унікальний номер справи № 753/10764/2020
апеляційне провадження № 22-ц/824/5288/2022
28 жовтня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Власенка Артема Олександровича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Дарницького районного суду м. Києва Мицик Ю.С.,
у цивільній справі № 753/10764/2020 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,-
У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 30 липня 2011 року, згідно якої отримала у вигляді встановленого ліміту кредиту на картковий рахунок 8000 грн. Підписавши заяву ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Зазначає, що відносно встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 договору, на підставі яких ОСОБА_3 при укладенні договору надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, спадкоємцями, які постійно проживали зі спадкодавцем є ОСОБА_1 та ОСОБА_2
19 липня 2018 року позивачем відповідно до ч.2 ст. 1281 ЦК України, як кредитором було надіслано претензію до Восьмої київської державної нотаріальної контори, яка повідомила, що спадкоємці померлого позичальника із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилась.
25 листопада 2019 року банком надіслано до спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лист-претензію з вимогою про сплату заборгованості, але останніми ніяких дій не вчинено.
Тому, позивач зважаючи на наявність заборгованості позичальника перед банком просив стягнути з відповідачів заборгованість за договором від 30 липня 2011 року в розмірі 11 647,36 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 рокуу задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Власенко А.О. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, за яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги тим, що відповідачі на час відкриття спадщини постійно проживали разом із спадкодавцем, отже вважаються такими, що прийняли спадщину. Оскільки, заяви про відмову від прийняття спадщини не подавали, доказів того, що вони не проживала разом із позичальником на день його смерті, матеріали справи не містять. Крім того, зазначаючи, що доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», з підстав недоведеності наявності спадкового майна, суд першої інстанції не встановив наявність або відсутність зареєстрованого за відповідачами рухомого або нерухомого майна, не витребував від відповідних державних органів інформацію щодо наявності спадкового майна.
30 червня 2022 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та просив залишити його без змін.
Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 11 647,36 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи таперевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадщину після смерті ОСОБА_3 не прийняли, а доказів на підтвердження позовних вимог матеріали справи не містять.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та наявні в матеріалах справи докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги в частині неврахування судом першої інстанції того, що відповідачі прийняли спадщину після смерті боржника на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки відповідачі зареєстровані та проживають разом із спадкодавцем на час її відкриття та не відмовилися від неї у передбачені законом строки, не можуть бути підставою для скасування судового рішення виходячи з їх необґрунтованості, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.
Так судом при розгляді справи встановлено, що 30 липня 2021 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір кредитування №б/н.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Судом першої інстанції отримано від Восьмої Київської державної нотаріальної контори лист від 21 жовтня 2021 року, відповідно до якого спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відсутня.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За положеннями ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.2 ст.1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
За змістом ч. 1,3,5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, а ч.1 ст.1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За правилами ст.ст. 1281,1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У будь-якому випадку підлягає з'ясуванню коло осіб, які не лише визначені в законі або в заповіті як спадкоємці, але й прийняли спадщину у спосіб, визначений законом. Такий висновок зумовлений застереженням ст.1281 ЦК України щодо пред'явлення кредитором вимог лише до тих спадкоємців, які прийняли спадщину.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку запроваджений механізм досягнення справедливого балансу між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця, з однієї сторони, та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців позичальника - боржника, з іншої.
Дотримання цього балансу передбачає забезпечення задоволення вимог кредитора (кредиторів) спадкодавця за рахунок спадкового майна без порушення майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Зокрема, за правилом ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
Таким чином, правовідносини, що виникли між позикодавцем і позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями позичальника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями ст.1282 ЦК України.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені ч.ч. 2,3 ст.1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі ч.4 ст.1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених ст.1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч.1 ст. 1282 ЦК України.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позову, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,Проте, не надаючи належних та допустимих доказів того, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 .
Хоча, у відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів вважає, що реєстрація відповідачів та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , не є безумовним доказом того, що відповідачі проживали разом із померлою та є особами, які відповідно до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України прийняли спадщину. Оскільки положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення. Отже, реєстрації будь-якої особи зі спадкодавцем не є безумовним підтвердженням того, що ця особа є спадкоємцем померлого.
Також, матеріали справи не містять даних про підтвердження позивачем факту ухилення відповідачів від прийняття спадщини чи отримання свідоцтва.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив наявність або відсутність зареєстрованого за відповідачем рухомого або нерухомого майна, не витребував від відповідних державних органів інформацію щодо наявності спадкового майна, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Матеріали справи не містять даних про те, що позивач не мав можливості надати суду вказані вище докази та звертався до суду першої інстанції із клопотанням про витребування таких доказів з метою перевірки факту наявності чи відсутності спадкового майна, а суд відмовив позивачу .
Крім того, у силу ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Встановивши фактичні обставини, суд першої інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених в апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Власенка Артема Олександровичазалишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя - доповідач:
Судді: