в розпорядженні Департаменту, що визнано судом неправильним з вищенаведених судом обставин.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що Відповідач по суті порушеного питання у запиті позивача від 08.11.2021 року не розглянув, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 245 КАС України.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов правильного висновку, що вказані позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.
З метою захисту порушеного права Позивача, з урахуванням того, що Відповідач не розглянув заяву позивача по суті порушених питань, керуючись приписами ст. 9 КАС України, суд обгрунтовано вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 08.11.2021 року по суті.
Щодо доводів апелянта про неспівмірність витрат на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн., колегія суддів зазначає таке.
У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).
За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).
Таким чином, суд визначає розмір суми витрат на правничу допомогу, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача згідно з умовами договору про подання професійної правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як вбачається з наданих до суду документів, 08.11.2021 року між адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем та позивачем укладено договір про надання професійної правничої допомоги № б/н.
Відповідно до п.3.1. Договору, за правову допомогу, передбачену в п.п.1.2. договору, замовник сплачує адвокату винагороду в розрахунку 50% прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України "Про державний бюджет України" за одну годину роботи адвоката на час розрахунку.
Згідно з Додатком 1 до Договору від 08.11.2021 року, адвокатом здійснено наступні роботи:
- підготовка запиту до Одеської міської ради (30 хвилин) - 500,00 грн.;
- збирання доказів до позову, вивчення судової практики за аналогічними позовами, підготовка позову (1 година) - 1000,00 грн.;
- надання консультації замовнику, підготовка акту виконаних робіт і заяви на відшкодування судових витрат, підготовка відповіді на відзив (1 година) - 500 грн.
Всього надано та планується надати послуг на суму: 2000,00 грн.
На підтвердження наданих послуг до суду надано акт виконаних робіт від 02.12.2021 року.
Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми понесених витрат із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України суд обгрунтовано враховав, що дана справа є справою незначної складності; розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи наведене, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Щодо доводів апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права ( не залучення до участі у справі Одеську міську раду), колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки позов пред'явлено до Одеської міської ради, а Ухвалою суду від 11.05.2022 року залучено в якості другого відповідача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Водночас, оскільки на суд покладено обов'язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 07 липня 2010 року та 02 червня 2016 року), зазначений обов'язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.
Колегія суддів також зазначає, що судом першої інстанції встановлено в повній мірі фактичні обставини справи, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених позивачем, у зв'язку з чим, наявні підстави вважати, що обставини справи встановлено повно та правильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст.315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 03.11.2022р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.