вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" вересня 2022 р. Справа№ 910/12574/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Зубець Л.П.
Ткаченка Б.О.
за участю секретаря судового засідання: Безрук Д.Д.
за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання
від прокуратури: Биховцова О.А. (Північний апеляційний господарський суд);
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Сімчук І.А. (Північний апеляційний господарський суд);
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022, повний текст рішення складено та підписано 21.02.2022
у справі № 910/12574/21 (суддя Головіна К.І.)
за позовом В.о. керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Швайківської сільської ради
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця"
про стягнення 277 833,33 грн.
За результатами розгляду апеляційних скарг Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся в.о. керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області (далі прокурор) в інтересах держави в особі Швайківської сільської ради (далі позивач) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" (далі АТ "Українська залізниця", відповідач) про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, у сумі 277 833,33 грн.
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначив, що відповідач, як постійний користувач лісосмугою, розташованою поблизу с. Демчин Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, не виконав покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконної порубки дерев на підвідомчій АТ "Українська залізниця" території. Відтак, внаслідок порушення відповідачем лісового та природоохоронного законодавства державі завдано збитків. У позові, посилаючись на ст. 1166 ЦК України, прокурор просить стягнути з АТ "Українська залізниця" шкоду, завдану навколишньому природному середовищу, у сумі 277 833,33 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 позовні вимоги В.о. керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Швайківської сільської ради до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" про стягнення шкоди у сумі 277 833,33 грн задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" на користь Швайківської сільської ради шкоду у сумі 277 833,33 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Житомирської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 4 167,50 грн.
Рішення мотивоване тим, що позивач після отримання повідомлення прокуратури, усвідомлюючи порушення інтересів держави, протягом розумного строку не вжив заходів щодо стягнення шкоди, що було розцінено прокурором як бездіяльність. У той же час, незвернення Швайківської сільської ради до суду з відповідним позовом унеможливлює в подальшому вжиття заходів для відновлення порушених інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах та стягнення з відповідача шкоди за таке порушення. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що заявлений прокурором позов спрямований на виконання конституційної функції прокуратури, як органу держави, а отже, цей позов поданий у відповідності до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави. Прокурором та позивачем належними та допустимими доказами доведено склад цивільного правопорушення, визначеного ст. 1166 ЦК України. Так, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та завдання державі шкоди в розмірі 277 833,33 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження та прийняти апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 до свого розгляду. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Всі понесені у справі судові витрати компенсувати відповідачеві за рахунок держави.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що судом безпідставно застосовано ст. 131-1 Конституції України, ст.ст. 23, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», оскільки внаслідок незаконної порубки лісу інтереси держави відповідачем порушені не були: дійсною причиною заподіяння шкоди стало вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України, а не бездіяльність відповідача.
Скаржник звертає увагу апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, у якій наголошено, що обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час, відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.
На думку скаржника, забезпечення охорони лісу дійсно входить до обов'язків постійних лісокористувачів, однак неналежна охорона лісу, відповідно до норм чинного законодавства України, не є лісовим правопорушенням, яке тягне за собою матеріальну відповідальність за неналежне здійснення контролю за збереження лісу.
Також на думку скаржника відсутні законні підстави застосування до відповідача, який, за твердженням прокурора, не забезпечив належну охорону лісу, міри відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за незаконну рубку лісу, за відсутності відповідних доказів на підтвердження вчинення відповідачем таких дій (рубки лісу), а також з огляду на заявлені предмет та підстави даного позову, адже у випадку встановлення відповідними правоохоронними органами особи порушника, уповноважена особа вправі буде заявляти до стягнення з правопорушника завдану внаслідок таких дій шкоду. В той же час, у випадку стягнення з постійного лісокористувача (відповідача), за умови незабезпечення ним належної охорони лісу від незаконних порубок, шкоди за вказану бездіяльність у такому ж розмірі,в наведеній ситуації ця особа, яка фактично буде також, що відшкодувала шкоду замість іншої, винної особи (яка здійснила рубку лісу), водночас буде позбавлена правової можливості в порядку ст. 1191 ЦК України звернутись до винної особи зі зворотною вимогою (регресом).
Скаржник зазначає, що позивачем не доведена неправомірність поведінки, яка виражалась би у діях чи бездіяльності особи, до якої заявляється позов про стягнення, тобто позивачем має бути доведено, які саме дії не вчинив відповідач, вчинення яких входить до його обов'язків відповідно до закону. Однак, у позовній заяві не обґрунтовано, які саме заходи охорони лісів не було вчинено АТ «Українська залізниця» з метою збереження лісів від незаконних порубок, виконання яких чітко передбачено законом, та власне, внаслідок нездійснення яких невідомими особами було вчинено незаконну рубку дерев. Доводи прокурора щодо не перешкоджання відповідачем у незаконній рубці дерев особам, які таку рубку здійснювали, є безпідставними, оскільки жодними нормативними актами відповідача не уповноважено на здійснення активних дій по затриманню порушника, перешкоджання йому, тощо.
Також скаржник зазначає, що незважаючи на вжиті заходи по збереженню лісових ресурсів, суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги і не дав належної оцінки наданим відповідачем доказам на підтвердження вжиття лісоохоронних заходів, які були приєднані до відзиву на позовну заяву, чим допустив порушення вимог процесуального закону (ст.ст. 13, 86, 210, 238 ГПК України). Судом не забезпечено дотримання принципу змагальності сторін та виявлено прихильність до прокурора; не тільки не досліджено та не надано оцінку наявним у справі доказам відповідача щодо вжитих заходів по збереження лісу, але навіть не вмотивовано їх відхилення.
Скаржник вказує на наявність підстав для солідарної відповідальності усіх суб'єктів, на яких законом покладено обов'язок щодо забезпечення охорони лісу, у випадку доведення завдання такої шкоди.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Прокуратура та позивач письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/12574/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2022 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 910/12574/21 у розмірі 4 167,50 грн.
17.05.2022 від відповідача через відділ канцелярії суду надійшла заява до якої додано докази сплати судового збору (платіжне доручення №4718216 від 11.05.2022).
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство "Українська залізниця" просить поновити строк на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 у справі № 910/12574/21 і зазначає, що повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 у справі №910/12574/21 отримано 21.04.2022, про що свідчить перший аркуш рішення з відміткою про вхідну реєстрацію.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2022 поновлено Акціонерному товариству "Укрзалізниця" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21. Призначено справу № 910/12574/21 до розгляду у судовому засіданні 11.07.2022.
Розпорядженням керівника апарату суду від 11.07.2022, у зв'язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. з 11.07.2022 у відпустці відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12574/21.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2022, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді - Ткаченко Б.О., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 прийнято справу № 910/12574/21 до провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді - Ткаченко Б.О., Зубець Л.П.
На підставі ст.ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 відкладено розгляд справи № 910/12574/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 на 21.09.2022.
17.08.2022 прокуратурою до Північного апеляційного господарського суду надано докази направлення та вручення АТ "Українська залізниця" ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 про відкладення на 21.09.202 розгляду справи № 910/12574/21.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи викладене, введення воєнного стану в Україні, перебування суддів у відпустках, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/12574/21 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представники позивача у судове засідання 21.09.2022 не з'явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.
Прокурор у судовому засіданні 21.09.2022 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Представник відповідача у судовому засіданні 21.09.2022 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Частиною 2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно з ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі №903/129/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Так, відповідно до рішення Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області № 14 від 11.01.2019 «Про реорганізацію Мирославської, Райківської та Слободищанської сільських рад шляхом приєднання до Швайківської сільської ради Житомирської області Бердичівського району», Мирославська сільська рада увійшла до складу Швайківської сільської ради. Тобто, Швайківська сільська рада є правонаступником, а отже, розпорядником всього комунального майна, прав та обов'язків Мирославської сільської ради, на якій здійснені незаконні порубки (43 км лінії Козятин-Шепетівка Житомирської області).
За змістом ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Для фінансування заходів. спрямованих на охорону навколишнього природного середовища, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.
Отже, завдані природним ресурсам збитки відшкодовуються шляхом перерахування коштів на єдиний розподільчий казначейський рахунок місцевої ради, на адміністративній території якої скоєно правопорушення, на користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби України в подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у відповідному співвідношенні.
У даному випадку шкода, завдана незаконною порубкою дерев в адміністративних межах Швайківської сільської ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Швайківської сільської ради. Таким чином Швайківська сільська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади.
Як зазначає прокурор, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що в даному випадку порушення інтересів держави (територіальної громади) полягає у ненадходженні до бюджету місцевого самоврядування грошових коштів на відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, що унеможливлює подальше відновлення зелених насаджень та реалізацію інших природоохоронних заходів, спрямованих на поліпшення стану природною середовища, забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства.
За таких обставин, при наявності загрози інтересам держави та бездіяльності органу державної влади чи місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Швайківської сільської ради.
Бердичівською окружною прокуратурою 15.06.2021 на адресу Швайківської сільської ради було направлене повідомлення про виявлені порушення АТ "Українська залізниця" природоохоронного та лісового законодавства, пов'язані з самовільною вирубкою лісу. Однак, у відповідь на вказане повідомлення Швайківська сільська рада листом від 18.06.2021 повідомила прокуратуру, що не має можливості самостійно звернутись до суду з позовом про стягнення заподіяної шкоди навколишньому природному середовищу.
Тобто, позивач після отримання повідомлення прокуратури, усвідомлюючи порушення інтересів держави, протягом розумного строку не вжив заходів щодо стягнення шкоди, що було розцінено прокурором як бездіяльність. У той же час, незвернення Швайківської сільської ради до суду з відповідним позовом унеможливлює в подальшому вжиття заходів для відновлення порушених інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах та стягнення з відповідача шкоди за таке порушення.
Враховуючи те, що прокурор, у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив позивача, у випадку невжиття заходів до усунення порушень, про намір звернутися до суду з цим позовом в інтересах держави в особі позивача, (повідомлення № 50-90-1259 вих-21 від 15.06.2021, а.с. 75-80, т. І).
Однак, позивачем не було вжито заходів щодо усунення порушень.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що прокурором дотримано визначений ст.23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача.
Щодо порушення відповідачем лісового та природоохоронного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЖТ 02-13 № 000076, виданим 20.11.2000 головою районної ради народних депутатів Бердичівського району Житомирської області України, Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-західна залізниця" було надано у постійне користування земельну ділянку під лісосмугою площею 111,8293 га, у межах Мирославської сільської ради.
Як вже зазначалось, відповідно до рішення Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області № 14 від 11.01.2019 «Про реорганізацію Мирославської, Райківської та Слободищанської сільських рад шляхом приєднання до Швайківської сільської ради Житомирської області Бердичівського району», Мирославська сільська рада увійшла до складу Швайківської сільської ради.
16.10.2018 під час здійснення обходу захисних лісонасаджень на перегоні Бердичів-Михайленки, з лівої сторони від залізничної колії на 42-43 км (квартал 37 виділ 115) працівниками Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень було виявлено незаконну рубку дерев в кількості 27 сироростучих дерев, а саме 23 дерева "породи" дуб та 4 дерева «породи» граб. Про вказану подію було повідомлено Бердичівський ВП ГУНП Житомирської області, яким 16.10.2018 здійснено огляд місця події та складено відповідний протокол. У вказаному протоколі було зафіксовано, зокрема, що під час огляду виявлено 23 пеньки дерева "породи" дуб та 4 дерева «породи» граб; на пеньках та біля них знаходяться тирса та гілки, подекуди порізані стовбури; крони дерев лежать на землі. Також на землі від останнього до першого пенька виявлено дві колії від транспортного засобу.
17.10.2018 слідчим відділом Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області у Єдиному реєстру досудових розслідувань було зареєстроване кримінальне провадження № 12018060050001191 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України незаконна порубка лісу на території користування лісокористувача АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» (виробничий підрозділ Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень на території Швайківської територіальної громади (Мирославська сільська рада, село Демчин) Бердичівського району Житомирської області).
Згідно із матеріалами кримінального провадження встановлено, що самовільна порубка лісу мала місце у лісосмузі площею 111,8293 га, що розташована поблизу с. Демчин, Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області. Проте, оскільки під час розслідування вказаного кримінального провадження осіб, які вчинили незаконну порубку лісу, виявлено не було, то 17.10.2020 слідчим СВ Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області прийнята постанова про закриття вказаного кримінального провадження на підставі абз. 14 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" є постійним лісокористувачем земельної ділянки під лісосмугою площею 111,8293 га, що розташована на території Швайківської територіальної громади (село Демчин, Мирославської сільської ради) Бердичівського району Житомирської області, тому саме АТ "Українська залізниця" зобов'язана здійснювати державну лісову охорону. Однак, оскільки відповідач допустив незаконну порубку лісу на підвідомчій йому території, то він має відшкодувати збитки, заподіяні порушенням лісового та природоохоронного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно із ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Як встановлено судом, спір у справі виник у зв'язку з виявленням факту самовільної порубки лісу у лісосмузі площею 111,8293 га, що розташована поблизу с. Демчин, Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, яка передана в постійне користування відповідачеві за державним актом на право постійного користування землею серії ЖТ 02-13 № 000076, виданим 20.11.2000 головою районної ради народних депутатів Бердичівського району Житомирської області України, Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-західна залізниця".
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
За нормами статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів.
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (ст. 63 Лісового кодексу України).
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані: 1) забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров'я людей; 2) забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції; 3) здійснювати відтворення лісів; 4) забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах; 5) здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень; 6) раціонально використовувати лісові ділянки (ст. 64 Лісового кодексу України).
Частиною 2 ст. 86 Лісового кодексу України визначено, що власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог: а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення; д) збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами. При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.
Завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами (ст. 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Згідно з статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Статтею 105 Лісового кодексу України унормовано, що особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Положення вказаної норми передбачають, що підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними та наявність вини особи, яка заподіяла шкоду.
Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди.
Так, як встановлено матеріалами справи, 16.10.2018 на перегоні Бердичів Михайленки, з лівої сторони від колії на 42-43 км (квартал 37 виділ 115), було виявлено незаконну вирубку дерев у кількості 27 одиниць (23 дерева «породи» дуб та 4 дерева "породи" граб), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями доповідної записки про обходи працівників Козятинської виробничої дільниці, протоколом огляду Бердичівського відділу поліції ГУНП в Житомирській області, актом ревізії регіональної філії "Південно-західна залізниця" від 18.10.2018, листом регіональної філії "Південно-західна залізниця" № 2884 від 16.10.2018 та копіями матеріалів кримінального провадження № 12018060050001191 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що зазначені вище докази є достатніми для встановлення факту вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання територіальній громаді Швайківської сільської ради шкоди незаконною порубкою лісових насаджень.
Також колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 200 від 25.06.2014, статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього, у тому числі права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку № 1 до постанови. У вказаному додатку, серед іншого, зазначено і Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця».
Згідно з додатком 1 до вказаної постанови КМУ Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" входить до переліку підприємств залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється ПАТ "Українська залізниця". Тобто, Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" реорганізоване у регіональну філію "Південно-західну залізницю" AT «Українська залізниця", до складу якої входить також виробничий підрозділ "Жмеринська дистанція лісових насаджень".
Відповідно до Положення про структурний підрозділ, ВП «Жмеринська дистанція лісових насаджень» створений з метою створення нових і утримання раніше створених снігозахисних, вітрозахисних і огороджувальних зелених насаджень в смузі відведення реорганізованої філії "Південно-Західна залізниця".
До основних завдань вказаного підрозділу належать, зокрема, профілактика виникнення та поширення осередків шкідників і хвороб лісу, боротьба з ними, боротьба із карантинними бур'янами, зайвою деревночагарниковою рослинністю в технічній смузі та під лініями сигналізації та зв'язку закріпленими за підрозділом виконання заходів по збереженню захисних функцій лісонасаджень, у тому числі лісовідновлювальних і санітарно-оздоровчих заходів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду критично оцінює твердження скаржника про те, що позивачем не доведена неправомірність поведінки, яка виражалась би у діях чи бездіяльності особи, до якої заявляється позов про стягнення, тобто позивачем має бути доведено, які саме дії не вчинив відповідач, вчинення яких входить до його обов'язків відповідно до закону, оскільки в силу вищеописаних положень Лісового кодексу України, відповідач зобов'язаний забезпечувати охорону та захист лісових насаджень на відведеній йому території.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавши вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень допустив самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Відтак, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення (незаконна порубка дерев, завдана шкода, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні належної охорони лісу, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та бездіяльністю відповідача, вина) та наявність підстав для стягнення з відповідача завданої шкоди.
Доводи відповідача про те, що прокурором не доведено вини залізниці у вчиненні незаконної рубки дерев, про що свідчать матеріали кримінального провадження № 12018060050001191, під час досудового розслідування якого не встановлено особи, причетної до вчинення вказаного злочину, є безпідставними, оскільки за змістом наведених норм природоохоронного законодавства за порушення лісового законодавства цивільно-правову відповідальність несуть не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі, які допустили протиправну бездіяльність щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних порубок. Вказана позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та завдання державі шкоди в розмірі 277 833,33 грн., тому позовні вимоги про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу в сумі 277 833,33 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/12574/21 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу № 910/12574/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 31.10.2022, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю суддів Зубець Л.П. та Ткаченко Б.О., та у перший робочий день, після відпустки, судді Гаврилюка О.М.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Л.П. Зубець
Б.О. Ткаченко