Провадження № 11-кп/803/3227/22 Справа № 315/90/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 жовтня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Гуляйпільського районного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020080220000307 від 29.11.2020 відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
За матеріалами кримінального провадження під час судового розгляду ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 29.04.2021 року відносно ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого було в подальшому неодноразово місцевим судом продовжено.
Прокурор Гуляйпільського відділу Пологівської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_6 звернулася до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
Під час судового засідання ухвалою судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2022 року вчергове продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто по 06 листопада 2022 року.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали місцевого суду у зв'язку з відсутністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України. В обґрунтування зазначає, що суд два рази незаконно продовжував йому строк тримання під вартою та свою вину у вчиненні злочину він не визнає. Також посилається на наявність у нього онкологічного захворювання, а тому він потребує довготривалого амбулаторного лікування.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 на підтримку доводів поданої апеляційної скарги та який просив обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вислухавши думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.3 ст.185 КК, яке згідно ст.12 КК є тяжким злочином та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, а також наявність передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення. Про існування цих ризиків свідчить як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, так і дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, судимості не зняті та не погашені в установленому законом порядку, за ухилення від явки до суду обвинуваченого було оголошено у розшук. Крім того, обвинувачений є особою не працевлаштованою, легального та стабільного джерела доходу не має, та для забезпечення свого існування вчиняє корисливі злочини, що свідчить про його підвищену соціальну небезпеку. Окрім того, адреса реєстрації та проживання обвинуваченого ОСОБА_7 знаходиться на території м. Гуляйполе Запорозької області, яка на теперішній час є тимчасово окупованою, у зв'язку з чим відсутня будь-яка можливість контролю за зобов'язаннями обвинуваченого у разі застосування до нього іншого запобіжного заходу.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інший запобіжний захід, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд даного кримінального провадження триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто по 06 листопада 2022 року. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, на чому наполягає обвинувачений, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
При цьому посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на наявність у нього онкологічного захворювання та необхідність довготривалого амбулаторного лікування, не є безумовними підставами, які виключають наявність або можуть бути достатніми запобіжниками встановлених судом ризиків, та не спростовують висновки суду про необхідність його подальшого тримання під вартою на даному етапі кримінального провадження. Крім того матеріали контрольного кримінального провадження не містять об'єктивних медичних даних про те, що за станом свого здоров'я обвинувачений не може продовжувати утримуватися в умовах СІЗО.
З огляду на викладене доводи обвинуваченого про недоведеність існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК, та відсутність підстав для продовження йому строку тримання під вартою, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали і продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду, подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2022 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2022 року, якою продовжено строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто по 06 листопада 2022 року, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4