Справа № 308/3260/20
іменем України
24 жовтня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
з участю секретарки судового засідання Ігнатко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатеса Мигальчич Людмила Анатоліївна, до ОСОБА_2 про стягнення коштів за порушення виконання грошового зобов'язання, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 квітня 2021 року, ухвалене суддею Крегул М. М.,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатеса Мигальчич Л.А, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за порушення виконання грошового зобов'язання.
Позов обґрунтував тим, що у лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася була до суду з позовом до нього про визнання майна спільним сумісним та його поділ. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.08.2019 у справі № 308/1992/16-ц визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 таке майно: - автомобіль CHEVROLET NIVA 21230, чорного кольору, 2005 року випуску, легковий універсал-В, номерний знак НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 ; - автомобіль ВАЗ 2121, зеленого кольору, 1987 року випуску, легковий універсал-В, номерний знак НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 . Вирішено поділити спільне майно між ними як колишнім подружжям, а саме: за ОСОБА_2 визнано право власності на зазначений автомобіль CHEVROLET NIVA 21230 вартістю 115 935 грн; за ним визнано право власності на вказаний автомобіль ВАЗ 2121 вартістю 35 400 гривень. Водночас цим же рішенням суду вирішено стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію вартості автомобіля CHEVROLET NIVA 21230 у розмірі 40 267,5 гривень.
Зазначав, що в цивільній справі № 308/1992/16-ц була проведена судова автотоварознавча експертиза з визначення вартості майна за № 2517 від 07.06.2017, з якою ОСОБА_2 була повністю обізнана, а відтак саме з цього часу їй достеменно було відомо про суму коштів, яку вона має йому компенсувати.
На виконання цього рішення суду, що набрало законної сили, він отримав був виконавчий лист, який пред'явив для виконання до державної виконавчої служби. Однак ОСОБА_2 це рішення суду не виконала, а тому це є триваючим порушенням нею свого грошового зобов'язання, що змушує його звертатися до суду з даним позовом в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Посилаючись на наведені вище обставини просив суд стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь кошти за порушення виконання нею грошового зобов'язання за період прострочення з 07.06.2017 (дата проведення експертизи з визначення вартості майна) по 01.04.2020 (дата звернення до суду з цим позовом) у розмірі 11 521,87 грн, із яких 8 113,80 грн інфляційні втрати та 3 408,07 грн три процентів річних, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2021 цей позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за порушення грошового зобов'язання за період із 13.02.2020 по 01.04.2020 у розмірі 484,30 грн, які складаються із 162,17 грн - 3 % річних та 322,14 грн - інфляційних збитків, а також судовий збір у розмірі 35,28 грн і 2 000 грн витрат на правову допомогу, пов'язані з розглядом справи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду відповідачка ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через невірність зроблених судом розрахунків стягнутих із неї сум за порушення грошового зобов'язання та завищеного стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Скарга мотивована тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.08.2019, яке набуло законної сили лише 13.02.2020, з неї під час виконавчого провадження було повністю погашено 7-ма платежами заборгованість у розмірі 40 267,50 гривень. Однак місцевий суд, хоч і правильно визначив сам період прострочення з 13.02.2020 по 01.04.2020, але невірно стягнув із неї інфляційні втрати і три процентів річних та і не з тієї суми заборгованості, оскільки у грудні 2019 року розмір її заборгованості перед позивачем становив уже не 40 267,50 грн, а 39 451,67 грн, а з березня 2020 року - 38 045,11 грн, що підтверджується відповідним розрахунком здійснених оплат у виконавчому провадженні.
Також, на її переконання, судом першої інстанції безпідставно стягнуто із неї на користь позивача 2 000 грн витрат на правову допомогу адвоката без дотримання принципу пропорційності до розміру задоволених позовних вимог, як це було зроблено місцевим судом при вирішення питання щодо розподілу між сторонами судового збору.
З огляду на наведені вище обставини просила оскаржене рішення суду змінити в частині стягнутих із неї коштів за порушення грошового зобов'язання за період з 13.02.2020 по 01.04.2020 та витрат на правову допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 представниця позивача ОСОБА_1 - адвокатка Мигальчич Л.А. посилалась на її безпідставність і надуманість, просила таку відхилити, оскаржене рішення суду залишити без змін та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката, надану в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 000 гривень.
Заперечень щодо відзиву на апеляційну скаргу представниці позивача ОСОБА_1 - адвокатки Мигальчич Л.А., відповідачка ОСОБА_2 не подавала.
У судовому засіданні ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених у ній, просила таку задовольнити, оскаржене рішення суду змінити в частині стягнутих коштів за порушення грошового зобов'язання за період з 13.02.2020 по 01.04.2020 та витрат на правову допомогу.
Представниця позивача ОСОБА_1 - адвокатеса Мигальчич Л.А. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечила внаслідок її надуманості і безпідставності, просила таку залишити без задоволення, оскаржене рішення суду - без змін, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката, надану в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 000 гривень.
Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Сторонами, зокрема безпосередньо самим позивачем ОСОБА_1 розрахунковий період порушення виконання грошового зобов'язання ОСОБА_2 саме з 13.02.2020, а не з 07.06.2017, по 01.04.2020 в апеляційному порядку не оскаржено, а відтак, на підставі ст. 367 ЦПК України, такий період із 07.06.2017 по 13.02.2020 не є предметом апеляційного розгляду та апеляційним судом не перевіряється.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 місцевий суд виходив із їх часткової доведеності та обґрунтованості, проте колегія суддів із цим висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може, оскільки такого суд дійшов із порушенням норм процесуального права щодо визначення, на підставі відповідних доказів, розрахунку стягнутої з ОСОБА_2 суми у вигляді інфляційних утрат і трьох процентів річних з огляду на таке.
Судом установлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.08.2019 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог РВ ДВС Ужгородського МУЮ Закарпатської області, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно: - автомобіль CHEVROLET NIVA 21230, чорного кольору, 2005 року випуску, легковий універсал-В, номерний знак НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 ; - автомобіль ВАЗ 2121, зеленого кольору, 1987 року випуску, легковий універсал-В, номерний знак НОМЕР_3 (попередній д.н.з. НОМЕР_5 ), № кузова НОМЕР_4 .
Поділено спільне майно між колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме: за ОСОБА_2 визнано право власності на вказаний вище автомобіль CHEVROLET NIVA 21230, вартістю 115 935 грн; - за ОСОБА_1 визнано право власності на зазначений вище автомобіль ВАЗ 2121, вартістю 35 400 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості автомобіля CHEVROLET NIVA 21230 у розмірі 40 267,5 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1 625 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.1 а.с.10-12).
Додатковим рішенням цього ж суду від 22.11.2019 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 8 072,96 гривень.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13.02.2020, яка негайно набрала законної сили в порядку ст. 383 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Мигальчич Л.А., на додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.11.2019 року залишено без задоволення.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30.08.2019 та додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.11.2019 задоволено частково.
Змінено рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30.08.2019 та додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.11.2019 в частині розподілу судових витрат та остаточно стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 11 021,01 гривні (т.1 а.с.13-18).
Постановою старшої державної виконавиці Ужгородського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Старунчак М.А. від 22.10.2019 було відкрито виконавче провадження № 60388140 за виконавчим листом № 308/1992/16-ц від 15.10.2019, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості автомобіля CHEVROLET NIVA 21230, чорного кольору, 2005 року випуску, легковий універсал-В, номерний знак НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 у розмірі 40 267,5 гривень (т.1 а.с.19).
15 травня 2020 року постановою зазначеної старшої державної виконавиці Ужгородського РВ ДВС ПЗМУ Міністерства юстиції, з метою виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30.08.2019 за виконавчим листом № 308/1992/16-ц від 15.10.2019, було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках ОСОБА_2 (т.1 а.с.61).
Згідно з довідкою від 21.05.2020 за № 1295/01-27, виданої Управлінням соціального захисту населення Ужгородської РДА Закарпатської області, то з доходу ОСОБА_2 відраховано відповідно до виконавчого провадження № 60388140 від 19.11.2019 станом на 01.05.2020 кошти у розмірі 7 678,42 гривень (т.1 а.с.54).
Постановою старшої державної виконавиці Ужгородського РВ ДВС ПЗМУ Міністерства юстиції Старунчак М.А. від 07.07.2020 виконавче провадження з примусового виконання зобов'язання за виконавчим листом № 308/1992/16-ц від 15.10.2019 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості вказаного автомобіля CHEVROLET NIVA 21230 у розмірі 40 267,5 грн завершено у зв'язку з виконанням рішення в повному обсязі (т.1 а.с.120), а отже, її заборгованість у розмірі 40 267,5 грн перед ОСОБА_1 сплачена в повному обсязі, що і не заперечується сторонами.
Місцевий суд визначаючи 3% річних та інфляційні утрати за порушення ОСОБА_2 грошового зобов'язання, виходив із суми її заборгованості перед ОСОБА_1 з 13.02.2020 по 01.04.2020 у розмірі 40 267,50 гривень.
Проте, як убачається з довідки УСНЗ Ужгородської РДА за місцем роботи ОСОБА_2 за вих. № 365/01-21 від 10.02.2021 (т.1 а.с.227), а також листа Ужгородського РВ ДВС ПЗМУ Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 10.06.2021 № 5-60388140 (т.2 а.с.40), станом на 01 лютого 2020 року заборгованість ОСОБА_2 складала 39 451,67 грн із яких: основний борг 35 865,15 грн і 3 586,52 грн виконавчий збір, а станом на 01 квітня 2020 року, тобто у березні 2020 року, заборгованість ОСОБА_2 складала вже 38 045,11 грн із яких: основний борг 34 586,45 грн і 3 458,66 грн виконавчий збір.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, для розрахунку 3% річних та інфляційний утрат слід брати за період з 13.02.2020 по 29.02.2020 основну суму боргу без виконавчого збору в розмірі 35 865,15 грн, що становитиме за цей період 99,70 грн інфляційних утрат і 49,98 грн 3% річних, а за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 основну суму боргу без виконавчого збору в розмірі 34 586,45 грн, що становитиме за цей період 100,80 грн інфляційних утрат і 87,88 грн 3% річних.
З огляду на наведене, є слушними доводи апеляційної скарги в цій частині щодо невірного розрахунку місцевим судом стягнутих із відповідачки інфляційних утрат і 3% річних, а відтак в цій частині оскаржене рішення суду підлягає до зміні з визначенням такої суми в розмірі 338,36 грн, із яких 137,86 грн (49,98+87,88) становить 3% річних та 200,50 грн (99,70+100,80) - індекс інфляції.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).
Положеннями ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з учиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
Як установлено матеріалами справи, інтереси позивача ОСОБА_1 у цій справі представляла адвокатка Мигальчич Л.А., яка діяла на підставі ордеру серії ЗР № 35306 (т.1 а.с.22), договору № 18/к про надання правової допомоги від 11.04.2018 і додатку № 1 до нього (т.1 а.с.20, 21).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представницею позивача ОСОБА_1 - адвокаткою Мигальчич Л.А. додано до матеріалів справи також акт від 08.10.2020 про прийняття-передачі наданих послуг та проведення готівкових розрахунків між сторонами на суму 8 973,70 гривень (т.1 а.с.119).
Згідно з пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень із правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень із правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).
Отож, розмір гонорару визначається у договорі за погодженням адвоката з клієнтом, а право суду втручатися у ці правовідносини обмежено.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідачки на користь позивача частково понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн із заявлених 8 937,70 грн та підстав для зменшення їх розміру апеляційний суд не вбачає, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, апеляційний суд уважає, що позивач частково довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв'язку достатніми доказами свої вимоги, які поза розумним сумнівом частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає частково слушними, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та частково спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин рішення місцевого суду не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає до зміні з одночасним визначенням іншої вище наведеної суми 3% річних та інфляційних утрат за порушення грошового зобов'язання.
На підставі статей 137, 141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 000 гривень (т.1 а.с.247).
Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 квітня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів за порушення грошового зобов'язання за період з 13.02.2020 по 01.04.2020 змінити, визначивши цю суму в розмірі 338,36 гривень, із яких 137,86 грн - 3% річних та 200,50 грн - індекс інфляції.
У решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000 гривень за надання правничої допомоги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 листопада 2022 року
Суддя-доповідачка
Судді