01 листопада 2022 року
м. Київ
справа №752/6186/16-ц
провадження №22-ц/824/8877/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Альфа Банк»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ»
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Альфа Банк» - Гуйвана Ігоря Віталійовича
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року у складі судді Колдіної О.О.
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-Холдінг» до Акціонерного товариства «Альфа Банк», ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою,-
У квітні 2016 року представник ПАТ «Укрсоцбанк» - Гордон О.В. звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №10-29/6230 від 08 квітня 2008 року солідарно з відповідачів у розмірі 5 647 439,71 грн.
Обґрунтовував позовну заяву тим, що 08 квітня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/6230, відповідно до якого кредитор надав боржнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 138 971 доларів США, зі сплатою 13,50% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 07 квітня 2033 року.
08 квітня 2008 року укладено два договори поруки № 02-10/1314 та № 02-10/1301, згідно якого ОСОБА_2 та відповідно «ТМО «ЛІКО - Холдинг» зобов'язувались перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань.
21 жовтня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору кредиту, відповідно до якої було встановлено відсоткову ставку за користування кредитом - 14,00% річних та дату початку дії підвищеної відсоткової ставки - 03 листопада 2008 року.
31 березня 2011 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору поруки.
05 квітня 2011 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору кредиту, відповідно до якого було узгоджено сторонами залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 132 951,34 доларів США та залишок заборгованості за нарахованими процентами станом на дату укладення цього договору про внесення змін у розмірі 29 952,29 доларів США, а також встановлено нову відсоткову ставку - 14,39% річних, також було передбачено новий графік погашення заборгованості та кінцевий термін погашення кредитної заборгованості до 07 квітня 2038 року.
05 квітня 2011 року ОСОБА_2 своєю заявою надав згоду ОСОБА_1 , з якою проживав однією сім'єю та перебував у шлюбі, на укладення вищевикладеного договору та підтвердив, що з умовами вищевикладеного договору ознайомлений, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень немає, умови договору погодив.
Послався на те, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором кредиту, станом на 19 листопада 2015 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 5 647 439,71 гривень, а тому просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У листопаді 2017 року ТОВ «Ліко-Холдинг» подало зустрічну позовну заяву про визнання поруки припиненою.
Свої позовні вимоги за зустрічним позовом відповідач обґрунтовував тим, що внесення без згоди поручителя змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема, збільшення процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя, є підставою для визнання поруки такою, що припинена. Зазначав, що з договору поруки вбачається, що його умовами не передбачена зміна розміру процентів за основним зобов'язанням без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 01 липня 2022 року представник позивача АТ «Альфа Банк» - Гуйван І.В. звернувся безпосередньо до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог первісного позову повністю та залишення без задоволення зустрічного позову.
Вважає, що суд першої інстанції не достатньо дослідив докази, надані позивачем, не встановив всі фактичні обставини справи, а також порушив норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо того, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки останній платіж відповідачем було здійснено 29 грудня 2014 року, а тому вважає, що позовні вимоги пред'явлені в межах трирічного строку позовної давності.
Зауважує, що згідно даних таблиці 3 вбачається, що після вересня 2009 року позичальником ОСОБА_1 було здійснено ще 38 платежів на погашення основної заборгованості на суму 22 003 доларів США.
Окрім того, звертає увагу, що 15 квітня 2011 року між позивачем та позичальником укладено Договір про внесення змін до Договору кредиту, згідно умов якого сторони погодили, що залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 132 951,34 доларів США та залишок заборгованості за нарахованими процентами станом на дату укладення цього договору складає 29 952,29 доларів США, встановили нову відсоткову ставку - 14,39% річних та новий графік погашення заборгованості з кінцевим терміном погашення кредитної заборгованості до 07 квітня 2038 року.
Вказує, що навіть за умови, що банком був би пропущений строк пред'явлення вимоги в частині здійснення певних щомісячних платежів, то суд не мав підстав для визнання поруки припиненою повністю, а тим більше для відмови у задоволенні первісного позову в частині стягнення заборгованості з поручителів в повному обсязі.
Вважає, що відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження пропуску позовної давності та припинення поруки.
14 вересня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду в.о. генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» - Посвістак М.Г. надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначає, що у справі наявні докази того, що право позивача було порушено ще у травні 2009 року, а тому останній протягом 3 років, починаючи з цієї дати, мав право звернутися за його захистом до суду, однак таким правом у визначений строк не скористався.
Уважає, що оскільки сторони кредитного договору змінили умови договору із збільшенням обсягу відповідальності без згоди поручителя, за відсутності у договорі поруки вказівки на те, що такі зміни можливі без згоди поручителя та укладення відповідної додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо припинення поруки ТОВ «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ».
Вказує, що твердження апелянта про те, що банк мав право пред'явити вимогу до поручителя в строк до 07 жовтня 2038 року не підтверджуються ані умовами договору кредиту, ані наявними у справі доказами, оскільки останній платіж за договором кредиту був здійснений позичальником 08 травня 2009 року, у зв'язку з чим позичальник допустив прострочення з погашення заборгованості на строк більше, ніж 90 днів.
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Інші учасники справи у судове засідання повторно не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у відповідності до вимог закону та способів, наявних у розпорядженні суду, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного розгляду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ПАТ «Альфа Банк» про стягнення заборгованості та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» про визнання поруки припиненою, суд першої інстанції виходив з того, що останній платіж за договором кредиту був здійснений позичальником 08 травня 2009 року, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 21 квітня 2016 року, у зв'язку з чим пропустив строк позовної давності.
21 жовтня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до Договору кредиту. Згідно даної Додаткової угоди сторони прийшли до взаємної згоди встановити відсоткову ставку за користуванням кредитом у розмірі 14,00% річних, було встановлено дату початку дії підвищеної відсоткової ставки - 03 листопада 2008 року.
Зазначена Додаткова угода була укладена без згоди поручителя та будь-якої Додаткової угоди щодо зміни процентної ставки з ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» Банком не укладалось.
Основне зобов'язання було змінене ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , а згоди ТОВ «ТМО «ЛІКО-Холдинг» на збільшення відсоткової ставки за користуванням кредитом сторонами не було отримано, при цьому кредитор не пред'явив вимогу до поручителя протягом шести місяців з моменту виникнення у нього такого права.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Проте, рішення суду не відповідає вказаним нормам процесуального права, що, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 08 квітня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту №10-29/6230, відповідно до умов якого кредитор надав боржнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 138 971 доларів США, зі сплатою 13,50% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 07 квітня 2033 року.
21 жовтня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до Договору кредиту, згідно якої сторони дійшли до взаємної згоди встановити відсоткову ставку за користуванням кредитом у розмірі 14,00% річних, було встановлено дату початку дії підвищеної відсоткової ставки - 03 листопада 2008 року.
05 квітня 2011 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін до Договору кредиту. Згідно даної Додаткової угоди сторони дійшли до взаємної згоди та підтвердили залишок заборгованості за Кредитом (тіло кредиту) у розмірі 132 951,34 доларів США та залишок заборгованості за нарахованими процентами станом на дату укладення цього договору про внесення змін у розмірі 29 952,29 доларів США. Згідно цього договору про внесення змін встановлено нову відсоткову ставку - 14,39% річних, передбачено новий графік погашення заборгованості та кінцевий термін погашення кредитної заборгованості до 07 квітня 2038 року.
05 квітня 2011 року ОСОБА_2 своєю заявою надав згоду ОСОБА_1 , з якою проживав однією сім'єю та перебував у шлюбі, на укладення вищевикладеного договору та підтвердив, що з умовами вищевикладеного договору ознайомлений, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень немає, умови договору погодив.
З матеріалів справи також убачається, що 08 квітня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № 02-10/1314, відповідно до положень якого ОСОБА_2 зобов'язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, порядку та у випадках, передбачених Договором кредиту.
Також, 08 квітня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» був укладений Договір поруки № 02-10/1301, згідно якого товариство зобов'язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, порядку та у випадках, передбачених Договором кредиту.
31 березня 2011 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» укладено Договір про внесення змін до Договору поруки №02-10/1301 від 08 квітня 2008 року, за змістом якого у зв'язку з внесенням змін до договору кредиту №10-29/6230 від 08 квітня 2008 року сторони домовилися викласти п.п. 2.1.1, 2.1.2 п. 2.1 Договору поруки в наступній редакції: «2.1.1 повернення кредиту у розмірі 138 971 доларів США з порядком погашення, що визначений Договором кредиту, та кінцевим терміном погашення не пізніше 07 квітня 2038 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором кредиту». 2.1.2 сплата процентів за користування кредитом у розмірі, визначеному Договором кредиту, а також додатковими угодами про внесення змін (доповнень) до Договору кредиту, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки, а також сплата комісій у розмірі, строки та в порядку, що визначені Договором кредиту».
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором кредиту, станом на 19 листопада 2015 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 5 647 439,71 гривень.
ПАТ «Укрсоцбанк» звертався з досудовими вимогами 15 лютого 2016 року - до ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг», яка отримана товариством 14 березня 2016 року, та 01 березня 2016 року - до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем ТОВ «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-Холдинг» заявлено про застосування позовної давності у зв'язку з тим, що з порушенням позичальником своїх зобов'язань на підставі п. 4.5 Кредитного договору, вона повинна була у вересні 2009 року погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. Вказує, що провадження у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» відкрито у травні 2016 року, тобто майже після спливу семи років з дати порушення ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором кредиту.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з приписами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Однак, за змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України).
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14).
Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у ст.261 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.
З матеріалів справи вбачається, що останній платіж ОСОБА_1 вчинила 29 грудня 2014 року, з позовом до суду банк звернувся 19 квітня 2016 року, а тому зважаючи на те, що до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у 3 роки, позивачем не пропущено строк на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Це спосіб цивільно-правової відповідальності боржника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Матеріалами справи встановлено, що банком неодноразово збільшувалась відсоткова ставка за користування кредитом, проте, зважаючи на те, що збільшення відсоткової ставки відбувалось за погодженням з позичальником шляхом укладення додаткових угод, банк відповідно до умов кредитного договору та вимог чинного законодавства правомірно збільшив розмір процентної ставки з 13,50 % до 14,39 %, дотримавшись порядку такого збільшення.
Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи, який триває з 2016 року, не заперечувався факт отримання і користування кредитними коштами, а також розмір заборгованості, договори, укладені між нею та банком, не оспорювались та не визнавались недійсними, власний розрахунок останньою не надавався, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази, вивчивши наявний у справі розрахунок заборгованості, доходить висновку про наявність підстав для стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань за основним договором або до припинення всіх зобов'язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).
У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.
У пункті 1.1.1 Договору кредиту передбачено, що погашення кредиту буде здійснюватися в наступному порядку до 10 числа (включно) кожного місяця, починаючи з травня 2008 року.
Отже, строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Таким чином, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов'язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
За змістом пункту 5.2 договору поруки №02-10/1301 від 08 квітня 2008 року, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг», цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та нездійснення поручителем викупу цільових облігацій упродовж строку та у порядку, які визначені генеральним договором про співробітництво, що укладений між кредитором, поручителем та ТОВ «Компанія з управління активами «ЛІКО-ІНВЕСТ», що діє в інтересах венчурного пайового інвестиційного фонду «Кварк» від 31 жовтня 2006 року та діє до настання однієї з наступних обставин, зокрема, дострокового виконання позичальником забезпеченого порукою зобов'язання, визначеного в п. 2.1 цього договору; погашення поручителем всієї заборгованості позичальника по договору кредиту у порядку та строки, визначені цим договором.
Відповідно до пункту 6.2 договору поруки №02-10/1314 від 08 квітня 2008 року, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою, визначених п.п. 2.1.1 - 2.1.3 цього Договору.
Таким чином строк поруки у вищевказаних договорах поруки не встановлений.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, убачається, що останній платіж було здійснено боржником 29 грудня 2014 року.
Установлено, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору 19 квітня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» про стягнення кредитної заборгованості як солідарних боржників.
Таким чином, оскільки термін дії договору поруки не встановлено (частина четверта статті 559 ЦК України), умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами, у зв'язку із простроченням сплати яких 19 квітня 2016 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» про стягнення кредитної заборгованості як солідарних боржників, то порука є припиненою за щомісячними зобов'язаннями за період з січня 2015 року по жовтень 2015 року.
Прострочення платежів почалось з січня 2015 року, а оскільки порука є припиненою щодо тих щомісячних платежів, строк сплати яких настав більше ніж за шість місяців до звернення кредитора з позовом до суду з вимогою до поручителів, то порука ОСОБА_2 , ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» припинилася щодо всіх щомісячних платежів, строк сплати яких настав до 10 жовтня 2015 року, тобто щодо платежів за січень - жовтень 2015 року, оскільки банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з поручителів 19 квітня 2016 року.
У частині щомісячних платежів з повернення кредиту та сплати процентів за його користування, нарахованих за спірним кредитним договором після 10 жовтня 2015 року, порука ОСОБА_2 , ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» за кредитним договором від 08 квітня 2008 року №10-29/6230 не є припиненою, отже вони як поручителі несуть солідарну відповідальність разом із боржником.
У прохальній частині позовної заяви банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за спірним кредитним договором у розмірі 5 647 439,71 грн. У тексті позовної заяви зазначено, що сума заборгованості складається із заборгованості за кредитом - 3 179 343,17 грн; суми заборгованості за відсотками - 2 468 096,54 грн.
З урахуванням обставин припинення поруки у частині платежів, нарахованих до 10 жовтня 2015 року, виходячи з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, розмір заборгованості станом на 19 листопада 2015 року складає:
- 132 951,34 доларів США, що еквівалентно 3 179 343,17 грн - сума заборгованості за кредитом;
- 88 860,04 доларів США, що еквівалентно 2 124 963,45 грн (сума заборгованості за відсотками за шість місяців до подання позову), а всього - 5 304 306,62 грн.
Щодо доводів ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» про припинення поруки з підстав одностороннього збільшення банком відсоткової ставки, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, тому порука ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» за договором поруки припинилася відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.
Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.
У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов'язання.
Матеріалами справи встановлено, що 08 квітня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № 02-10/1314, відповідно до положень якого ОСОБА_2 зобов'язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, порядку та у випадках, передбачених Договором кредиту.
Також, 08 квітня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» був укладений Договір поруки № 02-10/1301, згідно якого товариство зобов'язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, порядку та у випадках, передбачених Договором кредиту.
21 жовтня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до Договору кредиту, згідно якої сторони дійшли до взаємної згоди встановити відсоткову ставку за користуванням кредитом у розмірі 14,00% річних, було встановлено дату початку дії підвищеної відсоткової ставки - 03 листопада 2008 року.
31 березня 2011 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» укладено Договір про внесення змін до Договору поруки №02-10/1301 від 08 квітня 2008 року, за змістом якого у зв'язку з внесенням змін до договору кредиту №10-29/6230 від 08 квітня 2008 року сторони домовилися викласти п.п. 2.1.1, 2.1.2 п. 2.1 Договору поруки в наступній редакції: «2.1.1 повернення кредиту у розмірі 138 971 доларів США з порядком погашення, що визначений Договором кредиту, та кінцевим терміном погашення не пізніше 07 квітня 2038 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором кредиту». 2.1.2 сплата процентів за користування кредитом у розмірі, визначеному Договором кредиту, а також додатковими угодами про внесення змін (доповнень) до Договору кредиту, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки, а також сплата комісій у розмірі, строки та в порядку, що визначені Договором кредиту».
05 квітня 2011 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін до Договору кредиту. Згідно даної Додаткової угоди сторони дійшли до взаємної згоди та підтвердили залишок заборгованості за Кредитом (тіло кредиту) у розмірі 132 951,34 доларів США та залишок заборгованості за нарахованими процентами станом на дату укладення цього договору про внесення змін у розмірі 29 952,29 доларів США. Згідно цього договору про внесення змін встановлено нову відсоткову ставку - 14,39% річних, передбачено новий графік погашення заборгованості та кінцевий термін погашення кредитної заборгованості до 07 квітня 2038 року.
05 квітня 2011 року ОСОБА_2 своєю заявою надав згоду ОСОБА_1 , з якою проживав однією сім'єю та перебував у шлюбі, на укладення вищевикладеного договору та підтвердив, що з умовами вищевикладеного договору ознайомлений, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень немає, умови договору погодив.
Таким чином, зважаючи на те, що 31 березня 2011 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» укладено Договір про внесення змін до Договору поруки №02-10/1301 від 08 квітня 2008 року, в якому сторони погодили можливість зміни розміру процентної ставки та відзначили внесення змін до кредитного договору, а ОСОБА_2 у своїй заяві від 05 квітня 2011 року погодив умови укладеного 05 квітня 2011 року договору.
Зазначені умови договорів поруки та договорів про внесення змін, а також заяви ОСОБА_2 є результатом досягнення домовленості між сторонами, які є вільними у визначенні змісту зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, в забезпечення якого надана порука, то підстави для її припинення, передбачені частиною першою статті 559 ЦК України, відсутні.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частин першої та третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на викладене, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договорами поруки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, та не з'ясував, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє, у зв'язку з чим не з'ясував, чи припинилась порука відповідачів за окремими платежами.
При цьому, з урахуванням наведених обставин, місцевий суд не надав належної оцінки доводам позивача та зробив передчасний висновок про припинення поруки у повному обсязі.
Також судом першої інстанції не встановлено та не перевірено належним чином дату здійснення останнього платежу позичальником за кредитним договором, у зв'язку з чим дійдено помилкового висновку про пропуск банком позовної давності при зверненні до суду.
Отже, суд першої інстанції провів однобічне дослідження обставин справи та не надав належної оцінки доказам, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку, що позивач за первісним позовом не надав належних доказів на підтвердження розміру кредитної заборгованості, безпідставно взяв до уваги лише доводи відповідача.
Оскільки останній платіж ОСОБА_1 здійснила 29 грудня 2014 року, а банк звернувся до суду з цим позовом у 19 квітня 2016 року, то поручителі ОСОБА_2 та ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» зобов'язані відповідати солідарно за виконання позичальником своїх зобов'язань з жовтня 2015 року по день пред'явлення позову, а в частині заборгованості, яка нарахована до 10 жовтня 2015 року, порука ОСОБА_2 та ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» вважається припиненою, оскільки банк звернувся до поручителів після спливу шестимісячного строку для пред'явлення таких вимог за кожним періодичним платежем.
Таким чином, вимоги зустрічної позовної заяви ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» про припинення поруки, з урахуванням пропуску банком 6 місячного строку для пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості з поручителя, підлягають задоволенню частково шляхом припинення поруки відносно частини платежів за січень - жовтень 2015 року, оскільки строк сплати таких щомісячних платежів настав більше, ніж за шість місяців до звернення кредитора з позовом до суду з вимогою до поручителів, а вимоги АТ «Альфа Банк» про стягнення заборгованості з відповідачів солідарно у розмірі 5 647 439,71 грн підлягають задоволенню частково з огляду на часткове припинення поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням основних принципів цивільного процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Альфа Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором частково та про часткове задоволення вимог ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» про припинення поруки.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6 890 грн та за подання апеляційної скарги 10 335 грн, а всього 17 225 грн.
З ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа Банк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6 890 грн та за подання апеляційної скарги - 10 335 грн, а всього 17 225 грн.
З ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» на користь АТ «Альфа Банк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 25 167,29 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 38 624,44 грн, а всього 63 791,73 грн.
За подання зустрічної позовної заяви з АТ «Альфа Банк» на користь ТОВ «ТМО «ЛІКО - Холдинг» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 112 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Альфа Банк» - Гуйвана Ігоря Віталійовича - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року - скасувати.
Позов Акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» на користь Акціонерного товариства «Альфа Банк» солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 647 439,71 грн, визначивши розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителів ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» солідарно з ОСОБА_1 , у розмірі 5 304 306,62 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-Холдінг» до Акціонерного товариства «Альфа Банк», ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою - задовольнити частково.
Визнати припиненою поруку Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-Холдінг», що виникла на підставі договору поруки №02-10/1301 від 08 квітня 2008 року, щодо частини платежів, а саме за січень - жовтень 2015 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа Банк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 17 225 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Альфа Банк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 17 225 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» на користь Акціонерного товариства «Альфа Банк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 63 791,73 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» судовий збір за подання зустрічної позовної у розмірі 112 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Повне судове рішення складено «01» листопада 2022 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик