Справа № 521/16262/22
Номер провадження:1-кс/521/3877/22
01 листопада 2022 року Малиновський районний суд міста Одеси у складі
слідчого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю:
прокурора ОСОБА_3
захисника - адвоката ОСОБА_4
підозрюваного ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 погодженого з прокурором Малиновської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_3 у кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12022163470000732 від 30 жовтня 2022 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Цебрикове, Великомихайлівського району, Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , офіційно непрацевлаштованного, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, -
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається:
Старший слідчий СВ відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області звернувся до слідчого судді Малиновського районного суду міста Одеси із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, до підозрюваного ОСОБА_7 .
Встановлені слідчим суддею обставини із посиланням на докази:
В обґрунтування клопотання слідчим зазначено, що 29 жовтня 2022 приблизно о 22 годині 20 хвилин, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 перебував у компанії своїх знайомих біля проїжджої частини поряд з будинком за адресою: АДРЕСА_3 , з якими він напередодні розпивав алкогольні напої з приводу святкування дня народження його сина в розважальному закладі «Вогонь», що розташований за адресою: місто Одеса, вулиця Фабрична, 1.
У зв'язку із наявним напередодні конфліктом, який відбувся у розважальному закладі «Вогонь» між ОСОБА_8 , та ОСОБА_7 , останній з мотивів помститися за зіпсоване святкування «дня народження сина» та з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, наблизився до останнього та наніс ОСОБА_8 один удар кулаком правої руки в область лівої частини голови, в результаті чого потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, в комплекс якої входить синець обличчя зліва (навколовушко-жуальної діялянки з переходом на виличну), крововиливу під м'яку мозкову оболонку, які в клінічному перебігу ускладнились набряком головного мозку.
Від вказаного удару потерпілий ОСОБА_8 , втратив свідомість та впав на землю. Після прибуття працівників швидкої медичної допомоги на місце події останні констатували смерть ОСОБА_8 .
В обґрунтування поданого клопотання старший слідчий посилається на те, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, що може стимулювати підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; отримавши відомості, щодо свідків у даному провадженні під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, може незаконно впливати на них, адже їх допитано лише на стадії досудового розслідування, однак під впливом підозрюваного вони можуть змінити показання під час судового розгляду. Підозрюваний ОСОБА_7 особисто знайомий зі свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та іншими свідками; враховуючи обставини вчиненого злочину та поведінку підозрюваного на стадії досудового розслідування, вчинення ним злочину в стані алкогольного сп'яніння, може свідчити про можливість вчинення нових аналогічних злочинів.
Також, слідчий вважає, що більш м'які запобіжні заходи, передбачені ч.1 ст.176 КПК України, є недостатніми для забезпечення досягнення дієвості цього провадження, а також забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 та запобігання ризикам, зазначеним в ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжні заходи у вигляді особистої поруки та особистого зобов'язання, домашнього арешту, не зможуть унеможливити настання таких ризиків, як ухилення підозрюваного від органів досудового слідства та суду, незаконного впливу на свідків, потерпілого, вчинення нових аналогічних злочинів.
Враховуючи вище викладене, слідчий просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят діб без права внесення застави.
Позиції сторін кримінального провадження:
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, оскільки вважав мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обґрунтованими та такими, що дають право слідчому судді на застосування найбільш суворого заходу.
Захисник в судовому засіданні подав письмові заперечення на клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , та просив застосувати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби.
Підозрюваний ОСОБА_7 підтримав думку захисника.
Не погоджуючись з клопотанням, захисник в своїх письмових запереченнях зазначив про необґрунтованість повідомленої підозри та невірної кваліфікації дій підозрюваного.
Відповідно до наявних у матеріалах кримінального провадження доказів в тому числі показів свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 є посилання на те, що після нанесення ОСОБА_7 одного удару у ліву частину обличчя ОСОБА_8 , останній продовжив стояти та через деякий час впав, після чого ОСОБА_7 кликав на допомогу, зупинив автомобіль швидкої медичної допомоги який їхав поруч та залишився на місці до приїзду поліцейських.
На думку захисника, з урахуванням наявних у матеріалах доказів, можливо зробити висновок, що ОСОБА_7 діяв з невизначеним і непрямим умислом, не міг усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачати його суспільно небезпечні наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень від одного удару, які в подальшому можуть викликати смерть потерпілого. Не передбачав можливості настання тяжких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, то в таких діях ОСОБА_7 має місце необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості.
З приводу зазначеного, Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію у провадженнях № №51-1147 км 19, 51-6829 км 18, 51-649 км 18, 51-2941 км 18.
Тобто у ОСОБА_7 не було прямого умислу на заподіяння потерпілому ОСОБА_8 саме тяжких тілесних ушкоджень.
Висновки слідчого та прокурора в цій частині суперечать фактичним обставинам справи, а дії підозрюваного на думку захисника слід кваліфікувати за іншою статтею, оскільки вони носили необережний характер, а саме як вбивство через необережність чи заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати, відповідно за ст.119 КК України.
Щодо обґрунтування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зазначені слідчим і прокурором у клопотанні необґрунтовані та взагалі відсутні.
Положеннями ст.178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1)вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення на думку захисника вважає, що дії ОСОБА_7 неправильно кваліфіковані за ч.2 ст.121 КК України та повідомлена підозра необґрунтована.
4)міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців - ОСОБА_7 має на утриманні дружину ОСОБА_13 ( яка знаходиться в декреті з догляду за дитиною та не працює), двоє малолітніх дітей (1 рік та 9 років);
5)наявність у підозрюваного постійного місця роботи;
7)майновий стан підозрюваного ( ОСОБА_7 отримує заробітну платню, за роботу водієм, що є єдиним прибутком родини);
8)наявність судимостей у підозрюваного ( ОСОБА_7 раніше не судимий).
Мотиви, з яких слідчий суддя виходив при постановлені ухвали, неврахування окремих доказів, положення закону яким керувався слідчий суддя
Вивчивши матеріали клопотання, письмові заперечення захисника, заслухавши думку учасників процесу, пояснення підозрюваного, слідчий суддя приходить до таких висновків.
Згідно із ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
В ході розгляду клопотання, слідчим суддею встановлено, що СВ відділенням поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні номер 12022163470000732, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
В рамках зазначеного кримінального провадження ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Право на свободу й особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
Таким чином, рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Так, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
Відповідно до вимог статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це необхідно робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішуватись абстрактно. Воно має вирішуватися у кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи (справа «Лабіта проти Італії», справа «Харченко проти України»).
За змістом положень КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Ухвалюючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 КПК України, і навести їх у мотивувальній частині ухвали.
Статтею 183 КПК України визначено, що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Виключною метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Під час вирішення питання про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу слідчий суддя враховує, що в матеріалах клопотання є достатньо фактів для обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, разом з тим під час розгляду клопотання, встановлення особи підозрюваного та загальних обставин кримінального провадження, слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_7 не є особою, яка потребує в теперішній час застосуванню найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Наявність обґрунтованої підозри підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: копією рапорту від 29 жовтня 2022 року, протоколом огляду місця події від 30 жовтня 2022 року, таблицею ілюстрацій до протоколу огляду місця події від 30.10.2022, протоколом медичного огляду для встановлення факту вживання психотропної речовини та стану сп'яніння № 001535, протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 30 жовтня 2022 року, протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 30 жовтня 2022 року, протоколом допиту потерпілого ОСОБА_16 від 30 жовтня 2022 року, протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 30 жовтня 2022 року, протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 30 жовтня 2022 року, протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 30 жовтня 2022 року, протоколом допиту свідка ОСОБА_12 о
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182).
В той же час, слідчий суддя вважає несвоєчасними доводи захисника ОСОБА_4 щодо відсутності доказів у даному кримінальному провадженні, які свідчили про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки на цій стадії судового розгляду суд не вправі давати таким доказам оцінку.
Разом з тим, перевіряючи наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 , слідчий суддя виходить з того, що сукупність матеріалів судового провадження на даній стадії розслідування, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Слідчим у кримінальному провадженні надано докази, які на даній стадії досудового розслідування є достатніми для визначення поняття обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_7 . Однак, дослідження доказів з метою визнання їх такими, які можуть бути покладені в основу винуватості особи у вчиненні того чи іншого злочину відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Про існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися від слідства та суду. Щодо ризику переховування від органу досудового розслідування та суду, то наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»). Розглядаючи клопотання слідчим суддею не встановлено, підстав вважати, що ОСОБА_7 у подальшому може вчинити дії направленні на переховування від досудового слідства або суду.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, досудове розслідування знаходиться на початковій стадії, докази у повному обсязі не зібрано. Отже, про наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, свідчить той факт, що свідками у вказаному кримінальному провадженні виступають, в тому числі, знайомі підозрюваного, з якими він підтримував стосунки, тому існує ризик незаконного впливу на учасників кримінального провадження, які під тиском підозрюваного можуть змінити показання. Однак вказане твердження не може бути підставою для обрання ОСОБА_7 найсуворішого запобіжного заходу.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то вказаний ризик стороною обвинувачення теж нічим не підтверджений, а відтак, враховуючи, що ОСОБА_7 раніше не судимий, слідчий суддя вважає заявлений ризик необґрунтованим.
Оцінюючи доводи слідчого та прокурора про необхідність обрання відносно підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв'язку з тяжкістю злочину, у вчиненні якого підозрюється, та доведеними на думку прокурора ризиками, вважаю, що стороною обвинувачення жодним доказом не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При цьому, слідчому судді не надано доказів того, що ОСОБА_7 підтримує соціальні зв'язки негативного характеру.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов'язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Відповідно п.3 абз.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строку тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року №4 запобіжні заходи застосовуються за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають з норм КПК України, і його належної поведінки. В п.13.3 вищевказаної Постанови роз'яснено, що обов'язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Це можливо, коли особа не має постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв'язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов'язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.
Відповідно до мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 в справі №11-23/2003, тяжкість злочину законом не визначається, як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Саме лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу слідчий суддя бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема такі приписи: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якшого запобіжного заходу» (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010р. у справі «Хайредінов проти України»).
На думку слідчого судді прокурор не навів мотивів щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід ніж той, який зазначений у клопотанні.
Відповідно до ст.181 КПК України в якості запобіжного заходу може бути застосований домашній арешт, який полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам вчинити певні дії, що можуть будь - яким чином перешкодити кримінальному провадженню, тобто існування певних ризиків для виконання завдань кримінального провадження.
Під час розгляду клопотання, слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. На думку слідчого судді існують певні ризики передбачені ст. 177 КПК України, однак вказані ризики не дають слідчому судді достатніх підстав для застосування найбільш суворого запобіжного заходу, тому виходячи з принципів гуманності, верховенства права і поваги до людської гідності, приходжу до обґрунтованого висновку про необхідність обрати ОСОБА_7 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт з забороною підозрюваному залишати житло цілодобово, а також з покладенням на підозрюваного ОСОБА_7 певних процесуальних обов'язків, які на думку слідчого судді будуть достатні для належної поведінки підозрюваного.
Метою застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є забезпечення виконання підозрюваною покладених на нього процесуальних обов'язків.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Слідчий суддя вбачає наявність підстав, щодо застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, та вважає, що даний запобіжний захід є найбільш прийнятним, враховуючи обставини, встановлені у судовому засіданні та забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, слідчий суддя, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 в разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, зі слів працюючого по трудовому договору на підприємстві «КДК» - водієм, соціальні зв'язки в місці постійного проживання ОСОБА_7 (має постійне місце мешкання в місті Одесі, одружений, має на утриманні дружину ОСОБА_13 , яка знаходиться в декреті з догляду за дитиною та не працює, двох малолітніх дітей), що свідчить про наявність стримуючих чинників, які здатні зменшити вказані стороною обвинувачення ризики, раніше не судимий, на час розгляду клопотання не надано доказів про наявність у нього негативної репутації.
Обставин які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту - не має.
Оцінивши в сукупності всі вищезазначені обставини, слідчий суддя приходить до висновку, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту буде співмірним з існуючими ризиками, відповідає особі підозрюваного та тяжкості висунутої йому підозри і зможе забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. ст. 176-178, 181, 193, 194, 196, 202, 203, 205, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Висновки слідчого судді:
В задоволенні клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 погодженого з прокурором Малиновської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_7 - відмовити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з забороною підозрюваному залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 - цілодобово.
Доставити підозрюваного ОСОБА_7 , під вартою до місця проживання де і звільнити з-під варти.
Роз'яснити підозрюваному його обов'язок, щодо заборони залишати вказане житло цілодобово.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_7 обов'язки строком на п'ятдесят дев'ять днів, в межах строку досудового розслідування, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати за першою вимогою до слідчого, прокурора та суду;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає (місто Одеса) без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;
4) утриматись від спілкування зі свідками та потерпілою по даному кримінальному провадженню;
5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники Національної поліції з метою контролю поведінки підозрюваного ОСОБА_7 , мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_7 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Контроль за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом покласти на співробітників відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області.
Строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження:
Строк дії ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту становить 59 (п'ятдесят дев'ять) днів і обчислюється з моменту оголошення ухвали слідчого судді, тобто з 01 листопада 2022 року. Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію 30 грудня 2022 року.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді, може бути подана, безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя: ОСОБА_1