Справа №:755/18627/21
Провадження №: 1-кс/755/2050/22
"02" листопада 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду у місті Києві скаргу ОСОБА_3 на рішення слідчого про закриття кримінального провадження унесеного до ЄРДР 20.06.2021 за № 12021100040001228, установив :
до даного місцевого суду 21.10.2022 надійшла указана скарга на рішення слідчого від 25.12.2021 про закриття кримінального провадження унесеного до ЄРДР 20.06.2021 за № 12021100040001228 з правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 115 КК на підставі. 1 ч. 1 ст. 284 КПК, однак 01.11.22 від ініціатора подано заяву про її залишення без розгляду.
У судове засідання сторони будучи повідомленими про нього згідно ст. 135 КПК України, не з'явилися, у зв'язку з чим, слідча суддя беручи до уваги положення ст.ст. 22, 26 вказаного Кодексу в частині того, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, вважає за можливе, у даному конкретному випадку, перейти до розгляду звернення у відсутність вказаних сторін та дослідивши матеріали судового провадження, приходить до наступного.
Однією з форм вираження принципу демократичної організації держави у кримінальному судочинстві є змагальність і диспозитивність як загальні засади кримінального провадження.
Згідно зі статтею 22 КПК України змагальність передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими зазначеним Кодексом. У цій же статті закріплено заборону покладення у кримінальному провадженні функцій державного обвинувачення, захисту та судового розгляду на один і той самий орган чи службову особу. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Диспозитивність відповідно до положень статті 26 КПК України полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, як і суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що віднесені до його повноважень зазначеним Кодексом.
Тобто, діюче кримінальне процесуальне законодавство України,передбачає, що особа, котра подає певну скаргу у порядку ч. 1 ст. 303 КПК реалізує свої права відповідно до вимог цього Кодексу, та є самостійною у своїй процесуальній діяльності.
КПК гарантує незалежність особі у виборі у визначених законом межах способу реалізації своїх прав, в тому числі у прийнятті тих чи інших рішень, що є запорукою, на переконання, такої особи, ефективності.
Процесуальна самостійність у відстоюванні тієї чи іншої правової позиції є чинниками справедливого балансу прав та законних інтересів усіх учасників процесу, а також інших осіб, держави й суспільства.
Завданням слідчого судді відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України, частини п'ятої статті 21 Закону України № 1402-VIII є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою, яка передбачає, в тому числі, чіткий розподіл повноважень і недопустимість заміщення слідчим суддею, як і судом, функцій органів державного обвинувачення та досудового розслідування (див. постанову ВП ВС від 04.04.2019 у провадженні № 11-945сап18).
Тобто, системний аналіз положень КПК України свідчить, що подання тієї чи іншої скарги у конкретному кримінальному провадженні відповідно до ст. 303 наведеного Кодексу є правом особи, а не обов'язком через, що реалізується нею на власний розсуд.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Таким чином, право подачі заяви про залишення такої скарги без розгляду також являється конституційним правом, оскільки полягає у вільній реалізації свого права у спосіб передбачений КПК України та саме в такій спосіб захисту на думку особи буде втілено безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту.
З положень ч. 6 ст. 9 вказаного Кодексу випливає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
За таких обставин, слідча суддя вважає за необхідне за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, беручи до уваги положення ст. 7, ч. 2 ст. 8, ч. 5 і ч. 6 ст. 9 КПК України, скаргузалишити без розгляду безпосередньо за клопотанням особи, яка її подала.
Керуючись ст.ст. 1-29, 303-307, 369-372, 376 КПК України, Суд постановив:
скаргу залишити без розгляду.
Ухвала, яка набрала законної сили в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним Кодексом України, є обов'язковою і підлягає безумовному виконанню на всій території України.
Слідча суддя Оксана БІРСА