Постанова
Іменем України
25 жовтня 2022 року
м. Київ
апеляційне провадження №22-ц/824/9757/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В. А., Желепи О. В.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 27 травня 2022 року
в складі судді Петренко Н. О.
у цивільній справі №759/1454/22 Святошинського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Київської міської ради,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович,
про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем
24 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради (далі - КМР) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Мотивуючи позов зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_2 . Після її смерті залишилася спадщина, яка складається з 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказала, що по 1/8 частці в цьому будинку також належало рідному брату та двом рідним сестрам померлої. За життя ОСОБА_2 заповіт не склала.
Вказувала, що вона фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки проживала із спадкодавцем в одному будинку більше одного року, в тому числі на момент відкриття спадщини. Зазначила, що вона піклувалася про спадкодавця, доглядала її та матеріально забезпечувала, а рідні сестри померлої, через літній вік, не були в змозі забезпечувати постійний догляд за спадкодавцем.
Вказала, що в травні 2020 року їй стало відомо, що належна спадкодавцю на праві власності частка в будинку залишилася зареєстрованою за останню. Тому, з метою упорядкування документів та встановлення дійсного власника майна, позивачка звернулася до приватного нотаріуса КМНО Василенка О. А. із заявою про відкриття спадщини, однак їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку з тим, що нею не було подано документів, що підтверджують факт постійного проживання із спадкодавцем.
За таких обставин, позивачка просила встановити факт постійного проживання її разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка, діючи через свого представника ОСОБА_3 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи, не відповідає фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки не встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем позбавляє її права на отримання своєї частки у спадковому майні.
Судом також порушено норми процесуального права щодо дослідження і надання оцінки доказам, а саме не вирішено клопотання позивача про виклик та допит свідків, не вирішено клопотання про витребування копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 .
Також, як на підставу скасування рішення суду посилалася на те, що в мотивувальній частині рішення суд зазначив про задоволення позову, а в резолютивній частині рішення вказав залишити позов без задоволення.
За наведених обставин, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27.05.2022 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач та третя особа своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Позивач та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити, з підстав викладених в ній.
Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.
Третя особа - ПН КМНО Василенко О. А., належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився та свого представника не направив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання, та їхніх представників.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка вернулася до суду з позовом за захистом права на спадкування.
Відповідно до ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Оскільки, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що на час відкриття спадщини вона фактично проживала із спадкодавцем, то саме на неї покладено обов'язок надати докази на підтвердження таких обставин.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт проживання із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне.
За обставин, коли позивачка звернулася до суду з позовом за захистом права на спадщину, то при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати:
- місце відкриття спадщини;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається з 1/8 частини будинку, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 82,4 кв.м., житловою - 47,7 кв.м., яка належала спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою №2 від 15 липня 2004 року за №5-3235, зареєстрованого КП Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" за реєстровим №29484.
Звертаючись до суду з позовом позивачка доводила, що спадкове майно, яке належало ОСОБА_2 складалося з 1/8 частини будинку, остання отримала у спадок після смерті її брата ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом з нею спадок в цьому будинку отримали в рівних частках її сестри та брат.
Так, згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Київською державною нотаріальною конторою №2 від 15 липня 2004 року за №5-3235, копія якого знаходиться в матеріалах справи, спадкоємцями ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є в рівних частках кожний: його сестри: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , та його брат - ОСОБА_7 . В даному свідоцтві про право на спадщину зазначено, що спадкове майно складається з 1/2 частини житлового будинку під АДРЕСА_3 .
Кому належить інша Ѕ частина будинку позивачка не доводила та такі докази до суду першої інстанції нею не подавалися. В позові позивачка не посилалася на труднощі в отриманні таких доказів та не зверталася до суду з клопотанням про отримання таких доказів.
В позовній заяві позивачка зазначала, що крім неї відсутні інші спадкоємці за законом або заповітом після смерті ОСОБА_2 , однак такі доводи спростовуються матеріалами справи.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 були живі її рідні сестри ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та її брат - ОСОБА_7 , які як зазначалося вище були співвласниками будинку, частка в якому належала на праві власності і померлій.
З матеріалів справи вбачається, що 24.07.2017 позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом та 25.07.017 зареєструвала право власності на 1/16 частину будинку АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що з доказів, які подано позивачем вбачається, що кожному із відомих власників у будинку належало по 1/8 частці, а позивача успадкувала 1/16 частину будинку, то існує інша особа, яка отримала також частку у спадок.
Водночас, хто отримав іншу 1/16 частку у спадщину і після кого із спадкодавців позивачка не доводила.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, яке долучено позивачкою до позовної заяви, ОСОБА_1 з 24.07.2017 на праві власності належить 1/16 частина будинку АДРЕСА_1 .
Надавши до позовної заяви доказ отримання у спадок в 2017 році частку у спірному будинку, позивачка таким чином довела, що вона обізнана про існуючий порядок оформлення права на спадщину.
Звертаючись до суду з позовом позивачка зазначила, що в травні 2020 року вона дізналася, що частка, яка належала ОСОБА_2 все ще залишається зареєстрованою за померлою. Після чого вона звернулася до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину.
Постановою про відмову у чиненні нотаріальної дії від 21.05.2020 ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 не було подано документи, що підтверджують факт постійного проживання зі спадкодавцем.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , але на час відкриття спадщини фактично проживала із спадкодавцем ОСОБА_2 в приватному будинку АДРЕСА_1 , тому вважала, що прийняла спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у квітні 2021 позивачка зверталася до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою до Київської міської ради, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко О. А., ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання та визнання права власності в порядку спадкування за законом (справа №759/7531/21).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спадкоємець ОСОБА_2 за законом, а саме її рідна сестра ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В суді апеляційної інстанції позивачка пояснила, що інша рідна сестра спадкодавці - ОСОБА_6 жива.
Вирішуючи позов судом враховано, що для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця та спадкоємця.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження факту проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_1 суду надано Акт про фактичне проживання особи від 02.04.2020, затверджений ЖЕД №2, та Акт обстеження матеріально-побутових умов від 05.09.2010.
Як вбачається з Акту обстеження матеріально-побутових умов від 05.09.2010, обстеження житлово-побутових умов проведено за заявою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого надано задовільну оцінку.
В Акті, окрім іншого, також зазначено, що разом із заявником, тобто ОСОБА_2 , проживає племінниця ОСОБА_1 в графі Акту про майно зазначено, що співвласниками майна - будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , кожному з яких належить по 1/8 частині будинку.
Однак, враховуючи, що ОСОБА_2 померла в травні 2011 року, а Акт складений 05.09.2010 та в ньому не міститься відомостей у який період ОСОБА_1 проживала у спірному будинку, такий доказ не підтверджує факту проживання позивачки із ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_2.
В Акті про фактичне проживання особи від 02.04.2020, затвердженого ЖЕД №2, зазначено, що мешканці будинку АДРЕСА_1 , підтверджують, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована в квартирі АДРЕСА_5 , проживала разом з тіткою ОСОБА_2 та вели сумісне господарство.
З Акту від 02.04.2020 також вбачається, що мешканці будинку АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та ведення ними сумісного господарства. Водночас, в Акті вказано, що ОСОБА_8 проживає за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_9 проживає за адресою: АДРЕСА_7 , а ОСОБА_10 проживає за адресою: АДРЕСА_8 .
Суд першої інстанції критично оцінив Акт про фактичне проживання особи від 02.04.2020 посилаючись на те, що акт складено через дев'ять років після смерті спадкодавця. Крім того, суд звернув увагу, що інший акт від 05.09.2010 складався у зв'язку з обстеженням матеріально-побутових умов спадкодавця.
Позивачкою не надано суду інших доказів, які б вказували на те, що вона проживала із спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини. Згідно копії паспорта ОСОБА_1 , місце проживання останньої з 21 листопада 1989 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 .
Також, матеріали справи не містять доказів, що за місцем проживання спадкодавця: АДРЕСА_9 , ОСОБА_1 обслуговувалася в медичному закладі, отримувала поштову кореспонденцію, сплачувала житлово-комунальні послуги тощо.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт проживання на час відкриття спадщини із спадкодавцем ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Більше того, колегія суддів також враховує наступне.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що будь-які інші спадкоємці за законом або за заповітом після смерті ОСОБА_2 відсутні. Спадкова справа не заводилися, оскільки ніхто, крім неї, раніше не подавав заяв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
В той же час, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що співвласниками будинку АДРЕСА_1 було чотири особи, з яких три на даний час вже померло. Наразі, співвласником будинку АДРЕСА_1 є також ОСОБА_6 , яка приходиться рідною сестрою померлій ОСОБА_2 .
Таким чином, ОСОБА_6 є спадкоємцем другої черги після смерті ОСОБА_2 .
Крім цього, аналіз наявних у справі доказів вказує на те, що частина спірного будинку, а саме 1/16 належить позивачці, 1/8 частина - ОСОБА_6 , 1/8 частина будинку - це спадкова маса після смерті ОСОБА_2 . А кому належить інша частина будинку матеріали справи не містять.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 повинна була пред'явити вимоги до ОСОБА_6 , як спадкоємця ОСОБА_2 другої черги, оскільки за приписами діючого законодавства у справах, що стосуються спадкування належними відповідачами є інші спадкоємці, а у разі їх відсутності територіальна громада за останнім місцем проживання спадкодавця. Проте, ОСОБА_1 не пред'являла вимог до ОСОБА_6 .
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що фактично позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача. Однак, в суду апеляційної інстанції відсутні повноваження для залучення належного відповідача (співвідповідача).
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не вирішив клопотання позивача про виклик та допит свідків, а також клопотання про витребування копії спадкової справи.
Однак, колегія суддів вважає, що таке порушення судом норм процесуального права не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не призвело до неправильного вирішення справи.
Так, враховуючи, що позивачкою не доведено належними і допустимими доказами факт спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому покази свідків не можуть бути єдиною та достатньою підставою для встановлення вказаного факту.
Щодо клопотання про витребування копії спадкової справи після смерті ОСОБА_2 слід зазначити, що в суді апеляційної інстанції відновлено таке право позивачки шляхом постановлення 27 вересня 2022 року ухвали про витребування у ПН КМНО Василенка О. А. належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 79-80).
29 вересня 2022 року представник позивачки - ОСОБА_3 , як то передбачено ч. 5 ст. 84 ЦПК України, отримав копію ухвали від 27.09.2022 для подання до приватного нотаріуса (а.с. 85). Однак, копія спадкової справи до апеляційного суду не надходила. Як пояснив в судовому засіданні представник позивачки - ОСОБА_3 не вдалося отримати копію спадкової справи, у зв'язку з припиненням здійснення діяльності ПН КМНО Василенко О. А.
Оскільки, право позивачки на подання доказів шляхом їх витребування реалізовано судом апеляційної інстанції, посилання в апеляційній скарзі на не вирішення такого клопотання судом першої інстанції не є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги на те, що в мотивувальній частині рішення суду вказано про задоволення позову, а в резолютивній частині - про відмову в задоволенні позову, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки таке не свідчить про порушення судом норм процесуального права, а лише вказує на описку допущену судом. Більше того, зміст мотивувальної частини оскаржуваного рішення вказує на те, що судом відмовлено в задоволенні позову, у зв'язку з недоведеністю.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 02 листопада 2022 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді В. А. Кравець
О. В. Желепа