Справа № 442/2382/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/819/22 Доповідач: ОСОБА_2
28 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Зборів Тернопільської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 липня 2022 року про обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
перекладача жестової мови ОСОБА_10 ,
вищенаведеним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК України та обрано йому покарання - тринадцять років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишено тримання під вартою.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з часу його затримання - з 22 лютого 2022 року.
Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.
Згідно з вироком, 21 лютого 2022 року приблизно о 22 годині 30 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , під час конфлікту, на ґрунті ревнощів, вирішив умисно протиправно заподіяти смерть своїй співмешканці ОСОБА_11 .
На виконання свого злочинного наміру, у зазначений час, перебуваючи в приміщенні вказаної квартири, ОСОБА_7 , діючи з умислом, направленим на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, утримуючи в лівій руці ніж, здійснив дев'ять умисних ударів клинком ножа в область голови, шиї та тулуба ОСОБА_11 , в результаті чого спричинив їй тілесні ушкодження у вигляді: одного колото-різаного поранення шиї справа з ушкодженням по ходу раневого каналу м'яких тканин, м'язів, правої зовнішньої артерії, щитоподібного хряща; одного колото-різаного поранення з локалізацією рани в правій скроневій ділянці, з ушкодженням підлеглого скроневого м'язу та зовнішньої пластинки підлеглої кістки; одного колото-різаного поранення правого плеча; одної різаної рани з локалізацією на підборідді по середній лінії та ліворуч; одної різаної рани на спинковій поверхні правого променево-зап'ястного суглобу; трьох поверхневих різаних ран з локалізацією на верхній губі справа, під підборіддям, в ділянці верхнього внутрішнього квадранту лівої молочної залози; одного лінійного садна на внутрішній поверхні середньої третини лівого плеча.
В результаті протиправних дій ОСОБА_7 потерпілій заподіяно тілесні ушкодження у вигляді колото-різаних поранень шиї, різаних ран обличчя, правого променево-зап'ястного суглобу, лівої молочної залози, з ушкодженням м'яких тканин та кровоносних судин шиї, що призвело до гострої крововтрати, внаслідок чого ОСОБА_11 померла від отриманих травм на місці події.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 липня 2022 року змінити, здійснивши перекваліфікацію кримінального правопорушення із застосуванням статті закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необ'єктивним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема, вказує на те, що сама потерпіла ревнувала обвинуваченого. Хоча суд, покликаючись на показання потерпілого ОСОБА_9 та малолітньої ОСОБА_12 , дійшов висновку, що потерпіла була неконфліктною людиною, сторона захисту вважає, що показання зазначених осіб не можуть братися до уваги через їх необ'єктивність.
На думку захисника, про відсутність умислу на вбивство свідчить також кількість та якість тілесних ушкоджень, з яких основним було колото-різане пошкодження шиї справа з ушкодженням ранового каналу м'яких тканин м'язів, правої зовнішньої сонної артерії, щитоподібного хряща; інші ушкодження не були такими важкими, а деякі взагалі поверхневими. Також про відсутність умислу свідчить те, що обвинувачений бачив, що потерпіла жива, рухається та розмовляє з ним жестами, однак не довів умисел на вбивство до кінця.
Як зазначає апелянт, ОСОБА_7 є батьком однієї з дітей потерпілої (молодшої доньки), вони понад два роки проживали з потерпілою та її чоловіком, відносини між ними були теплими та дружніми. На момент вчинення злочину обвинувачений був тверезий, а потерпіла - у стані алкогольного сп'яніння. Сварку, на ґрунті ревнощів, розпочала сама потерпіла, вона ж і принесла ніж, яким почала погрожувати ОСОБА_7 , тобто конфлікт розпочався через неправомірну поведінку потерпілої. Оскільки потерпіла була більша за габаритами за обвинуваченого, перебувала у збудженому стані, її дії ОСОБА_7 сприйняв як напад, що загрожує його життю та здоров'ю.
Адвокат також зазначає, що після конфлікту потерпіла була ще живою, просила ОСОБА_7 , коли лежала на землі, подати їй малолітню дитину. Стверджує, що потерпіла сама переодягнула дитину, відтак обвинувачений, який після інциденту пішов з дому, був впевнений, що рани, заподіяні потерпілій, були несмертельні, через що і не вважав за доцільне викликати швидку допомогу.
Вважає, що показання малолітньої ОСОБА_12 слід оцінювати критично, як вигадку дитини, оскільки остання зазначала, що ОСОБА_7 мав у руках сокиру, хоча знаряддям злочину був кухонний ніж.
На переконання апелянта, ОСОБА_7 спричинив потерпілій ОСОБА_11 тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до її смерті.
Крім цього, захисник звертає увагу на те, що призначене обвинуваченому покарання є занадто суворим, адже він вину свою визнав частково, щиро розкаявся та висловив щирий жаль з приводу даного інциденту, негативно оцінює те, що сталось. При цьому судом не враховані обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, зокрема, щире каяття та з'явлення з зізнанням, адже ОСОБА_7 добровільно пішов у поліцію та розповів про конфлікт.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 подану апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити. Його захисник ОСОБА_6 просив задовольнити подану ним апеляційну скаргу та перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України. У випадку, якщо суд не дійде висновку про доцільність перекваліфікації, просив зменшити призначене обвинуваченому покарання.
Прокурор ОСОБА_8 та потерпілий ОСОБА_9 просили відмовити у задоволенні апеляційних вимог, покликавшись на їх безпідставність.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження дотримано наведені вище вимоги кримінального процесуального закону, спрямовані на встановлення об'єктивної істини у справі, а його висновки про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи та викладеними у вироку доказами, які судом всебічно і повно досліджені та правильно і об'єктивно оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.
Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, місцевий суд обґрунтував, покликаючись, зокрема, на: показання потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_13 , судово-медичного експерта ОСОБА_14 , а також письмовими доказами: протоколом обшуку з фототаблицею та диском з відеозаписом від 22 лютого 2022 року; протоколом затримання ОСОБА_7 від 22 лютого 2022 року з фототаблицею; протоколом огляду трупа від 22 лютого 2022 року з фототаблицею; протоколами визнання предмету як речового доказу від 22 лютого 2022 року та 23 лютого 2022 року; висновком експерта №76 від 21 березня 2022 року, складеного судово-медичним експертом Дрогобицького районного відділення судово-медичної експертизи ОСОБА_15 ; висновком експерта №103 від 30 квітня 2022 року, складеного судово-медичним експертом Дрогобицького районного відділення судово-медичної експертизи ОСОБА_15 ; висновком судово-медичного експерта-імунолога № 231/2022-ім від 28 лютого 2022 року та №234/2022 від 01 березня 2022 року; висновком судово-медичного експерта-імунолога № 235/2022-ім від 01 березня 2022 року; висновком судово-медичного експерта № 35/2022-мк від 02 березня 2022 року; висновком експерта № 285/2022-ім від 05 квітня 2022 року; висновком експерта № 284/2022-ім від 25 березня 2022 року; висновком експерта № 238/2022-ім від 28 лютого 2022 року; висновком експерта № 236/2022-ім від 10 березня 2022 року; висновком експерта № 237/2022-ім від 10 березня 2022 року; висновком експерта № 241/2022-ім від 08 березня 2022 року; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3257-БД від 22 квітня 2022 року; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3252-БД від 25 квітня 2022 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3224-БД від 05 квітня 2022 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3254-БД від 26 квітня 2022 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи; висновком експерта № 241/2022-ім від 28 березня 2022 року; висновком експерта № 240/2022-ім від 08 березня 2022 року; протоколом проведення слідчого експерименту від 19 квітня 2022 року з відеозаписом; протоколом допиту малолітнього свідка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з відеозаписом; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3225-БД від 20 квітня 2022 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3258-БД від 20 квітня 2022 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3259-БД від 19 квітня 2022 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3255-БД від 20 квітня 2022 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3253-БД від 18 квітня 2022 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи; висновком експерта № СЕ-19/114-22/3223-БД від 19 квітня 2022 року за результатами молекулярно-генетичної експертизи.
Дослідивши відповідно до ст. 94 КПК України вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК України, як вчинення умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині.
На переконання колегії суддів, твердження сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України є безпідставними.
Так, умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть.
Спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.
За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідками, а із суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).
Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів.
З приводу зазначеного свою позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у справах № 635/1396/20, № 236/1932/20, № 381/1869/18.
З установлених судом першої інстанції обставин справи вбачається, що ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого мешкання, під час конфлікту на ґрунті ревнощів наніс ножем дев'ять ударів в голову, по обличчю, плечах та зап'ясті співмешканці ОСОБА_11 , внаслідок чого їй заподіяно тілесні ушкодження у вигляді колото-різаних поранень шиї, різаних ран обличчя, правого променево-зап'ястного суглобу, лівої молочної залози, з ушкодженням м'яких тканини та кровоносних судин шиї, що призвело до гострої крововтрати, внаслідок якої ОСОБА_11 померла від отриманих травм на місці події.
У ході допиту в суді першої інстанції, що було підтверджено ним і в апеляційному суді, обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненому визнав частково, зазначив, що конфлікт виник на ґрунті ревнощів з боку потерпілої, яка в ході конфлікту взяла ніж та замахнулась на нього; він ударів не наносив, лише відштовхувався та захищався; вбивати її не хотів.
Втім, сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що версія сторони захисту не відповідає дійсності, оскільки характер спричинених потерпілій ОСОБА_11 тілесних ушкоджень та їх кількість, а саме: дев'ять ударів ножем, локалізація - нанесення у ділянки життєво важливих органів, зокрема кровоносні судини шиї, скроневу ділянку та обличчя; знаряддя заподіяння - колото-різані рани, заподіяні клинком, знаряддя якого мало довжину не менше 8-11 см (на рівні занурення в тіло), ширину (на рівні занурення в тіло) не більше 4-4,5 см, а також спосіб заподіяння - на шиї травмуюче знаряддя діяло в напрямку згори донизу, справа наліво та ззаду наперед, площина клинка була зорієнтована в напрямку згоди донизу та спереду назад, обушком до переду; на плечі травмуюче знаряддя діяло в напрямку знизу догори, ззаду наперед та справа наліво, площина клинка була зорієнтована в напрямку згоди донизу та ззаду наперед, обушком донизу; на правій скроневій ділянці травмуючи знаряддя діяло в напрямку справа наліво, площина клинка була зорієнтована майне горизонтально, обушком до переду, безумовно доводить наявність умислу в діях обвинуваченого саме на заподіяння смерті потерпілій.
Наведене також підтверджується протоколом допиту малолітнього свідка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка, зокрема, вказала, що бачила, як мама б'є ОСОБА_16 , а він тримає великий «топор» (сокиру), який взяв зі столу в кухні; ОСОБА_17 порізав «топором» мамі шию і вона впала на підлогу.
Підтверджує спрямованість дій ОСОБА_7 саме на позбавлення життя потерпілої і поведінка обвинуваченого після вчинення злочину. Так, як установлено судом першої інстанції, про що зазначав і сам ОСОБА_7 , після того, як він відштовхнув ОСОБА_11 , вона впала на підлогу та попросила, щоб він дав їй дитину і накрив ковдрою, що він і зробив, після чого пішов. Тобто обвинувачений, усвідомлюючи, що потерпіла лежить на підлозі, стікаючи кров'ю, самостійно не може звестися на ноги, оскільки попросила подати їй дитину, є глухонімою, а тому не зможе покликати на допомогу, не вжив жодних заходів для надання їй медичної допомоги, а залишив приміщення квартири.
За таких обставин, твердження сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України у ході апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли.
Безпідставними є і доводи апелянта стосовно того, що дії ОСОБА_7 були викликані протиправною поведінкою потерпілої, яку обвинувачений сприйняв як напад, а також про виникнення конфлікту через ревнивість ОСОБА_11 , оскільки у своїх показаннях свідок ОСОБА_18 зазначила, що одразу після події старша дівчинка ОСОБА_19 (свідок - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) розповіла, про те, що ОСОБА_17 сварився з мамою, бо хотів грошей, а мама їх йому не давала і ОСОБА_17 вдарив маму «топором».
При цьому викладені в апеляційній скарзі доводи про наявність у діях обвинуваченого стану необхідної оборони були предметом перевірки суду першої інстанції, такі свого підтвердження не знайшли, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки стан необхідної оборони виникає 1) в момент учинення суспільно небезпечного посягання та 2) у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну; оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання. Втім, жодних даних про те, що потерпіла ОСОБА_11 здійснювала на обвинуваченого напад з метою заподіяння йому шкоди, яка б охоплювалася нормою кримінального закону, суду не представлено. Не встановлено таких і в ході апеляційного розгляду.
Факт перебування потерпілої у стані сп'яніння, а також її антропометричні дані не спростовують вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення. Твердження адвоката про те, що загибла ОСОБА_11 була очевидно фізично сильнішою за обвинуваченого не ґрунтуються на матеріалах справи.
Той факт, що на момент, коли ОСОБА_7 залишав квартиру, потерпіла ще була живою, хоч і має місце, однак не спростовує вини ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, оскільки, дії обвинуваченого перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті ОСОБА_11 , яка настала незадовго після нанесення останній тілесних ушкоджень. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_7 діяв із непрямим умислом, тобто обвинувачений усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.
Покликання сторони захисту на те, що показання малолітньої ОСОБА_12 є вигадкою дитини, є безпідставними, оскільки надані зазначеним свідком показання узгоджуються з іншими матеріалами справи, перебувають з ними у логічному взаємозв'язку. Те, що, зі слів свідка, потерпіла кричала « ОСОБА_17 , іді вон», хоча вона була глухонімою, на переконання колегії суддів, відповідає дійсності, оскільки як потерпіла, так і обвинувачений, спілкувались мовою жестів. При цьому малолітня ОСОБА_12 , яка проживала з глухонімими батьками, також розуміє жестову мову.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про надмірну суворість призначеного ОСОБА_7 покарання.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії особливо тяжких, обставини та характер його вчинення, тяжкі наслідки - внаслідок дій ОСОБА_7 без матері залишилось двоє малолітніх дітей (донька ОСОБА_20 , 2016 р.н., та донька ОСОБА_21 , 2021 р.н.), особу винного, який не вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав частково, розкаявся у вчиненому, до взяття під варту не працював, його задовільний стан здоров'я, вік посередню характеристику за місцем проживання, думку потерпілого, що просив суворо покарати ОСОБА_7 ; відсутність обставин, що пом'якшують покарання, вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебував у сімейних чи близьких відносинах, та рецидив злочинів, як обставини, що обтяжують покарання; та дійшов висновку, що виправлення і перевиховання ОСОБА_7 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, при застосуванні до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом і розміром відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК.
Водночас, доводи захисника про наявність обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , в ході апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли. Зокрема, що стосується такої обставини, як щире каяття, на яку покликається захисник, то розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Втім, у матеріалах кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений поряд із відсутністю цивільного позову, намагався будь-яким чином допомогти потерпілому оговтатись від пережитого, відшкодувати завдані злочином збитки та загладити свою провину. Таким чином у суду немає жодних даних стосовно того, які дії ОСОБА_7 вчинив, щоб підтвердити щирість свого каяття, тим більше вину у вчиненому він визнав лише частково.
Вказана позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 вересня 2019 року у справі №166/1065/18.
Стосовно активного сприяння розкриттю злочину як обставини, що пом'якшує покарання, колегія суддів зазначає, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.
Однак, як слідує з матеріалів справи, обставини вчинення кримінального правопорушення були встановлені в ході слідчих та процесуальних дій, проведення відповідних експертиз, ОСОБА_7 , який заперечує факт вчинення ним умисного вбивства потерпілої, не надав стороні обвинувачення такої інформації, яка б не могла бути здобута самостійно органом досудового розслідування. За таких обставин, колегія суддів вважає, що поведінку обвинуваченого не слід трактувати як таку, що полягала в активному сприянні розкриттю злочину.
За таких обставин, відсутні підстави для призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж визначене судом першої інстанції.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б впливали на обґрунтованість судового рішення щодо ОСОБА_7 , судом першої інстанції у кримінальному провадженні допущено не було.
За таких обставин, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 липня 2022 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, апеляційну скаргу апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4