01 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 908/1780/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
представник позивача - Верхацький І.В., адвокат (довіреність від 22.12.2020 № 14-335),
відповідач - приватне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж",
представник відповідача - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2022 (головуючий Коваль Л.А., судді: Кузнецов О.В. і Чередко А.Є.)
у справі № 908/1780/21
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
до приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" (далі - Товариство)
про стягнення коштів.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Компанія звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення основного боргу в розмірі 68 081 031,74 грн, пені у сумі 1 829 897,57 грн, 3% річних у сумі 3 149 197,57 грн, інфляційних втрат у сумі 8 442 166,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством умов договору постачання природного газу від 30.09.2019 № 4191/1920-ТЕ-13 (далі - Договір) у частині повної та своєчасної оплати за отриманий природний газ.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.10.2021 клопотання Товариства про зменшення розміру пені задоволено частково. Зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені на 50%. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Компанії основний борг у розмірі 68 081 031,74 грн, пеню у розмірі 914 948,79 грн, 3% річних у розмірі 3 149 197,57 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 442 166,60 грн, судовий збір у розмірі 794 500,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Задоволено клопотання Товариства про відстрочення рішення. Відстрочено виконання рішення господарського суду Запорізької області від 12.10.2021 строком на 6 місяців.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- Товариство не виконало належним чином зобов'язання за Договором у частині своєчасної оплати поставленого природного газу, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Компанією у сумі 68 081 031,74 грн, на яку останньою нараховані 3% річних та інфляційні втрати на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- враховуючи обставини наявності заборгованості населення перед Товариством, недостатність фінансування бюджетних установ на оплату за теплову енергію, заборгованість бюджету з пільг та субсидій призводить до несвоєчасних розрахунків з Компанією, при цьому тарифами на теплову енергію витрати на покриття штрафних та фінансових санкцій не передбачені, головною причиною збитковості є те, що діючі тарифи не покривають фактичні витрати підприємства на надання послуг з теплопостачання, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання Товариства про зменшення розміру пені та зменшив її на 50%;
- також, зважаючи на встановлені факти та обставини, які підтверджують ускладнення виконання рішення відповідачем, з урахуванням балансу майнових інтересів сторін, виходячи із загальних засад, встановлених нормою статті 3 ЦК України, зокрема справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи стан Товариства, з метою недопущення погіршення його фінансового стану суд дійшов висновку про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду строком на шість місяців.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2022 рішення господарського суду Запорізької області від 12.10.2021 змінено в частині стягнення сум пені, 3% річних, інфляційних втрат та розподілу судового збору. Викладено третій абзац резолютивної частини рішення господарського суду Запорізької області від 12.10.2021 у такій редакції:
"Стягнути з приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" (71100, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Морська, б. 65/97, ідентифікаційний код юридичної особи 05541120) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, б. 6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) основний борг у розмірі 68 081 031 (шістдесят вісім мільйонів вісімдесят одна тисяча тридцять одна) грн 74 коп., пеню у розмірі 548 496 (п'ятсот сорок вісім тисяч чотириста дев'яносто шість) грн 17 коп., 3% річних у розмірі 2 557 213 (два мільйони п'ятсот п'ятдесят сім тисяч двісті тринадцять) грн 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 7 237 965 (сім мільйонів двісті тридцять сім тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) грн 92 коп., судовий збір у розмірі 769 845 (сімсот шістдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок п'ять) грн 94 коп."
У решті рішення господарського суду Запорізької області від 12.10.2021 залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що нараховані Компанією пеня, 3% річних та інфляційні втрати на зазначену суму (12 590 022,74 грн) підлягають списанню в силу вимог статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі - Закон № 1730-VIII) у редакції Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" від 14.07.2021 № 1639-IX (далі - Закон № 1639-IX), відповідно до якого: нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 01.06.2021, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 01.06.2021.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 3, частини першої статті 7 Закону № 1730-VIII у редакції Закону № 1639-ІХ у подібних правовідносинах.
Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Верховний Суд зазначає, що Компанія звернулась до касаційного суду із скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, якою було змінено рішення суду першої інстанції в частині задоволених сум пені, 3% річних, інфляційних втрат, а в іншій частині рішення залишено без змін, тобто Компанією у касаційному порядку не оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій в частині: часткового задоволення клопотання Товариства про зменшення пені; задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу у розмірі 68 081 031,74 грн, пені у розмірі 548 496,17 грн, 3% річних у розмірі 2 557 213,35 грн, інфляційних втрати у розмірі 7 237 965,92 грн; задоволення клопотання Товариства про відстрочення рішення.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.10.2022 № 29.3-02/1876 у зв'язку з тим, що відповідно до наказу Верховного Суду від 04.10.2022 суддя Львов Б.Ю. відрахований зі штату Верховного Суду призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 908/1780/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.
Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Компанія у касаційній скарзі посилалась на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 3, частини першої статті 7 Закону № 1730-VIII у редакції Закону № 1639-ІХ у подібних правовідносинах.
При цьому Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, у якій Велика Палата Верховного Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 920/526/21, в якій розглядались позовні вимоги Компанії до товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" про стягнення заборгованості у загальній сумі 1 588 276,40 грн, з яких: пеня у сумі 460 716,71 грн, 3% річних у сумі 456 791,13 грн, інфляційних втрат у сумі 670 768,56 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу, зазначено, що ?30.11.2016 набрав чинності Закон України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який передбачав, що:
на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості (частина перша);
на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом (частина третя).
Відповідно до установленої судової практики Верховного Суду частина третя статті 7 вказаного Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми Закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. Застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом (пункт 30 постанови від 02.10.2020 у справі 911/19/19 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, постанови колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, від 07.11.2019 у справі № 920/67/19, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі 904/4592/18; та інші).
29.08.2021 набрав чинності Закон України від 14.07.2021 №1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", яким, зокрема, внесено зміни до Закону України від 03.11.2016 №1730-VIII.
Цим Законом частини першу статті 7 викладено в такій редакції:
"На реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 01.06.2021 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 01.06.2021, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:
підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 01.06.2021 або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.?
Вирішуючи порушені в касаційній скарзі питання, Верховний Суд виходить з того, що у даному випадку викладення законодавцем положень статті 7 Закону у новій редакції не є підставою для зміни судової практики і відступлення від висновку, що така норма є нормою прямої дії у правовідносинах щодо списання нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, оскільки фактично зміни стосувалися текстуально лише дати, до якої має бути здійснено погашення основної частини боргу, та дати виникнення боргу (до 01.06.2021). Суть правовідносин не змінилась.
У постанові від 19.01.2022 у справі № 924/298/21 Верховний Суд також дійшов висновку, що внаслідок набрання чинності наведеними законодавчими положеннями у новій редакції відбулася зміна умов, обов'язкових для можливості списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, а саме - така заборгованість повинна утворитися станом на 01.06.2021, крім того, погашення основної частини боргу повинно відбутися до 01.06.2021 або до моменту укладення договору про реструктуризацію.
Верховний Суд вважає, що доповнення статті 3 Закону абзацом другим такого змісту: "Участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до статті 4 цього Закону не потребує обов'язкового включення до реєстру", не свідчить, що виключно в такому випадку (проведення взаєморозрахунків) допускається здійснення заходів на виконання Закону без включення до реєстру.
На думку Верховного Суду, така норма не впливає на вищенаведений висновок щодо застосування норми статті 7 Закону, яка прямо не передбачає обов'язковість такої умови (включення до реєстру) для списання нарахувань на заборгованість за спожитий газ, і пов'язує право на списання цих сум у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ - у строк до 01.06.2021.
Верховний Суд відхиляє аргументи позивача про те, що із змісту частини першої статті 3 Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" у редакції Закону України від 14.07.2021 № 1639-IX, що передбачає, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, випливає, що його дія поширюється лише на учасників, що включені до реєстру.
Верховний Суд звертає увагу, що сферу дії вказаної норми права визначають преамбула та стаття 2 Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" у редакції Закону України від 14.07.2021 №1639-IX, відповідно до якої його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ. У цьому Законі прямо не передбачено та не обумовлено, що його положення застосовуються лише до учасників, що включені до реєстру (для порівняння, стаття 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", що регулює подібні правовідносини прямо визначає, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру).
З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що норми статті 7 Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" у редакції Закону України від 14.07.2021 № 1639-IX виключають можливість застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафних та компенсаційних нарахувань, оскільки заборгованість за договором повністю погашена відповідачем 22.01.2021. У такому разі обставини включення до реєстру не мають значення.?
Отже, Верховний Суд у своїй постанові від 07.06.2022 у справі № 920/526/21 викладав висновок щодо питання застосування частини першої статті 3, частини першої статті 7 Закону № 1730-VIII у редакції Закону № 1639-ІХ.
При цьому у даній справі № 9089/1780/21 суди апеляційної інстанції змінюючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення сум пені, 3% річних, інфляційних втрат, яке було ухвалене за результатом розгляду позовних вимог Компанії до Товариства про стягнення основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат за неналежне виконання Товариством умов Договору в частині повної та своєчасної оплати отриманого природного газу, виходив з того, що 30.11.2016 набрав чинності Закон № 1730-VIII, який передбачав, що:
на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.11.2016 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості (частина перша);
на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом (частина третя).
Відповідно до установленої судової практики Верховного Суду частина третя статті 7 вказаного Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми Закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. Застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.
29.08.2021 набрав чинності Закон № 1639-IX, яким, зокрема, внесено зміни до Закону № 1730-VIII.
Цим Законом частину першу статті 7 Закону № 1730-VIII викладено в такій редакції:
"На реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 01.06.2021, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:
підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 01.06.2021 або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.?
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.06.2022 у справі № 920/526/21 виходив із того, що у даному випадку викладення законодавцем положень статті 7 Закону у новій редакції не є підставою для зміни судової практики і відступлення від висновку, що така норма є нормою прямої дії у правовідносинах щодо списання нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, оскільки фактично зміни стосувалися текстуально лише дати, до якої має бути здійснено погашення основної частини боргу, та дати виникнення боргу (до 01.06.2021). Суть правовідносин не змінилась.
У постанові від 19.01.2022 у справі № 924/298/21 Верховний Суд також дійшов висновку, що внаслідок набрання чинності наведеними законодавчими положеннями у новій редакції відбулася зміна умов, обов'язкових для можливості списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, а саме - така заборгованість повинна утворитися станом на 01.06.2021, крім того, погашення основної частини боргу повинно відбутися до 01.06.2021 або до моменту укладення договору про реструктуризацію.
Верховний Суд вважає, що доповнення статті 3 Закону абзацом другим такого змісту: "Участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до статті 4 цього Закону не потребує обов'язкового включення до реєстру", не свідчить, що виключно в такому випадку (проведення взаєморозрахунків) допускається здійснення заходів на виконання Закону без включення до реєстру.
Така норма не впливає на вищенаведений висновок щодо застосування норми статті 7 Закону, яка прямо не передбачає обов'язковість такої умови (включення до реєстру) для списання нарахувань на заборгованість за спожитий газ, і пов'язує право на списання цих сум у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ - у строк до 01.06.2021.
Враховуючи викладене, апеляційний суд у даній справі відхилив аргументи позивача про те, що із змісту частини першої статті 3 Закон № 1730-VIII, у редакції Закону № 1639-IX вбачається, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, випливає, що його дія поширюється лише на учасників, що включені до реєстру.
Сферу дії вказаної норми права визначають преамбула та стаття 2 Закону № 1730-VIII у редакції Закону № 1639-IX, відповідно до якої його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ. У цьому Законі прямо не передбачено та не обумовлено, що його положення застосовуються лише до учасників, що включені до реєстру (для порівняння, стаття 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", що регулює подібні правовідносини прямо визначає, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру).
З таких підстав апеляційний суд погодився з доводами відповідача про те, що норми статті 7 Закону № 1730-VIII у редакції Закону № 1639-IX виключають можливість застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафних та компенсаційних нарахувань, оскільки заборгованість за зобов'язаннями листопада 2019 року у сумі 12 590 022,74 грн погашена відповідачем до 01.06.2021. У такому разі обставини включення до реєстру не мають значення.
Крім того, апеляційним судом зазначено, що застосування статті 7 вказаного Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до певної дати. При цьому, у законі не вказано, що погашення має бути здійснено у повному обсязі.
Вказана обставина, а саме добровільне погашення відповідачем суми основного боргу до визначеного статтею 7 Закону № 1730-VIII строку (01.06.2021) унеможливлює укладення договору реструктуризації. Адже, як слідує із змісту положення частини першої статті 5 Закону, реструктуризації підлягають кредиторська заборгованість без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість. Тобто, Закон не передбачає можливості укладення договору реструктуризації вказаних нарахувань (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.06.2022 у справі № 905/847/21).
Також апеляційним судом зазначено, що у випадку неможливості застосування при зазначених обставинах положення частини першої статті 7 Закону № 1730-VIII споживач, який допустив порушення строків проведення розрахунків за отриманий природний газ, однак в подальшому розрахувався у повному обсязі, опинився б у гіршому становищі, ніж споживач, який не виконав зобов'язання. Тоді як, відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Оскільки відповідач є організацією, яка використовує природний газ для виробництва теплової енергії, а також те, що сума основного боргу за зобов'язаннями листопада 2019 року у сумі 12 590 022, 74 грн погашена станом на 01.06.2021, апеляційний суд дійшов висновку, що нараховані позивачем пеня, 3% річних та інфляційні втрати на зазначену суму (12 590 022, 74 грн) підлягають списанню в силу вимог Закону № 1639, відповідно до якого: нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 01.06.2021, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 01.06.2021.
З викладеного вбачається, що правовідносини у справі № 920/526/21 та у справі № 908/1780/21 є подібними у розумінні критеріїв подібності.
При цьому, як свідчить зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у даній справі № 908/1780/21, висновки апеляційного суду не суперечать правовій позиції щодо застосування частини першої статті 3, частини першої статті 7 Закону № 1730-VIII у редакції Закону України від 14.07.2021 № 1639-ІХ, викладеній у постанові Верховного Суду 07.06.2022 у справі № 920/526/21, а, навпаки, суд апеляційної інстанції врахував вказані висновки Верховного Суду.
Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 3, частини першої статті 7 Закону № 1730-VIII у редакції Закону України від 14.07.2021 № 1639-ІХ у подібних правовідносинах, і здійснене судом апеляційної інстанцій у даній справі правозастосування повністю відповідає такому висновку, а тому Суд доходить висновку про закриття касаційного провадження в частині оскарження судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтею 234, 235 та пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2022 у справі № 908/1780/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко