справа № 759/5702/15-ц головуючий у суді І інстанції Шум Л.М.
провадження № 22-ц/824/8163/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
26 жовтня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за період з 26 травня 2010 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 76 705 євро 07 центів, що за курсом 32,02 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31 жовтня 2018 року складає 2 456 096 грн. 34 коп. станом на 31 жовтня 2018 року за кредитним договором №K2S4GK00260058 від 11 липня 2007 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 липня 2007 року ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» уклали кредитний договір № K2S4GK00260058. Згідно договору АТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 86 580 євро на термін до 10 липня 2037 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Позивач зобов'язання за даним кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦПК України відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконала.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції у порушення вимог ст. 110 ЦПК України не мотивовано відхилено висновок експертного дослідження. Відповідач зазначає, що в матеріалах справи немає жодного доказу на підтвердження висновків суду про надання їй коштів у розмірі 86 580 євро та стверджує про неотримання кредитних коштів взагалі за кредитним договором, що підтверджується висновком експертного дослідження та не спростовується банком. Відповідач вказує про те, що підписи на кредитному договорі не свідчать про той факт, що договір є укладеним між сторонами. ОСОБА_1 зазначає, що банком при підписанні кредитного договору було приховано та введено в оману позичальника стосовно відсоткової ставки, що є неприпустимим при підписанні кредитного договору. Крім того, наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості не відповідає умовам оспорюваного кредитного договору та розрахунковими документами щодо видачі та погашення кредиту.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що посилання відповідача на відсутність доказів в матеріалах справи видачі грошових коштів спростовується заявою на видачу готівки №1 від 12 липня 2007 року. Посилання відповідача на відсутність відкриття поточних рахунків, спростовується кредитним договором № К2S4GК00260058 від 11 липня 2007 року, в якому в п. 7.2. зазначено, що для виконання даного договору банк відкриває позичальнику: рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих для погашення заборгованості по кредиту, відсотках, винагороді, та інших платежів. Стосовно посилання відповідача на висновки експертного дослідження, позивачу не зрозуміло, які документи взагалі досліджувались та були надані для дослідження аудиторській фірмі. Позивач вказує, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. Тому разом з позовною заявою було надано виписку по рахунку. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів відповідача - всі проведені операції. Виписка є первинним бухгалтерським документом. З матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі. Надана виписка по рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Суд дійшов до правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 11 липня 2007 року було укладено кредитний договір № К2S4GК00260058.
Згідно договору АТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 86 580 євро на термін до 10 липня 2037 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.
Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.
Згідно договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, у порушення умов кредитного договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України зобов'язання за вказаним договором не виконала, а, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 травня 2010 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором №K2S4GK00260058 від 11 липня 2007 року у розмірі 81842,25 євро, що є еквівалентом 965 110 грн. 17 коп.
Звертаючись до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №K2S4GK00260058 від 11 липня 2007 року після ухвалення рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 травня 2010 року за період з 26 травня 2010 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 76 705 євро 07 центів, що за курсом 32,02 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31 жовтня 2018 року складає 2 456 096 грн. 34 коп., яка складається з: 61 183,67 євро - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 15 521,40 євро - заборгованість по комісії за користуванням кредитом.
Разом з тим, такі вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленого в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором за період з 26 травня 2010 року по 31 жовтня 2018 року, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
У зв'язку з зазначеним, рішення суду першої інстанції у силу вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права з прийняттям постанови по суті позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 5 481 грн. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а відповідач звільнена від сплати судового збору, судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню з позивача в дохід держави.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року скасувати та прийняти постанову.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», місце знаходження - вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, ідентифікаційний код 14360570, у дохід держави судовий збір у розмірі 5 481 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят одна) гривня.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2022 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.