Житомирський апеляційний суд
Справа №295/17507/21 Головуючий у 1-й інст. Стрілецька О.В.
Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.
01 листопада 2022 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й.,
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/17507/22 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру зайнятості, Житомирського міського центру зайнятості про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу
за апеляційними скаргами Житомирського обласного центру зайнятості та Житомирського міського центру зайнятості
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Стрілецької О.В. у м. Житомирі,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, в якому просила: - визнати незаконним та скасувати наказ № 336-к від 20.12.2021 Житомирського обласного центру зайнятості щодо відсторонення її від роботи провідного юрисконсульта юридичного відділу Житомирського міського центру зайнятості з 20.12.2021 на час відсутності щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 без збереження заробітної плати; - стягнути з Житомирського міського центру зайнятості середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.12.2021 по день винесення судового рішення.
В обґрунтування позову зазначала, що з 02.03.2015 працює на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу Житомирського міського центру зайнятості. Наказом №336-к від 20.12.2021 Житомирського обласного центру зайнятості її відсторонено від роботи з 20.12.2021 на час відсутності обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19 без збереження заробітної плати.
Вважає наказ незаконним, оскільки останній мотивований положеннями Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», натомість зазначеним законом щеплення від COVID-19 не встановлене як обов'язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 Закону є безпідставним.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 травня 2022 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 336-к від 20.12.2021 Житомирського обласного центру зайнятості «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнуто з Житомирського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення з 20.12.2021 по 14.03.2022 в сумі 32990 грн. з подальшим утриманням зі вказаної сум податків та інших обов'язкових платежів. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, Житомирський обласний центр зайнятості та Житомирський міський центр зайнятості подали апеляційні скарги, в яких просять оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, вирішити питання відшкодування судових витрат.
Мотиви апеляційних скарг Житомирського обласного центру зайнятості та Житомирського міського центру зайнятості зводяться до одного, а саме, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, при його ухваленні судом першої інстанції були неповно встановлені обставини, які мають значення для справи.
Крім того, під час розгляду справи була допущена невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, допущене неправильне застосування норм матеріального права та відбулось порушення норм процесуального права. Зазначають, що висновки суду першої інстанції щодо необов'язковості щеплення проти COVID 19, через не включення його до календаря щеплень, є необґрунтованими і безпідставними, оскільки обов'язковість профілактичних щеплень проти інших інфекційних хвороб для окремих працівників встановлюється відповідно до частини другої ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». При цьому, перелік професій, виробництв та організацій, за змістом статті, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я - Міністерством охорони здоров'я, яке на підставі вказаної норми і видало наказ від 04.10.2021 №2153. У той же час, внесенню до календаря щеплень, згідно з частиною першою ст. 12 вказаного закону підлягають саме щеплення від хвороб, визначених у даній частині, які є обов'язковими для всіх осіб, незалежно від їх належності до певних професій.
Також, безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо нелегітимності Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153) у зв'язку з його підписанням Директоратом громадського здоров'я та профілактики захворюваності. Передусім Директорат є структурним підрозділом МОЗ. Відповідно до п. 46 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55 (надалі - Типова інструкція №55), «додатки нормативно-правового характеру (положення, інструкції, правила, порядки тощо), що затверджуються розпорядчими документами, підписуються керівниками структурних підрозділів установи на лицьовому боці останнього аркуша додатка.». Таким чином, підготовка (підписання) переліку генеральним директором структурного підрозділу з наступним його затвердженням наказом МОЗ здійснені в межах повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Позивач ОСОБА_1 надіслала заяву, в якій просила справу розглядати без її участі, тому суд апеляційної інстанції розглянув апеляційні скарги у її відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Представник Житомирського обласного центру зайнятості та Житомирського міського центру зайнятості Забігайло Л.В. підтримала доводи апеляційних скарг із наведених в них мотивів.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційні скарги повинні бути залишені без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу Житомирського обласного центру зайнятості №48-к від 02.03.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу Житомирського міського центру зайнятості з 02.03.2015(а.с.16).
26.11.2021 ОСОБА_1 була повідомлена про обов'язкове профілактичне щеплення проти CОVID-19, що підтверджується змістом повідомлення №8 від 26.11.2021 (а.с.56).
Наказом Житомирського обласного центру зайнятості №336-к від 20.12.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » її відсторонено від посади провідного юрисконсульта юридичного відділу Житомирського міського центру зайнятості з 20.12.2021 на час відсутності щеплення проти CОVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.17).
Згідно наказу Житомирського обласного центру зайнятості №72-к від 14.03.2022 «Про зупинення дії наказів» у зв'язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 № 2153 зупинено дію наказу №336-к від 20.12.2021 про відсторонення позивача від посади до завершення воєнного стану в Україні, допущено ОСОБА_1 до роботи з 15.03.2022 (а.с.85).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність дій відповідача.
Судом враховано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.1 ч.1 ст.3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Згідно ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, шляхом припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею ст.46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Так, відповідно до ст.10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров'я" встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Крім того, згідно з ч.ч.1,2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Згідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням»( в подальшому Переліком).
Обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров'я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.
Тобто, фактично обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Відповідно ч.1 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Тобто фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов'язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який і входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, що відповідно і зобов'язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.
В будь-якому випадку, відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров'я України 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11.08.2014 № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку.
Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з якимись датами, як то 20.12.2021 є незаконним.
Сама по собі вимога відповідача надати позивачу докази проведення відносно нього, якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.
Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно ч.ч.1,2 ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно ст.286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
Тобто вимога відповідача до позивача, щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачкою.
В будь якому випадку відповідач здійснюючи відсторонення позивача мав би діяти відповідно до закону.
Зокрема ст.46 КЗпП України допускає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Застосовуючи способи граматичного, логічного та системного тлумачення вказаної норми права суд виходить з того, що законодавець використовуючи розділовий знак «;» після слів «протипожежної охорони», розділюючи частини речення далекі за змістом, визначив випадки, коли працівник може відсторонюватись з ініціативи від роботи власником або уповноваженим ним органом, тобто поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмова або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони та окремо визначив випадки передбачені законодавством, що обумовлює відсутність ініціативи власника або уповноваженого ним органу за відсутності окремої вказівки на це у відповідному законі.
Положення п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов'язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, він однозначно є безпідставним та підлягає скасуванню. Крім того вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.
Посилання в оспорюваному наказі відповідача на п.41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, зі змісту якого, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я, не може будь яким чином змінити процедуру відсторонення визначену п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2 ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, а відтак п.41-6 Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236 слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування КМУ в даній постанові мав би зазначити про це.
Як визначено в ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Судом було встановлено, що в період з 20.12.2021 - дня відсторонення від роботи позивача, останній було призупинено виплату заробітної плати.
Оскільки судом встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останньої про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
Положення ст.235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.
Оскільки право позивачки на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного Наказу №336-к від 20.12.2021 про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов'язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Доводи, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.
Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 430 ЦПК України суд, -
Апеляційні скарги Житомирського обласного центру зайнятості та Житомирського міського центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 03 листопада 2022 року.