ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 листопада 2022 року м. Київ № 640/24506/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ШРБУ-48»
до Державної податкової служби України
провизнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації.-
Товариство з обмеженою відповідальністю «ШРБУ-48» (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Незалежності, 27, код ЄДР: 39835082) звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби України (код ЄДР: 43005393), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 28.10.2019 № 10139/6/99-00-04-01-01-15/ІПК, видану Державною податковою службою України.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне.
Позивач звернувся до відповідача із запитом на надання індивідуальної податкової консультації (вих. № 778 від 17.09.2019), в якій зазначив, що позивач є суб'єктом господарювання, основною діяльністю якого є будівництво доріг і автострад. При здійсненні вищезазначеної господарської діяльності Товариство використовує пересувні автозаправники (пересувні АЗС), де зберігається пальне, яким заправляється техніка для власних виробничих потреб ТОВ «ШРБУ-48» на об'єктах будівництва доріг.
Додає, що Законом України № 2628 від 23.11.2018 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» було внесено зміни до Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». За вказаними змінами з 01.07.2019 запроваджується ліцензування діяльності усіх суб'єктів господарювання, які здійснюють виробництво, зберігання, оптову та роздрібну торгівлю пальним.
При цьому, із порядку отримання ліцензії передбаченого Законом № 481/95-ВР, вбачається, що отримання ліцензій на зберігання пального встановлений виключно для стаціонарних пунктів зберігання. Зважаючи на той факт, що Товариство не має в наявності стаціонарних пунктів зберігання пального, а використовує лише пересувні АЗС, керуючись, статтями 52, 53 Податкового кодексу України, позивач просив надати відповідача відповіді на такі запитання:
1) роз'яснити чи зобов'язане ТОВ «ШРБУ-48» отримувати ліцензію на право зберігання пального на кожну пересувну АЗС;
2) в якому порядку та на підставі яких документів видається ліцензія на право зберігання пального на пересувну АЗС, якщо така ліцензія потрібна.
Щодо питання № 1 - відповідачем зазначено, що Товариству необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального, проте без зазначення кількості необхідних ліцензій;
Щодо питання № 2 - відповідачем наведено окремі норми Закону № 481/95-ВР щодо загального порядку ліцензування стаціонарних пунктів зберігання пального, проте відсутня відповідь на запитання позивача щодо ліцензування пересувних АЗС, обґрунтування застосування цитованих норм законодавства та висновок з питань практичного використання вказаних норм.
Позивач вважає, що індивідуальна податкова консультація від 28.10.2019 № 1039/6/99-00-04-01-01-15/ІПК є такою, що не відповідає дійсності та нормам податкового законодавства, а тому підлягає визнанню протиправною та має бути скасованою, оскільки відповідач дійшов до висновку, що перелік випадків, коли ліцензія не отримується, є вичерпним, а тому у разі здійснення суб'єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного чи отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального, окрім випадків, передбачених Законом № 481/95-ВР, коли така ліцензія не отримується.
Разом з тим, на думку позивача, ліцензія на право зберігання пального потрібна тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.
Позивач наголошує, що відповідь на питання платника податків щодо необхідності отримання ліцензії на право зберігання палива в пересувних цистернах/ємностях є такою, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки у розумінні Закону № 481/95-ВР суб'єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію для здійснення зберігання пального саме у стаціонарних цистернах/ємностях, тоді як позивач є суб'єктом господарювання, основною діяльністю якого є будівництво доріг і автострад, а тому при здійсненні вищезазначеної господарської діяльності Товариство використовує пересувні автозаправники (пересувні АЗС), де зберігається пальне, яким заправляється техніка для власних виробничих потреб ТОВ «ШРБУ-48» на об'єктах будівництва доріг.
Також позивач зазначив, що в наданій індивідуальній податковій консультації відсутня конкретна відповідь на запитання платника податків, відсутнє обґрунтування застосування цитованих норм законодавства до вказаної платником податків ситуації та висновок з питань практичного використання норм законодавства.
Додає, що у спірних правовідносинах контролюючим органом фактично розширено коло суб'єктів на яких поширюється сфера дії вказаних норм права, адже положення вказаних статей не передбачають процедуру отримання ліцензії на право зберігання пального в пересувних ємностях/цистернах.
Відтак, на думку заявника індивідуальна податкова консультація від 28.10.2019 № 1039/6/99- 00-04-01-01-15/ІПК не відповідає вимогам, які передбачені статтями 52, 53 ПК України, що є підставою для визнаття такої індивідуальної податкової консультації протиправною та скасування.
Позиція відповідача.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що у разі здійснення суб'єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, йому необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481/95-ВР, коли така ліцензія не отримується.
Відповідач також зазначив, що відповідно до переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609 «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» органом ліцензування виду господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним визначено територіальні органи ДПС.
Ліцензія на право зберігання пального видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати на ліцензію. Законом № 481/95-ВР встановлена річну плату за ліцензію на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання має намір одержати ліцензію (зберігання пального).
Для отримання ліцензії на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці зберігання пального, необхідних для зберігання пального або копій документів, що підтверджують право власності на такі об'єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 1 січня 2014 року; дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Копії таких документів не подаються у разі їх у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального. Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник. Ліцензії на право зберігання пального або рішення про відмову в їх видачі видається заявнику не пізніше 20 календарних днів з дня одержання зазначених у Закону № 481 документів. Документи для отримання ліцензії на право зберігання пального суб'єкти господарювання можуть подати на адресу Головних управлінь ДПС в областях та м. Києві за місцем зберігання пального.
Відтак, відповідач наголосив на безпідставності заявлених позовних вимог.
У відповіді на відзив позивач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та повторно викладає обставини обґрунтування, які вже зазначено у позовній заяві.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 16.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Встановлені судом обставини.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
17.09.2019 позивач звернувся до відповідача із запитом про надання індивідуальної податкової консультації за вих. № 778, в якому зазначив, що ТОВ «ШРБУ-48» є суб'єктом господарювання, основною діяльністю якого є будівництво доріг і автострад. При здійсненні вищезазначеної господарської діяльності Товариство використовує пересувні автозаправники (пересувні АЗС), де зберігається пальне, яким заправляється техніка для власних виробничих потреб ТОВ «ШРБУ-48» на об'єктах будівництва доріг, у зв'язку з чим, у запитів просив:
1) роз'яснити чи зобов'язане ТОВ «ШРБУ-48» отримувати ліцензію на право зберігання пального на кожну пересувну АЗС;
2) в якому порядку та на підставі яких документів видається ліцензія на право зберігання пального на пересувну АЗС, якщо така ліцензія потрібна.
У відповіді від 28.10.2019 № 10139/6/99-00-04-01-01-15/ІПК ДПС України зазначило відносно питання № 1 про те, що у разі здійснення суб'єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, йому необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481/95-ВР, коли така ліцензія не отримується.
Відносно питання № 2 відповідач зазначив, що відповідно до переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609 «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» органом ліцензування виду господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним визначено територіальні органи ДПС.
Ліцензія на право зберігання пального видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати на ліцензію. Законом № 481/95-ВР встановлена річну плату за ліцензію на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання має намір одержати ліцензію (зберігання пального).
Для отримання ліцензії на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці зберігання пального, необхідних для зберігання пального або копій документів, що підтверджують право власності на такі об'єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 1 січня 2014 року; дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Копії таких документів не подаються у разі їх у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального. Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник. Ліцензії на право зберігання пального або рішення про відмову в їх видачі видається заявнику не пізніше 20 календарних днів з дня одержання зазначених у Закону № 481 документів. Документи для отримання ліцензії на право зберігання пального суб'єкти господарювання можуть подати на адресу Головних управлінь ДПС в областях та м. Києві за місцем зберігання пального.
Позивач вважаючи вказану податкову консультацію такою, що порушує його права та інтереси, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства та Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 14.11.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 481/95-ВР).
Відповідно до п/п. 14.1.172. ПК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом (п. 52.1).
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультації (п. 52.2).
За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства (п. 52.3.).
Відповідно до п. 52.5. ПК України контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.
З наведеного у сукупності вбачається, що запит про надання податкової консультації має стосуватися конкретного платника та практичного використання конкретних норм податкового законодавства, містити виклад фактичних обставин, зміст конкретної ситуації, щодо яких і застосовуються конкретні норми податкового законодавства, вказані у запиті про надання податкової консультації, оскільки норми податкового законодавства застосовуються саме до конкретних фактичних обставин з урахуванням їх оцінки, а не до гіпотетичних ситуацій.
Лише виконання сукупності наведених вище вимог зумовлює виникнення у контролюючого органу обов'язку надати саме податкову консультацію.
Між тим, у даному випадку, прохальна частина «запиту на надання податкової консультації» не містить посилання на конкретні норми профільного законодавства застосування яких слід роз'яснити відносно певних обставин чи певної ситуації. Запит по суті містить лише прохання надати рекомендації - як діяти у певній ситуації без прив'язки до повних норм профільного законодавства.
Враховуючи наведене, звернення позивача до відповідача не відповідало вимогам щодо запиту про надання податкової консультації, а відтак не зумовлювало виникнення у відповідача обов'язку надавати податкову консультацію на таке звернення.
У свою чергу, в порядку п/п 17.1.1., п/п. 19-1.1.27, п/п. 19.-1.28. ПК України відповідач мав право надати інформаційну послугу (інформаційно-довідкову послугу).
У зв'язку з цим, слід додати, що не дивлячись на неповноту відомостей, зазначених у зверненні позивача до відповідача, останній, виходячи з того обсягу інформації, який був наданий позивачем, надав позивачу відповідь із власним баченням та розумінням застосування вказаних у запиті положень.
Оцінюючи у зв'язку з цим у наведеному аспекті відповідь відповідача, слід звернути увагу на те, що стаття 15 Закону №481/95-ВР визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.
До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.
Натомість, з 1 січня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК України та Закону № 481/95-ВР.
З цього часу Закон №481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України.
Разом з тим, відповідно до ст. 15 Закону № 481/95-ВР імпорт, експорт алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності без ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється за наявності у суб'єктів господарювання всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.
Вказаною статтею встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
Суб'єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання.
Суб'єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб'єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;
Таким чином, суб'єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального виключено в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Як видно з відповіді ДПС України, податковий орган звернув увагу позивача на те, що у разі здійснення суб'єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, йому необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481/95-ВР, коли така ліцензія не отримується.
При цьому, податковий орган зазначив перелік документів, які надаються платником податків для отримання такої ліцензії, зокрема, для отримання ліцензії на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці зберігання пального, необхідних для зберігання пального або копій документів, що підтверджують право власності на такі об'єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 1 січня 2014 року; дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Тобто, слід повторитися, відповідач надав позивачу відповідь (інформаційну послугу) із власним баченням та розумінням застосування вказаних у запиті положень. Відповідач у достатньому обсязі надав позивачу зрозумілі та чіткі відповіді на питання позивача, поставлені у зверненні від 17.09.2019 за вих. № 778, з огляду на що суд не вбачає порушених прав та інтересів позивача з боку ДПС України.
Доводи позивача не спростовують наведеного та не доводять зворотного.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, а також виходячи із заявлених вимог та підстав позову, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги та, враховуючи положення ч. 2 ст. 77 КАС України, судом не встановлено порушень прав чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин з боку відповідача.
Доводи позивача, що викладені у позовній заяві, як підстава для задоволення позовних вимог, спростовуються висновками суду, викладеними у даному рішенні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з'ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ШРБУ-48» (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Незалежності, 27, код ЄДР: 39835082), - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 111 «Перехідні положення»).
Суддя О.А. Кармазін