26 жовтня 2022 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв'язку з адвокатом ОСОБА_5 матеріали кримінального провадження № 12020100030003163, внесеному до ЄРДР 22 травня 2020 року по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року, яким
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Сумгаіт Республіки Азербайджан, громадянин Азербайджану, не працюючий, неодружений, без місця реєстрації, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік 6 місяців, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8
перекладача ОСОБА_9
захисника ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що 22 травня 2020 року приблизно о 16.20 год., знаходячись біля 4-го під'їзду будинку № 9-а по вул. Мілютенка в м. Києві, побачив раніше незнайому йому ОСОБА_10 , яка мала при собі мобільний телефон, після чого у нього виник умисел направлений на відкрите викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, обвинувачений ОСОБА_6 , діючи умисно, протиправно, переслідуючи корисливий мотив, підійшов впритул до малолітньої ОСОБА_10 та рукою вихопив з руки останньої мобільний телефон «BQ-5004G FOX» вартістю 633,33 грн., з сім-карткою оператора мобільного зв'язку «ВФ Україна» без залишку грошових коштів на рахунку, яка матеріальної цінності для потерпілої не становить, тим самим відкрито викрав належне ОСОБА_11 майно.
З місця вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 зник, а викраденим розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_11 матеріальної шкоди на загальну суму 633.33 грн.
Вироком суду вирішено питання речових доказів та судових витрат.
Не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 186 КК України у виді 2 років позбавлення волі, у решті вирок суду залишити без зміни.
З посиланням на положення ст. 12, 50, 65 КК України, роз'яснення, які містяться в п. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення кримінального покарання», в обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає про те, що місцевий суд, призначаючи обвинуваченому покарання із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, фактично жодним чином не обґрунтував мотивів такого рішення.
Також, як вказується в апеляційній скарзі, в оскаржуваному вироку підставами звільнення від відбування покарання з випробуванням суд зазначив дані про особу винного, який раніше не судимий, не працює, має визначене місце проживання, за яким позитивно характеризується, та наявність пом'якшуючої обставини - щирого каяття, але, апелянт зазначає, що з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2018 у справі №759/7784/15-к, розкаяння не має носити формальний характер, окрім визнання особою факту вчинення злочину, каяття передбачає ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Разом з тим, як наголошує апелянт, матеріали кримінального провадження не містять таких даних. Як вбачається з обставин вчинення кримінального правопорушення, обвинувачений вчинив цинічний злочин щодо 8-річної дівчинки, яка після цієї пригоди перебуває у пригніченому стані, боїться сторонніх чоловіків. Викрадене майно потерпілій повернув слідчий, а не обвинувачений.
На переконання апелянта, враховуючи спосіб та обставини вчиненого злочину, непрацюючий ОСОБА_6 , намагаючись задовольнити свої матеріальні потреби за рахунок чужого майна, становить високу небезпеку для суспільства, а призначення занадто м'якого покарання призведе до відчуття безкарності та продовження злочинної діяльності.
Прокурор вважає, що виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства неможливе та призведе до подальшого нехтування нормами закону. Застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку обвинуваченого з метою виправлення та запобіганню вчиненню повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без нагляду та контролю в умовах ізоляції, а висновки суду про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання та не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Тому, з рахуванням доводів апеляційної скарги, всупереч вимогам закону, місцевий суд незаконно і невмотивовано застосував до обвинуваченого ст. 75 КК України, яка не підлягала застосуванню, тобто неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги; захисника, який просив залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення; обвинуваченого, який підтримав позицію свого захисника; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши апеляційний розгляд в її межах, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до матеріалів судового провадження під час судового розгляду фактичні обставини кримінального правопорушення ніким не оспорювалися, і дослідження доказів щодо цих обставин судом визнано недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України. Зазначені обставини кримінального правопорушення ніким з учасників судового розгляду не оспорюються як в апеляційних скаргах, так і під час апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, з урахуванням положень ч. 2 ст. 394 КПК України, перевірці апеляційним судом не підлягають.
За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичні обставини кримінального правопорушення, дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 186 КК України - як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), і кваліфікація дій обвинуваченого в апеляційній скарзі прокурора та під час апеляційного розгляду також жодним з учасників не оспорюється.
Перевіряючи вирок суду в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст.. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З вироку суду встановлено, що, вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення - злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, наявність обтяжуючої покарання обвинуваченого обставини, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини, особу винного, який раніше не судимий, не працює, та обрав йому покарання у виді позбавлення волі. Однак, з врахуванням особи винного, який має визначене місце проживання, позитивно характеризується, щире каяття у скоєному, відсутність з боку потерпілої матеріальних претензій, те, що викрадене було повернуто власнику, ставлення обвинуваченого до скоєного, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання, але в умовах нагляду за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації за місцем його проживання, а тому дійшов висновку про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.
З таким висновком суду погоджується й колегія суддів.
Так, судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання у повному обсязі надано правову оцінку ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, характеру суспільної небезпечності і обставинам вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, та призначено покарання у виді позбавлення волі не у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1ст. 186 КК України.
На переконання колегії суддів, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання, - щире каяття.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження при проведенні досудового розслідування обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, та, відповідно до змісту обвинувального акта, слідчий під час досудового розслідування дійшов висновку, що обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття (ас. 2). Будь-яких даних про те, що обвинувачений не визнавав вину, не сприяв розкриттю злочину, ухилявся від слідства, матеріали справи не містять, що, на переконання колегії суддів, як раз і свідчить про щире каяття з боку обвинуваченого.
Окрім того, під час допиту в суді першої обвинувачений також визнав вину повністю, підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, критично оцінював свою протиправну поведінку, засуджував свої дії, висловлював готовність понести покарання, у зв'язку з чим суд першої інстанції під час дослідження доказів у справі обмежився допитом обвинуваченого, представника потерпілої та дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого, і вказані обставини у сукупності свідчить саме про щире каяття обвинуваченого.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений також визнав вину у вчиненні злочину, висловлював жаль з приводу вчиненням ним злочину, потерпілій все повернуто.
Встановлені обставини спростовують доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставність визнання судом першої інстанції такої обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого, - щире каяття.
Водночас, всупереч доводів апеляційної скарги прокурора, суд першої інстанції, врахувавши дані про особу винного, який має визначене місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, щире каяття у скоєному, відсутність з боку потерпілої матеріальних претензій, те, що викрадене було повернуто власнику, ставлення обвинуваченого до скоєного, дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання, але в умовах нагляду за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації за місцем його проживання, а тому на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
З огляду на встановлені під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду обставини, колегія суддів доходить висновку, що з урахуванням обставин справи, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, те, що викрадене майно повернуто потерпілій, з огляду на обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, призначене судом першої інстанції обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 186 КК України у виді 2 років позбавлення волі не є занадто м'яким або несправедливим для обвинуваченого, та в повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а рішення суду про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження нових злочинів, без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом пробації за місцем проживання, та звільнення обвинуваченого від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.. 76 КК України, є мотивованим та не суперечить вимогам ст. ст. 75, 76 КК України.
При перевірці законності вироку суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом були встановлені дійсні обставини справи та надана належна оцінка зібраним доказам, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, колегія суддів не вбачає.
З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду в частині призначеного обвинуваченому покарання та постановлення в цій частині свого вироку, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407,418,419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 залишити без задоволення, вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 186 КК України, -без зміни.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 3 місяців з дня її оголошення, обвинуваченим ОСОБА_6 , який утримується під вартою, -у той же строк з дня отримання копії ухвали.
Судді:
_______________________ _______________________ _________________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3