Справа № 761/26478/21 Головуючий у 1-й інст. - Пономаренко Н.В.
Апеляційне провадження 22-ц/824/8750/2022 Доповідач - Рубан С.М.
02 листопада 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Левченко Яна Олександрівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
У липні 2021 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ПНКМНО Остапенко Є.М. , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Левченко Я.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року визнано виконавчий напис від 17 червня 2021 року, вчинений ПНКМНО Остапенком Є.М. який зареєстрований в реєстрі за №185925 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ « ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 2751731 від 01 липня 2019 року у розмірі 32 635 грн - таким, що не підлягає виконанню.
20 грудня 2021 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Ковальовим В.М. подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд стягнути з відповідача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на користь позивача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.
10 лютого 2022 року Шевченківським районним судом м. Києва прийнято додаткове рішення, яким у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить додаткове рішення скасувати та здійснити розподіл судових витрат шляхом прийняття додаткового рішення про стягнення з ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.
Вважає зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Вказує, що судом першої інстанції відмовлено лише з огляду на те, що позивач не додав до заяви про ухвалення додаткового рішення договору про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом.
Зауважує, що в самому договорі про надання правової допомоги (п. 4.1.) вказано, що за послуги, що надаються виконавцем, замовник сплачує виконавцю плату, що являє собою гонорар, розмір якого узгоджується сторонами та визначається в додатковій угоді до доданого договору.
Тобто, замість договору, який містив загальні умови правовідносин між позивачем та адвокатом, до суду надано Додаткову угоду від 23 липня 2021 року, яка містила:
- предмет надання послуг, який співпадав з даною судовою справою;
- вартість правової допомоги;
- порядок і строк оплати правової допомоги.
Також вказує, що вказаних документів достатньо для аналізу вартості наданих правових послуг, не вдаючись до умов загального договору, який цих умов навіть не містив.
Крім того, зауважує, що суд першої інстанції, у разі необхідності, не позбавлений був можливості його витребувати, або призначити судове засідання в якому позивач би надав і пояснення, і договір для огляду.
Від сторони відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яку просив залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.
Зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 16 000 грн є не співмірними зі складністю цієї справи, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Вказує, що позивачем не надано жодного платіжного доручення чи квитанції на підтвердження оплати правової допомоги, які б були оформлені у встановленому законом порядку.
Також відсутній детальний опис послуг із зазначенням витраченого часу, а отже відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Відмовляючи в задоволенні вимог заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальова В.М. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції вказував, що оскільки заявником не долучено до заяви та матеріали справи не містили договору про надання правової допомоги, тому суд був позбавлений можливості дослідити предмет договору, а тому це унеможливило вирішити питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно ч.1 ст.133 та п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові - на позивача.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року визнано виконавчий напис від 17 червня 2021 року вчинений ПНКМНО Остапенком Є.М., який зареєстрований в реєстрі за №185925 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ « ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 2751731 від 01 липня 2019 року у розмірі 32 635 грн - таким, що не підлягає виконанню (а.с. 49-53).
15 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000 грн (а.с. 55-58).
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.ч.1,2,3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 5 ст.142 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи судом, внаслідок необґрунтованих дій відповідача.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч.1 ст.1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч.1 ст.1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону ч.1 ст.1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає: засвідчену копію ордеру адвоката; засвідчену копію додаткової угоди від 23 липня 2021 року; засвідчену копію звіту про виконання договору щодо надання правової допомоги від 10 грудня 2021 року; засвідчену копію акту прийому-передачі наданих послуг від 10 грудня 2020 року (а.с. 59-62).
При цьому, матеріали справи не містять договору про надання правової допомоги від 23 липня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Ковальовим В.М.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що заява представника ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення у даній справі не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як зазначила Велика Палата Верховного суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Враховуючи викладене заявник мав надати вичерпний перелік доказів (документів) для підтвердження заявлених вимог. Однак, як вбачається з матеріалів справи адвокатом Ковальовим В.М. не надано договір про надання правової допомоги.
В свою чергу, посилання скаржника на те, що для ухвалення рішення по суті заявлених вимог заяви було достатньо додаткової угоди від 23 липня 2021 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки без наявності основного договору додаткова угода є нікчемною.
Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що у разі необхідності, суд першої інстанції не був позбавлений можливості витребувати основний договір, або призначити судове засідання в якому позивач би надав і пояснення, і договір для огляду є необґрунтованими виходячи з такого.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлюють, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, суд був позбавлений можливості самостійно витребувати докази.
Згідно ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Скаржником надано до апеляційної скарги договір про надання правової допомоги від 23 липня 2021 року (а.с. 80-81), однак суд апеляційної інстанції не приймає це за належний доказ, оскільки скаржник не просив суд апеляційної інстанції приєднати даний документ до справи як доказ та не обґрунтував неможливість подання даного доказу до суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскількидодаткове рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді