Справа № 420/13851/22
03 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 30 вересня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у виплаті разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року ОСОБА_2 , як особі інваліду 2-ї групи внаслідок війни, у розмірі 8-ми мiнiмальних пенсій за віком з урахуванням вже виплаченої частини;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня 2022 року, як особі - інваліду 2-ї групи внаслідок війни, у розмірі 8-ми мiнiмальних пенсій за віком з урахуванням вже виплаченої частини.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на отримання разової грошової допомоги, виплата якої проводиться кожного року до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком як інвалід війни ІІ групи. Як пенсіонер позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. Однак, у 2022 році позивачу було проведено виплату разової грошової допомоги відповідно до ст.13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі3906 гривень, замість 11566,00 гривень. Зазначає, що позивач звернувся до відповідачів із заявою про здійснення нарахування та виплати йому грошової допомоги в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої суми, однак йому було відмовлено.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою судді від 04 жовтня 2022 року ухвалено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ; відкрити провадження у адміністративній справі; розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив (вх..ЕП/30425/22) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому відповідач зазначає про необґрунтованість позовних вимог посилаючись на наступне. З метою захисту в умовах військової агресії російської федерації персональних даних про одержувачів грошової допомоги Кабінет Міністрів України у Постанові № 540 надав повноваження органам Пенсійного фонду України одноразово здійснити виплату грошової допомоги у розмірі, визначеному цією постановою. При цьому з метою уникнення формування окремих переліків (списків на виплату) осіб, що зокрема належать до учасників бойових дій, вiдповiдно до пунктів 3, 5 Порядку № 540 зазначені виплати підлягали включенню органами Пенсійного фонду України у відомості (списки) на виплату пенсій за червень 2022 року однією сумою. Розмір грошової допомоги визначено не Головним управлінням, а Постановою № 540. Дії Головного управління щодо виплати грошової допомоги у 2022 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою № 540 розмiрi до відомості (списку) на виплату пенсій за червень 2022 року. Головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги відповідальним виконавцем такої бюджетної програми є Мінсоцполітики, на рахунок якого Пенсійним фондом України повертаються невиплачені суми грошової допомоги (незалежно від причин такої невиплати). Органом, уповноваженим здійснювати виплату грошової допомоги, невиплаченої станом на 1 липня, є місцевий орган соціального захисту населення за місцем проживання отримувача. Ураховуючи обсяг та разовий характер повноважень, що покладені Постановою № 540 на органи Пенсійного фонду України, позовні вимоги про захист права на соціальний захист заявлені до неналежного відповідача.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 03.11.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про заміну неналежного відповідача.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 11.10.2018, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
В серпні 2022 року представник ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про нарахування позивачу та виплатити недоплаченої щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни до 5 травня за 2022 рік, у розмірі восьми мiнiмальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги, в зв'язку з її виплатою у меншому розмірі, ніж передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на його заяву надано відповідь у формі листа від 17.08.2022 за № 13163-10940/Г-02/8-1500/22, в якому зазначено, що особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та колишнім малолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин визначена доплата в сумі 3906,00 грн, тому зазначена сума зарахована на поточний рахунок позивача разом із пенсією за червень 2022 року.
Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з такого.
Згідно з ч.2 ст.16 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551).
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону №3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV), щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п'яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Конституційним Судом України 22 травня 2008 року прийнято рішення №10рп/2008, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI.
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у чинній редакції) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності з 01 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким зокрема встановлено (у редакції Закону №293-IX від 14.11.2019), що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, що 27.02.2020 року Конституційним Судом України прийнято рішення у справі 1-247/2018(3393/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаним рішенням також зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказаним рішенням Конституційного Суду України у пункті 2.2. встановлено, що згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, № 233 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018, № 237 від 20.03.2019 та № 112 від 19.02.2020, № 325 від 08.04.2021, та № 540 від 07.05.2022 року якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.
Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 07.05.2022 № 540, визначено розмір виплати разової грошової допомоги особам з інвалідністю 2 групи - 3906,00 гривень.
Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст.12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст.12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційним Судом України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.
Таким чином, з 27.02.2020 застосовуються положення ст.12 та ст.. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком (ст..12); щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком (ст.13).
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 28 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2022 - 1934,00 гривні.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідність ІІ групи до 5 травня у 2022 році становить 15472,00 грн. (1934,00 грн х 8).
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 по зразковій справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких суттєвих та основоположних принципів європейського права як «належне урядування» та «законні очікування».
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryэldэz v. Turkey), «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland)).
В своїй постанові КАС ВС від 01.09.2022 у справі № 120/8450/20-а виклав правову позицію, яка детально розкриває принцип «законних очікувань».
Так, принцип легітимних (законних) очікувань виражає, зокрема, позицію, що органи публічної влади повинні не лише дотримуватися приписів актів законодавства, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Тобто, якщо суб'єкт владних повноважень створив для осіб обґрунтовані підстави сподіватися на отримання певних прав понад ті, що гарантуються у відповідності до принципів справедливості і природного права, відповідні особи вважаються такими, які мають легітимні (законні) очікування, що підлягають захисту. Такий підхід забезпечує особам, на яких поширюється дія рішень органів публічної влади, можливість завбачливо вибудувати свою поведінку та очікувати настання відповідних наслідків.
Водночас, важливо зазначити, що відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Отже, принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року)).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень допустив порушення соціальних прав ОСОБА_1 на отримання щорічної одноразової грошової допомоги у встановленому розмірі та тим самим допустив порушення принципу легітимних очікувань особи на отримання грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі 3906,00 грн, тобто у розмірі, меншому ніж передбачено ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд доходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Таким чином враховуючи вищевикладене, з урахуванням висновків суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 по справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та належать задоволенню шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю ІІ групи у розмірі передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551 (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю ІІ групи у розмірі передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551 (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV), тобто у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Відповідно до ч.1, 3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково.
Згідно з ст.139 КАС України, враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, та відсутні докази понесення позивачем інших судових витрат, жодні судові витрати не належать стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77, 90, 139, 246, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 повного розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка встановлена згідно ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2022 рік, а саме у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю ІІ групи у розмірі передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551 (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV), а саме у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА