79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
20.10.2022 Справа № 914/910/22
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галузеве підприємство "Промсервіс"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Буське сорто-насінницьке підприємство"
про стягнення 7948517,09 грн.
за участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача Ориник А.Р.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Галузеве підприємство "Промсервіс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Буське сорто-насінницьке підприємство" про стягнення 7948517,09 грн., з яких 6837696,97 грн. - основний борг, 581137,72 грн. - пеня, 91335,20 грн. - 3% річних та 438347,20 грн. - інфляційні втрати. Крім того, позивачем заявлено до стягнення 119227,76 грн. - витрат по сплаті судового збору та 12294,14 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Позивач явку представника в судове засідання 20.10.2022р. не забезпечив, однак подав заяву (вх.№21743/22 від 20.10.2022р.) про розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Галузеве підприємство "Промсервіс".
Представник відповідача в судовому засіданні 20.10.2021р. проти задоволення позовних вимог заперечив, просив зменшити розмір пені до 80% з підстав, що наведені у відзиві та письмовому поясненні.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника відповідача, суд встановив таке.
26.06.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Галузеве підприємство «Промсервіс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буське сорто-насінницьке підприємство» (споживач) укладено договір №1352 постачання природнього газу, відповідно до пункту 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити споживачу природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому цим договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених цим договором.
Згідно із пунктом 6.2. договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
Пунктом 7.1. договору передбачено, що оплата за природний газ, крім вартості замовленої потужності, здійснюється споживачем шляхом перерахування з поточного рахунку або внесення через банківську установу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника за наступним графіком:
- 33 відсотків від вартості планового місячного обсягу природного газу не пізніше 10-го числа місяця поставки газу;
- 33 відсотків від вартості планового місячного обсягу природного газу не пізніше 20-го числа місяця поставки газу;
- 34 відсотків від вартості планового місячного обсягу природного газу не пізніше 30-го числа місяця поставки газу.
Споживач сплачує Постачальнику вартість замовленої потужності, що визначається як добуток тарифу на замовлену потужність та загального планового місячного обсягу, до 29-го числа місяця, попереднього місяцю постачання газу.
Відповідно до пункту 7.5. договору, сторони погоджуються, шо сума, яка була сплачена споживачем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується сторонами як погашення заборгованості споживача перед постачальником за минулі періоди. У випадку відсутності простроченої заборгованості за цим договором сума, яка була сплачена Споживачем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, повинна зараховуватись постачальником як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць.
Згідно із пунктом 8.3. договору, у разі невиконання Споживачем умов п. 7.1 цього договору Споживач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Пунктами 12.1. та 12.2. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2019 року, за винятком обсягів та ціни газу, які можуть змінюватися, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості.
Якщо ні одна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не заявить про свій намір припинити договірні відносини, цей договір вважається пролонгованим сторонами на наступний календарний рік.
01.09.2020р. між сторонами було підписано додаткову угоду, в якій сторони домовилися, що у випадку відбору природного газу більше або менше замовленого обсягу з урахуванням коригувань, споживач додатково сплачує суму вартостей добового небалансу за кожну добу, в якій було допущено небаланс в розмірі більше 3% від узгодженого обсягу постачання.
Вартість добового негативного небалансу розраховується як добуток добового обсягу перевищення на різницю між вартістю, визначену договором, та маржинальної ціни придбання природного газу, розрахованої для допущеного обсягу небалансу згідно умов глави 6 розділу XIV Кодексу газотранспортної системи.
Вартість добового позитивного небалансу (тобто коли споживачем відібрано природного газу менше замовленого) розраховується як добуток добового обсягу невідібраного природного газу на різницю між вартістю, визначену договором, та маржинальної ціни продажу природного газу, розрахованої для допущеного обсягу небалансу згідно умов глави 6 розділу XIV Кодексу газотранспортної системи.
Маржинальна ціна придбання та маржинальна ціна продажу для цілей договору визначається заданими, оприлюдненими на офіційному веб-сайті оператора ГТС. Споживач сплачує суму вартостей добового небалансу за кожну добу, в якій було допущено небаланс.
Для розрахунку вартості послуг замовленої договірної потужності (послуг транспортування), які включаються в ціну природного газу і підлягають сплаті відповідно до умов цього договору, застосовуються тарифи, встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Для визначення вартості послуг замовленої договірної потужності (послуг транспортування) застосовується коефіцієнт, встановлений НКРЕКП для замовлення потужності у точці виходу з газотранспортної системи на добу наперед.
У разі відбору (споживання) природного газу більше замовленого, до вартості потужності включається плата за перевищення договірної потужності, яка визначається відповідно до затвердженого НКРЕКП Типового договору транспортування природного газу.
У разі відбору природного газу менше замовленого, до ціни природного тазу включається вартість послуг договірної потужності (послуг транспортування), виходячи з вартості замовленого обсягу природного газу на відповідну добу без урахування коригувань, незалежно від того, чи було повністю спожито заявлений обсяг природного газу.
Як зазначено у позовній заяві, на виконання своїх зобов'язань за договором постачання природного газу, позивач належним чином поставляв природний газ, у тому числі протягом жовтня та листопада 2021р., що підтверджується актами №121/13.52 від 31.10.2021р., №122/13.52 від 31.10.2021р., №165/13.52 від 30.11.2021р. та №167/13.52 від 30.11.2021р.
Проте, як стверджує позивач, відповідач не оплатив вартість природного газу, спожитого у жовтні - листопаді 2021р., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 6837696,97 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору позивачем у відповідності до пункту 8.3. договору нараховано пеню, розмір якої становить 581137,72 грн.
Крім того, керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу 91335,20 грн. - 3% річних та 438347,20 грн. - інфляційних втрат.
Відповідач проти позову заперечив подавши відзив на позовну заяву та пояснення щодо предмета спору, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Буське сорто-насінницьке підприємство" просить зменшити розмір пені до 80%.
При цьому, відповідач зазначає, що позивач не обґрунтував надзвичайно великих штрафних санкцій, що заявлені до стягнення та не надав жодного доказу понесення збитків.
Також, як вказано у поясненні, через блокування російськими військами портів України (до війни через порти транспортувалось 80-90 відсотків експорту зерна та олії) експортувати збіжжя можна лише автомобільним, річковим і залізничним транспортом. При цьому, як зазначено відповідачем, Україна використовує усі види транспорту для експорту зернових, проте пропускної здатності залізничного та автомобільного транспортів недостатньо для повноцінної заміни морських портів і відновлення експорту у довоєнних обсягах.
Отже, з огляду на вказане, зважаючи на виняткову ситуацію, що склалась у державі, враховуючи відсутність у позивача доказів понесення збитків, відповідач вважає, що в даному випадку існують об'єктивні підстави для зменшення штрафних санкцій до 80%.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на таке.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, 26.06.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Галузеве підприємство «Промсервіс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буське сорто-насінницьке підприємство» (споживач) укладено договір №1352 постачання природнього газу, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачу природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому цим договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених цим договором.
Факт поставки позивачем відповідачу природного газу підтверджується такими актами приймання-передачі природного газу: №121/13.52 від 31.10.2021р. на суму 2619481,51 грн., №122/13.52 від 13.10.2021р. на суму 138899,82 грн., №165/13.52 від 30.11.2021р. на суму 5778483,32 грн. та №167/13.52 від 30.11.2021р. на суму 59213,65 грн.
Як стверджує позивач у позовній заяві, а також як вбачається із матеріалів справи, станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача становила 6837696,97 грн. Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява позивачем подана 03.05.2022р.
Однак, після пред'явлення позивачем позову, відповідачем було сплачено суму основного боргу, що підтверджується такими платіжними дорученнями: №832 від 24.08.2022р. на суму 1837699,68 грн., №846 від 26.08.2022р. на суму 1000000,00 грн., №850 від 29.08.2022р. на суму 500000,00 грн., №947 від 22.09.2022р. на суму 2500000,00 грн., №952 від 26.09.2022р. на суму 1000000,00 грн.
Отже, як вбачається із поданих матеріалів, відповідач після пред'явлення позову сплатив 6837699,68 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, враховуючи те, що відповідач після пред'явлення позову сплатив 6837699,68 грн., суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведене, перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки до 80% суд зазначає таке.
Частиною 1 статі 550 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
В свою чергу, право господарського суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, безпосередньо визначається дефініціями частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Господарський суд не застосовує матеріальний закон в частині врахування значного розміру неустойки, як критерій для її зменшення порівняно з розміром збитків кредитора, оскільки не встановлював наявність у позивача збитків через порушення відповідачем зобов'язань за Договором у спірний період.
В свою чергу, як вже було зазначено, право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю також інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, суд приймає до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019р. у справі №923/142/19, від 09.10.2019р. у справі №904/4083/18).
За визначенням статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги, що сума основного боргу є погашена, суд вважає за можливе застосувати частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір пені на 20%, тобто стягнути з відповідача 80% заявленої позивачем до стягнення пені.
При цьому, судом береться до уваги незначний строк з моменту виникнення заборгованості до подання позовної заяви до суду, адже як вбачається з матеріалів справи, заборгованість виникла у зв'язку несплатою вартості природного газу, спожитого у жовтні - листопаді 2021р., та береться до уваги введення в Україні воєнного стану у лютому 2022р., оскільки така подія, на думку суду, впливає на господарську діяльність обох сторін. Також судом враховано ступінь виконання зобов'язання боржником, а саме дії відповідача після пред'явлення позову та відкриття провадження у справі, які полягають у здійсненні оплати всієї суми основного боргу.
Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 464910,18 грн. пені.
При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 119227,76 грн., що підтверджується платіжним дорученням №15310 від 29.04.2022р. на суму 119227,76 грн.
Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що провадження у справі частково слід закрити, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 16662,31 грн. судового збору.
Щодо стягнення з відповідача 12294,14 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, розмір витрат позивача на професійну правову допомогу адвоката складає 30000,00 грн.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із поданих матеріалів, 28.04.2022р. між Адвокатом Кендюшенко Андрiй Олексiйович та Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю "Галузеве пiдприємство "Промсервiс" укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого клiєнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання на представництво iнтеpeciв клiєнта у Господарському судi Львiвської областi за позовом Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Галузеве пiдприємство "Промсервiс" до Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю ''Буське сорто-насiнницьке пiдприємство" про стягнення 79485l7,09 грн.
Крім того, між сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 28.04.2022р.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку суми витрат на професiйну правничу допомогy до договору про надання правової допомоги від 28.04.2022р. сторони погодили, що розмір гонорара Адвоката станом на 12.09.2022р. складає 12294,l4 грн.
12.09.2022р. між сторонами підписано акт приймання-передачi надання послуг правової допомоги до договору про надання правової допомоги вiд 28.04.2022р. на суму 12294,14 грн.
Також позивачем до матеріалів справи долучено квитанцiю до прибуткового касового ордера №15 вiд 12.09.2022р. на суму 12294,14 грн.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Згідно із частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ознайомившись з поданими позивачем доказами, оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є обгрунтованими, відповідають критерію розумності та підтвердженні матеріалами справи, відтак підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 12294,14 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 123, 126, 129, 231, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. В частині позовних вимог про стягнення 6837696,97 грн. основного боргу закрити провадження у справі.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буське сорто-насінницьке підприємство" (80530, Львівська область, Буський район, село Ожидів, ідентифікаційний код 22342296) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галузеве підприємство "Промсервіс" (40024, Сумська область, місто Суми, вулиця СКД, будинок 24, ідентифікаційний код 36066710) 464910,18 грн. - пені, 91335,20 грн. - 3% річних, 438347,20 грн. - інфляційних втрат, 16662,31 грн. - витрат по сплаті судового збору та 12294,14 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 01.11.2022р.
Суддя Петрашко М.М.