03 листопада 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/2868/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача та скасувати відмову Управління соціального захисту населення Дністровської районної державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу “особа з інвалідністю внаслідок війни” та видачі “посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни”, оформлену листом від 09.08.2022 №08-06-412/2;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Дністровської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03196340) встановити ОСОБА_1 статус “особа з інвалідністю внаслідок війни” та видати “посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни” з наданням відповідних пільг і гарантій з 01.08.2022 року, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Позов обґрунтовано тим, що позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі в/ч НОМЕР_1 , у зв'язку з чим йому було встановлено статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1, про що видане відповідне посвідчення серія НОМЕР_2 . 21 листопада 2003 року позивачу встановлено статус “інвалід війни ІІІ групи” та видане посвідчення № НОМЕР_3 , яким встановлюється що пред'явник цього посвідчення є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни. 26 травня 2022 року довідкою обласної МСЕК серія 12 ААВ №577198 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Однак, Управління соціального захисту населення Дністровської районної державної адміністрації на підставі вищевказаної довідки обласної МСЕК серія 12 ААВ №577198 прийняло рішення про припинення позивачу дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_4 та надання відповідних пільг і гарантій, передбачених законом, що, на думку позивача, є порушенням з боку державного органу його прав та охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою суду від 22 серпня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до довідки, складеної секретарем судового засідання, що міститься в матеріалах справи, 25 серпня 2022 року на електронну адресу відповідача upszn@kelm.bukoda.gov.ua було відправлено позовну заяву та ухвалу від 22 серпня 2022 року.
Однак від Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2022 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, які надійшли до суду 28 жовтня 2022 року.
За таких обставин та враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач з 28 вересня 1987 року по 08 січня 1988 року виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Як наслідок, йому було надано статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1.
З матеріалів справи вбачається, що статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивач отримав на підставі даних військового квитка НОМЕР_5 та довідки військової частини 55064 від січня 1988 року за №621/13 про те, що він був призваний Жмеринським РВК на збори по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі в/ч 55064 103 дні.
У 2003 році позивачу встановлено статус інвалід війни ІІІ групи та відповідно видане посвідчення № НОМЕР_3 .
З довідки обласної МСЕК серія 12 ААВ №577198 від 26 травня 2022 року слідує, що з 26 травня 2022 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, що пов'язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
08 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій на підставі довідки МСЕК просив здійснити заміну раніше виданого посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
За результатами розгляду указаного звернення Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації листом від 09 серпня 2022 року за №08-06-415/2 повідомило позивача, що у ув'язку зі зміною причини інвалідності та у відповідності до пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» Управлінням прийнято рішення про припинення дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_4 та надання відповідних пільг і гарантій, передбачених вищезазначеним законом з 01 серпня 2022 року.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пунктів 7 - 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. При цьому під рішенням розуміється владне волевиявлення суб'єкта владних повноважень, викладене за встановленою формою, спрямоване на врегулювання тих чи інших суспільних відносин, що має обов'язковий характер та породжує певні правові наслідки.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та наявних матеріалів, звернення позивача до суду з цим позовом обумовлено прийняттям відповідачем листа від 09 серпня 2022 року за №08-06-415/2 на звернення позивача від 08 серпня 2022 року.
Саме назване рішення в розумінні наведених процесуальних приписів є рішенням суб'єкта владних повноважень, прийнятим по відношенню до позивача, та фактично предметом даного позову, якому і надаватиметься правова оцінка судом, тобто дотримання відповідним суб'єктом критеріїв, наведених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Враховуючи наведене та з огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України та визначені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, варто зазначити, що указане вище рішення повинно ґрунтуватися на законі та бути обґрунтованим, тобто таким, що прийнято з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень.
Як вбачається зі змісту листа від 09 серпня 2022 року за №08-06-415/2 такий видано за результатом звернення позивача щодо заміни посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі наданої довідки МСЕК. При цьому у листі повідомлено позивача, що у ув'язку зі зміною причини інвалідності та у відповідності до пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» Управлінням прийнято рішення про припинення дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_4 та надання відповідних пільг і гарантій, передбачених вищезазначеним законом з 01 серпня 2022 року.
Водночас зміст указаного листа свідчить про те, що відповідач фактично не розглянув по суті поставлене позивачем у заяві від 08 серпня 2022 року питання саме про здійснення заміни раніше виданого йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та з посиланням на норми законодавства не вказав причин неможливості задовольнити вказане прохання заявника.
Натомість у листі від 09 серпня 2022 року за №08-06-415/2 зазначено про прийняття рішення про припинення дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_4 та надання відповідних пільг і гарантій, передбачених вищезазначеним законом з 01 серпня 2022 року.
При цьому відповідачем у ході судового розгляду справи не надано саме рішення про припинення дії посвідчення позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_4 та не доведено правомірність прийняття такого.
Не міститься відповідного правового аргументування і у листі від 09 серпня 2022 року за №08-06-415/2.
Невиконання ж суб'єктом владних повноважень вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Водночас щодо посилань у листі від 09 серпня 2022 року за №08-06-415/2 на пункт 13 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», то такі є безпідставними, адже постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» містить лише чотири пункти. Тобто, указаний у листі пункт, як правова аргументація прийнятого по відношенню до позивача рішення, відсутній у названому підзаконному нормативно-правовому акті.
При цьому суд звертає увагу на те, що згідно пункту 13 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників війни та прирівняних до них осіб, видані відповідними органами СРСР, союзних республік, які існували на його території, України та інших незалежних держав, що утворились на його території, за зразками, які діяли на 1 січня 1992 р., залишаються на збереженні у ветеранів війни.
Отже, і пункт 13 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, не регулює питання «припинення дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», рішення про що, як указано у листі від 09 серпня 2022 року за №08-06-415/2, було прийнято відповідачем.
Згідно ж пункту 13-1 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видане їй раніше посвідчення вилучає уповноважений на видачу посвідчень орган, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення, та інформує у триденний строк Мінветеранів з дотриманням вимог законодавства у сфері охорони інформації з обмеженим доступом за формою згідно з додатком 2.
Втім, як вбачається з наявних у справі матеріалів та наданих відповідачем оригіналів особової справи ОСОБА_2 , відповідачем саме у відповідності до указаної норми не вилучалось раніше видане позивачу посвідчення з інформуванням при цьому у триденний строк Мінветеранів з дотриманням вимог законодавства у сфері охорони інформації з обмеженим доступом за формою згідно з додатком 2.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про неналежний розгляд відповідачем заяви позивача від 08 серпня 2022 року та надання ним безпідставної та не вмотивованої відповіді листом від 09 серпня 2022 року за №08-06-415/2.
Перевіряючи дії (рішення) суб'єкта владних повноважень, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, на відповідність їх критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при їх вчиненні (прийнятті) відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини, необґрунтовано та нерозсудливо, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямована ця дія (рішення).
За таких обставин належним способом захисту порушених прав позивача у спірних відносинах буде зобов'язання відповідача повторно розглянути указану заяву позивача по суті викладених у ній вимог.
Стосовно ефективності вказаного вище способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови. Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності рішення (дій, бездіяльності) відповідача стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.
Водночас вимоги позивача щодо скасування відмови відповідача у встановленні йому статусу “особа з інвалідністю внаслідок війни” та видачі “посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни” із зобов'язанням відповідача встановити йому статус “особа з інвалідністю внаслідок війни” та видати “посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни” з наданням відповідних пільг і гарантій з 01.08.2022 року відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем, як вбачається з обставин справи, не приймалось рішення саме про відмову у встановленні позивачу названого статусу. Натомість, як указано вище, було здійснено неналежний розгляд заяви позивача від 08 серпня 2022 року та надано безпідставну й не вмотивовану відповідь листом від 09 серпня 2022 року за №08-06-415/2.
Тому, позов підлягає задоволенню частково.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак у ході судового розгляду справи відповідачем не доведено законність своїх дій (рішень). При цьому відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 08 серпня 2022 року.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 серпня 2022 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03 листопада 2022 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), відповідач - Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації (60100, Чернівецька область, Дністровський район, смт. Кельменці, пл.Центральна, 4, ЄДРПОУ 03196340.)
Суддя О.П. Лелюк