26 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/3609/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,
секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 (колегія суддів: Алданова С. О., Владимиренко С. В., Зубець Л. П.) та рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2022 (суддя Щоткін О.В.) у справі
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Концепція відпочинку», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, про зобов'язання повернути нерухоме майно,
за участю представника:
третьої особи - Котовського В. М.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2021 року Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «Бориспіль») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Концепція відпочинку» (далі - ТОВ «Концепція відпочинку») про зобов'язання останнього повернути позивачу державне нерухоме майно - частину приміщення № 278 на другому поверсі будівлі пасажирського терміналу «D» (інв. № 47578) загальною площею 190 кв. м, переданого за актом приймання-передачі орендованого майна від 10.06.2021 та договором оренди від 21.05.2019 № 2256 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання відповідачем обов'язку повернути ДП «Бориспіль» як балансоутримувачу нерухоме майно, яке передано Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, відповідачу в оренду за договором від 21.05.2019 № 2256 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 21.05.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області як орендодавцем, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - РВ ФДМУ), та ТОВ «Концепція відпочинку» як орендарем укладено договір № 2256 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, згідно з яким орендодавець передав орендарю в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину приміщення № 278 на другому поверсі будівлі пасажирського терміналу «D» (інв. № 47578) загальною площею 190 кв. м, що розташоване за адресою: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7, та перебуває на балансі ДП «Бориспіль», вартість якого станом на 30.11.2018 визначена за незалежною оцінкою у розмірі 16 642 200 грн без урахування ПДВ. Це нерухоме майно належить ДП «Бориспіль» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 33768597, виданого реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області 17.02.2015, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 2698099, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170023532208. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охріменко М. С. та зареєстровано в реєстрі за № 736.
4. Згідно з пунктом 1.2 договору майно передано в оренду з метою розміщення зони відпочинку пасажирів без права розміщення торгівельних об'єктів та закладів харчування.
5. Пунктами 2.1, 2.2 договору обумовлено, що орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, визначений у договорі, але не раніше дати нотаріального посвідчення цього договору та підписання акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
6. Пунктами 3.1-3.3, 3.6 договору визначено, що орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2018 року 208 030 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
7. Пунктами 5.3, 5.10 договору передбачено обов'язки орендаря, зокрема: своєчасно і повністю сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу; у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві/балансоутримувачу або підприємству/товариству указаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві/балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
8. Відповідно до пунктів 7.2, 7.4 договору орендодавець зобов'язався: не вчиняти дій, які би перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору; у разі, якщо орендар не сплачує розмір орендної плати (повністю або частково), яка підлягає перерахуванню до державного бюджету, протягом трьох місяців підряд, вживати заходів відповідно до вимог законодавства щодо розірвання договору та стягнення заборгованості.
9. Згідно з пунктами 10.1, 10.3 договору його укладено строком на десять років, що діє з 21.05.2019 до 20.05.2029 включно. Зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Усі зміни та доповнення до цього договору вносяться в такій самій формі, що й цей договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено законом.
10. Пунктами 10.6 договору передбачено, що чинність цього договору припиняється, зокрема, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду. Сторони погоджуються, що цей договір буде достроково розірвано на вимогу орендодавця, якщо орендар, зокрема, не сплачує орендну плату протягом трьох місяців підряд. У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу (або юридичній особі, яку визначає орендодавець).
11. 10.06.2019 між РВ ФДМУ та ТОВ «Концепція відпочинку» підписано акт приймання-передачі орендованого майна.
12. 28.04.2021 РВ ФДМУ надіслало орендарю та балансоутримувачу повідомлення № 50-02.02-1916 про відмову від цього договору з посиланням на наявність заборгованості у розмірі 1 065 239,99 грн, яка перевищує трьохмісячну орендну плату, та пені в сумі 45 469,44 грн. Орендодавець вимагав протягом трьох робочих днів з дня отримання цього повідомлення повернути балансоутримувачу орендоване державне нерухоме майно, а також підписати з ним акт приймання-передачі нерухомого майна. ТОВ «Концепція відпочинку» отримало це повідомлення 04.05.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 4114500103922.
13. ДП «Бориспіль» 18.06.2021 у зв'язку з отриманням вищевказаного листа РВ ФДМУ також листом № 19-22/1-208 повідомило орендаря про необхідність повернення майна балансоутримувачу та вимагало негайно сплатити наявну заборгованість з орендної плати в сумі 1 587 508,23 грн (у період з березня 2020 року по квітень 2021 року), у відповідь на який ТОВ «Концепція відпочинку» листом від 21.07.2021 повідомило балансоутримувача про те, що лист РВ ФДМУ не може бути підставою для припинення договору, з огляду на що вимоги про повернення орендованого майна не підлягають задоволенню. При цьому ТОВ «Концепція відпочинку» посилалось на неможливість використання орендованого нерухомого майна за цільовим призначенням з огляду на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами та доповненнями на всій території України запроваджено карантин, на час дії якого заборонено роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе, тощо), торгівельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торгівельного і побутового обслуговування населення. Крім того 02.06.2020 Головним державним санітарним лікарем на повітряному транспорті Корнієнко М. М. затверджені Тимчасові протиепідемічні заходи щодо попередження розповсюдження коронавірусної інфекції SARS-CoV-2 в аеропортах України на період карантину, зокрема, в розділі 1 «Загальні вимоги» визначено: «Закрити капсульні готелі». Тому орендар зазначав, що з 17.03.2020 не мав можливості провадити господарську діяльність з використанням орендованого майна відповідно до цільового призначення. До того ж орендар звернув увагу на листи ДП МА «Бориспіль», які скеровувалися на адресу ТОВ «Концепція відпочинку», від 14.04.2020 за № 19-22-11, про неможливість користування майном в терміналах «D» і «F»; від 12.10.2020 № 25-22-331 про те, що: «тимчасовими протиепідеміологічними заходами щодо попередження розповсюдження коронавірусної інфекції SARS-CoV-2 в аеропортах України на період карантину від 02.06.2020 № 1.1.-407, заборонено діяльність капсульних готелів»; від 28.10.2020 № 25-22-351, в якому зазначено про неможливість роботи капсульних готелів згідно з вказівкою Головного державного санітарного лікаря на повітряному транспорті, викладеною у листі від 19.10.2020 № 01.2-17/909. За цих обставин орендар вказав, що з 17.03.2020 він не міг використовувати орендоване майно та наявністю підставі для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо звільнення його від орендної плати на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
14. Листом від 27.08.2021 № 01-22-1237 балансоутримувач повідомив орендаря про те, що ДП «Бориспіль» не є стороною договору та запропонував звернутися з питань, викладених у листі від 21.07.2021, до орендодавця, наполягаючи при цьому на звільненні орендованого майна та підписанні відповідного акта повернення майна з оренди.
15. Зважаючи на те, що орендар не підписав акт передачі-приймання орендованого майна та не повернув балансоутримувачу майно, позивач звернувся до суду з цим позовом.
16. Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову, звернув увагу на рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2021 у справі № 922/1010/21 за позовом ДП «Бориспіль» до ТОВ «Концепція відпочинку», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача РВ ФДМУ, про відмову у стягненні з відповідача заборгованості з орендної плати за цим договором у період з березня 2020 року по квітень 2021 року внаслідок неможливості орендаря сплачувати орендну плату протягом усього періоду дії обмежень. Відповідач також наполягав на незаконності повідомлення орендодавця від 28.04.2021 № 50-02.02-1916 про відмову від договору.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
17. 29.04.2022 Господарський суд Київської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022, про відмову у позові.
18. Місцевий господарський суд послався на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2021 у справі № 922/1010/21, залишене без змін постановами Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, в яких суди установили обставини неможливості орендаря з незалежних від нього причин у період з 17.03.2020 по 15.05.2021 користуватися майном, яке є предметом вищевказаного договору, та відповідно відсутністю у нього обов'язку сплачувати орендну плату за цей період на підставі частини шостої статті 762 ЦК України. З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про те, що станом на 04.05.2021 (дата отримання орендарем повідомлення про відмову від договору) правові підстави для відмови РВ ФДМУ від укладеного з ТОВ «Концепція відпочинку» договору № 2256 від 21.05.2019 згідно з пунктом 10.7 і статті 782 ЦК України відсутні, цей договір не припинений і тому не підлягають застосуванню передбачені статтею 785 ЦК України та пунктом 10.10 договору наслідки його припинення у вигляді повернення орендарем майна.
19. Суд апеляційної інстанції, погодившись з вищевказаними висновками місцевого господарського суду, додатково зазначив, що загальні норми цивільного та господарського законодавства і норми спеціального законодавства по різному регламентують порядок повернення з оренди майна та, зокрема, можливість розірвання укладених договорів в односторонньому порядку. Тому суди повинні застосовувати правило про співвідношення загальних і спеціальних норм, відповідно до якого якщо існує спеціальна норма, то загальна норма не застосовується. До спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакціях законів № 2269-XII (чинний на момент укладення договору оренди) та № 157-IX (чинний на момент пред'явлення вимоги про повернення майна на підставі статті 782 ЦК України). Утім положення частин першої, третьої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції Закону № 2269-XII та частин другої, четвертої статті 24 цього ж Закону у редакції Закону № 157-IX не містять норми щодо права орендодавця відмовитися від договору у випадку несплати орендарем орендних платежів протягом трьох місяців підряд. Тому правові підстави для повернення орендарем балансоутримувачу орендованого майна за наслідками отримання 04.05.2021 від РВ ФДМУ відмови від договору від 28.04.2021 № 50-02.02-1916 відсутні.
Короткий зміст касаційної скарги
20. ДП «Бориспіль» оскаржило ці судові рішення до Верховного Суду та у поданій касаційній скарзі просило їх скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
21. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не були застосовані до спірних правовідносин норми частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції Закону № 2269-XII та пункту 10.7 Типового договору оренди, а також суди не врахували жодних висновків Верховного Суду, що, на його думку, також свідчить про їх відсутність у спірних правовідносинах.
22. Скаржник додатково наголосив на тому, що відмова від договору, оформлена повідомленням від 28.04.2021 № 50-02.02-1916, що, на його думку, є одностороннім правочином, який не оскаржувався та не був визнаний судом недійсним, підтверджує обставину розірвання з 05.04.2021 договору від 21.05.2019 № 2256, наслідок чого є обов'язок орендаря повернути майно.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
23. ТОВ «Концепція відпочинку» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. Свої доводи обґрунтувало тим, що судовим рішенням у справі № 922/1010/21 встановлено, що протягом всього періоду дії обмежень щодо користування нерухомим майном, відповідач не мав обов'язку сплачувати орендну плату, а повідомлення від 28.04.2021 № 50-02.02-1916 суперечить чинному законодавству, оскільки у відповідача відсутній обов'язок щодо сплати орендної плати протягом березня 2020 року - квітня 2021 року.
24. Третя особа надала пояснення, в яких підтримала касаційну скаргу позивача, вважаючи судові рішення незаконними.
Позиція Верховного Суду
25. Касаційна скарга з посиланням на приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України мотивована тим, що у цьому спорі та за даних обставин відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
26. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 цього Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
27. Таким чином виключним випадком касаційного оскарження судових рішень є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та необхідність у зв'язку із цим формування такого висновку.
28. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
29. При цьому слід зазначити, що, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу.
30. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A).
31. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до касаційних судів, як вказано вище, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (подібну правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
32. В основу оскаржуваних рішення і постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність припинення договору від 21.05.2019 № 2256 з моменту отримання у зв'язку з односторонньою відмовою орендодавця від нього згідно з листом-повідомленням від 28.04.2021 № 50-02.02-1916, оскільки судовим рішенням у справі № 922/1010/21 встановлено відсутність обов'язку орендаря сплачувати орендну плату протягом березня 2020 року - квітня 2021 року, а крім того, положення спеціального законодавства також не містять такої норми про право односторонньої відмови орендодавця від договору у такому випадку.
33. Натомість, як зазначено раніше, ДП «Бориспіль» обґрунтовувало касаційну скаргу тим, що не були застосовані до спірних правовідносин норми частини четвертої статті 179 ГК України, статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції Закону № 2269-XII та пункту 10.7 Типового договору оренди, а також суди не врахували жодних висновків Верховного Суду, що, на його думку, також свідчить про їх відсутність у спірних правовідносинах
34. Відповідно до приписів статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
35. Законом, який регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності є Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (тут і далі в редакції, чинній на дату укладення договору оренди).
36. За визначенням статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
37. Відповідно до вимог частини першої статті 10 цього ж Закону істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди; термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
38. Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди майна, що перебуває у комунальній власності, затверджують органи місцевого самоврядування (частина друга статті 10).
39. Водночас, за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови (частина третя статті 10). Вказане у цій частині положення за своєю суттю є формою реалізації закріпленого у цивільному законодавстві принципу свободи договору.
40. Частиною четвертою статті 179 ГК України у редакції, чинній на дату укладення договору оренди, передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
41. Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
42. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
43. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.
44. Відповідно до частин першої та другої статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
45. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
46. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди та погоджено підстави дострокового його розірвання.
47. Нормами частини восьмої статті 181 ГК України визначено, що господарський договір не може існувати без істотних умов, позаяк недосягнення згоди з усіх істотних умов договору свідчить про його неукладеність.
48. Утім умова договору оренди, яка передбачає право орендодавця на односторонню відмову від договору у випадку несплати орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд, не визначена приписами статті 10 вищевказаного Закону як істотна.
49. Натомість частиною другою цієї ж статті передбачено, що укладений сторонами договір оренди повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна саме в частині істотних умов.
50. До того ж положеннями частини четвертої статті 179 ГК України передбачено право, а не обов'язок сторін визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
51. Висновок щодо застосування статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка визначає зміст істотних умов договору, викладався Верховним Судом у постановах від 30.07.2020 у справі № 925/1223/17 та від 18.10.2018 у справі № 914/3312/15, предметом розгляду яких були у тому числі вимоги про зобов'язання повернути орендоване майно, а стосовно застосування частини четвертої статті 179 ГК України - у постанові від 10.05.2018 у справі № 908/1760/17, що є достатньою підставою у розумінні пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України для закриття касаційного провадження у цій справі.
52. Додатково слід зазначити, що зі встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження, а відповідно і на касаційний перегляд судових рішень, в Україні не є безумовним.
53. Оскільки деякі доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарським судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, то не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України.
54. Крім того, аналізуючи питання щодо обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, зроблених Європейським судом з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
55. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього ж Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у цій справі, відкритого за касаційною скаргою позивача.
Судові витрати
56. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2022 у справі № 911/3609/21 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя С. К. Могил