іменем України
01 листопада 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/14100/21
Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1058/22
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.
секретар: Патук А.А.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: ОСОБА_2
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування (суддя Логвіна Т.В. ), ухвалене у м. Чернігів, повний текст рішення складено 16.09.2022 року,
07.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просить визнати за ним право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
У позовній заяві позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що він є спадкоємцем за заповітом майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадщини входить 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , право власності на які ОСОБА_3 набула на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігів від 13.08.2021 року. Постановою приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу від 24.11.2021 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на спадкове майно - 1/6 частку в праві власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що правовстановлюючий документ на 1/6 частку квартири, а саме рішення Деснянського районного суду м. Чернігів від 13.08.2021 року по справі № 750/5311/21 було прийняте вже після смерті спадкодавця - ОСОБА_3 . Відповідач по справі є братом померлої ОСОБА_3 та звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 померла, право власності, що було визнано за нею на 1/6 частини квартири згідно рішення суду оформити неможливо, а відповідно і успадкувати дане майно позивач не має можливості, тому вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що за життя а ні спадкодавець позивача - ОСОБА_3 , а ні спадкодавець ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , не зареєстрували своє право власності у встановленому законом порядку на відповідні частини квартири АДРЕСА_1 , не скористались своїм правом цивільним у судовому порядку, що свідчить про те, що 1/6 частина зазначеної вище квартири не належала спадкодавцю ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини, у зв'язку з чим вона не входить до складу спадщини, що унеможливлює задоволення позову про визнання за позивачем права власності на цю частину нерухомого майна в порядку спадкування.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не було враховано, що спадкодавиця ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 та вчасно звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після його смерті, але померла і юридично не оформила своїх спадкових прав. Крім того, суд зазначаючи в оскаржуваному рішенні про те, що позивач в письмових поясненнях, додатково в обґрунтування заявленого позову, вже після скасування рішення у справі № 750/5311/21 при перегляді його за нововиявленими обставинами, посилається на спадкову трансмісію, не надав правову оцінку неприйняттю даної норми та необхідності застосування вірної правової підстави для можливого задоволення позову. Також ОСОБА_1 вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги позицію відповідача щодо визнання позовних вимог та не застосував вимоги ст. 206 ЦПК України. На думку позивача суд допустив порушення ст. 41 Конституції України позбавивши його права власності на неоформлену частину квартири. Позивач звертає увагу суду на ту обставину, що при розгляді справи за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_5 до Чернігівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування суд задовольнив позовні вимоги керуючись нормами права, які регулюють відносини щодо спадкування, які при розгляді даної справи не були застосовані.
У відзиві на апеляційну скаргу Чернігівська міська рада зазначає про те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, прийнятим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Чернігівська міська рада вважає, що якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває право власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції.
Матеріалами справи встановлено, що за життя мати позивача ОСОБА_3 склала на його ім'я заповіт від 26.02.2021 року, відповідно до якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй частку в праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 заповіла ОСОБА_1 . (а.с.12)
В той же день 26.02.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 1/3 частини квартири що розташована за адресою АДРЕСА_2 . ( а.с. 76-77)
Також ОСОБА_3 склала заповіт від 30.04.2021 року, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження - земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,116 га за адресою АДРЕСА_3 кадастровий номер 7423055300:01:001:0442 заповіла ОСОБА_2 . ( а.с.27 зворот)
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис № 1822. ( а.с.27)
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина та була заведена спадкова справа у приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Амбарнової Л.М. за № 59/2021 за зверненням брата померлої - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а.с.27,29,33)
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігів від 13.08.2021 року по справі № 750/5311/21 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до Чернігівської міської ради про визнання права власності на спадкове майно позовні вимоги позивачів було задоволено та визнано за кожним із них право власності в порядку спадкування на 1/6 частину №108 в буд. АДРЕСА_4 . ( а.с.9-11)
Постановою приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Амбарнової Л.М. від 24.11.2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно - 1/6 частку в праві власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 оскільки, правовстановлюючий документ на 1/6 частку квартири, а саме Рішення Деснянського районного суду м. Чернігів від 13.08.2021 року по справі № 750/5311/21 було видано вже після смерті спадкодавця - ОСОБА_3 ( а.с.13)
В подальшому ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.02.2022, за результатами розгляду заяви Чернігівської міської ради про перегляд рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.08.2021 за нововиявленими обставинами у справі № 750/5311/21, рішення Деснянського районного суду м. Чернігів від 13.08.2021 скасовано, провадження у справі закрито. При цьому, судом встановлено, що як і в день надходження позову до суду (19 травня 2021 року), так і в день відкриття провадження у справі (20 травня 2021 року), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вже не мала цивільної правоздатності, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому її позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Стосовно вирішення позовних вимог ОСОБА_5 , суд враховуючи пояснення останнього щодо не підписання позову та не підтримання позовних вимог прийшов до висновку також про закриття провадження і в частині зазначених вимог. ( а.с. 56-58)
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Частинами першою, другою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу (стаття 13 ЦПК України). Установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи.
Отже, за приписами закону позивач самостійно визначається з колом осіб, які є відповідачами у справі.
За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.
Виходячи з приписів ч. 2 ст.80, ч.7 ст.81 ЦПК України з метою встановлення обставин справи та достатності доказів, суд апеляційної інстанції приймає в якості належних доказів, докази, які були надані на вимогу суду : матеріали цивільної справи за № 750/5311/21 за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_3 до Чернігівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.
Так, відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 30.12.2015 року власниками квартири АДРЕСА_1 по 1/3 є ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .
За заявою від 14 липня 2016 року поданою ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Батвін С.М. заведено спадкову справу 5/2016 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 .
В заяві про прийняття спадщини ОСОБА_5 було зазначено про наявність іншого спадкоємця майна ОСОБА_4 - його дружини ОСОБА_3 ..
ОСОБА_5 звертався до ноторіальної контори з заявою про видачу свідоцтва на спадкове майно, а саме 1/3 частину кварти АДРЕСА_1 , але відповідно до довідки виданої нотаріусом за № 6/-1-16 від 05.05.2021 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у спадкодавця не виникло право власності на зазначене майно через відсутність державної реєстрації права.
За життя ОСОБА_3 склала два заповіти: 26.02.2021 року, відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла належну їй частку в праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1 та 30.04.2021 року, відповідно до якого заповіла земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,116 га за адресою АДРЕСА_3 кадастровий номер 7423055300:01:001:0442 ОСОБА_2 .
Враховуючи, що ОСОБА_2 є братом померлої ОСОБА_3 та спадкоємцем за заповітом земельної ділянки, останній не може бути належним відповідачем у даній справі.
Натомість, позивач на користь якого складено заповіт на частку у квартирі АДРЕСА_1 є спадкоємцем за заповітом за законом на зазначене майно.
На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 залишилась не оформленою на її ім'я частка квартири, спадкоємцем якої після смерті ОСОБА_4 може бути ОСОБА_3 і відносно якої вона склала заповіт, то належним відповідачем у даній справі є ОСОБА_5 який є спадкоємцем першої черги майна після смерті ОСОБА_4 і який належним чином прийняв спадщину. Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно не пов'язана з позбавленням права останнього на спадкування.
Тобто позивачем не залучено до участі у справі особу, що має право на успадкування 1/3 частину кварти АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 , а саме ОСОБА_5 .
Відповідно до вимог ч. 6 п.4 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі в справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вище вказаного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з мотивів викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текс постанови виготовлено 2 листопада 2022 року.
Головуючий: Судді: