Провадження 11-кп/824/3889/2022 Єдиний унікальний номер 372/1765/19 Категорія: ст. 422-1 КПК України Головуючий у суді 1 інстанції - ОСОБА_1
20 жовтня 2022 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв'язку з державною установою «Бориспільською виправною колонією № 119» апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2022 року
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2022 року задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 .
Продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою до 24 год. 16 листопада 2022 року, без визначення розміру застави та утримувати його у Державній установі «Бориспільська виправна колонія № 119» Міністерства юстиції України.
Відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку командиру Добровольчого спеціалізованого підрозділу «Крим» в складі ГУР МО України ОСОБА_10 обвинуваченому ОСОБА_7 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що вказана ухвала є незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Посилаючись на вимоги КПК України, ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», рішення Європейського суду з прав людини, захисник вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що застосування запобіжного заходу до ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, а особливо продовження строку тримання під вартою, є безпідставним, так як не має на меті забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти ризикам, наведеним у ч. 1 ст. 177 КПК України. Свої процесуальні обов'язки ОСОБА_7 виконує належним чином: від суду не ховається, вчасно прибуває у судові засідання, із свідками у справі стосовно їх показань не спілкується, впливу на потерпілих немає.
Також апелянт посилається на те, що суддя безпідставно дійшов висновку про те, що доведено наявність обставин, які свідчать про заявлені ризики, які виправдовують необхідність застосування та продовження запропонованого прокурором виду запобіжного заходу, при тому, що прокурором, на переконання апелянта, не наведено жодного доказу того, що ОСОБА_7 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні.
Як вказується в апеляційній скарзі, з висновками суду, які викладені в оскаржуваній ухвалі, про те, що ОСОБА_7 не працює, не можна погодитися, оскільки ОСОБА_7 не працевлаштований саме тому, що він вже 3 роки і вісім місяців перебуває під вартою, а отже він не може бути працевлаштованим.
Також апелянт акцентує увагу на тому, що потерпіла - рідна сестра ОСОБА_7 , була допитана в судовому засіданні, під час якого вказала, що вона не має жодних претензій до ОСОБА_7 і впевнена, що це не він скоїв злочин, а факт перебування ОСОБА_7 у своїх знайомих, з'ясований в судовому засіданні, не свідчить про переховування ОСОБА_7 , адже було встановлено, що ОСОБА_7 регулярно проживав у своїх знайомих, де вони разом вирощували свійських тварин та пташок, потім продавали їх.
На переконання апелянта, висновок суду про те, що наявність у ОСОБА_7 малолітньої дитини, яка до ув'язнення перебувала на його утримані, батьків похилого віку, які мають проблеми зі здоров'ям, не може свідчити про міцність соціальних зв'язків, - є помилковим.
Окрім того, в апеляційній скарзі звертається увага й на те, що в судовому засіданні були допитані два ключових свідка по справі: перший - це той чоловік, який знаходився на місці злочину і після пострілу ймовірний злочинець звернувся до нього з проханням викликати швидку, і вказаний свідок бачив ймовірного злочинця, отже він мав би впізнати його. Однак, в судовому засіданні вказаний свідок не впізнав у ОСОБА_7 того ймовірного злочинця, а інший свідок, це та людина, яка в момент пострілів перебувала на своєму балконі, на другому поверсі. Тобто, безпосередньо над місцем скоєння злочину. Вказаний свідок повідомила суду, що до злочину вона добре знала ОСОБА_7 , оскільки вони досить тривалий час проживали в одному під'їзді будинку, але вказаний свідок також не впізнала у ОСОБА_7 ймовірного злочинця.
Наголошується захисником й на тому, що ОСОБА_7 затриманий та знаходиться під вартою з 12 лютого 2019 року, тобто 3 роки і майже 6 місяців.
На переконання захисника, жодний із цих ризиків не існує, оскільки у суду немає законних підстав вважати, що ОСОБА_7 буде переховуватися від суду, його паспорт знаходиться у слідчого, інших документів у ОСОБА_7 немає.
Щодо ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, він не існує, оскільки всі докази стороною обвинувачення вже зібрані.
Щодо ризику впливу на свідків по справі, то ОСОБА_7 не може впливати на свідків, оскільки жодний свідок, допитаний у судовому засіданні, не впізнав його, а також не вказав жодної інформації щодо можливої причетності ОСОБА_7 до злочину, який йому інкримінується.
Щодо ризику незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, то він також не підтверджений належними доказами.
Як вказує апелянт, єдиним ризиком, на який посилається прокурор, на його думку, є можливість ОСОБА_7 переховуватися від суду та прокурора, але застосування судом більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту можливо цілком забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Також, на думку захисника, неприпустимим є те, що прокурор фактично перевищує свої повноваження та бере на себе функцію суду. Адже, у своєму клопотанні, не маючи жодних доказів вини ОСОБА_7 , він вказує, що вже встановлено, що саме ОСОБА_7 скоїв інкримінований йому злочин, з урахуванням того, що встановлювати вину у скоєні злочину має право виключно суд.
Щодо ризику вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_7 , то ОСОБА_7 також не збирається, і протилежному немає жодних доказів.
На думку апелянта, подане клопотання є необґрунтованим, а ризики не підтверджені належними та достатніми доказами, а тому клопотання не підлягає задоволенню.
Акцентує увагу захисник і на те, що докази про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення є сумнівними та за своїм характером є припущеннями, а прокурор у своєму клопотанні, навіть, не зазначає про наявність доказів скоєння ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
Також, на думку апелянта, судом першої інстанції не враховано таку суттєву обставину, як те, що ОСОБА_7 має батьків похилого віку, які мають серйозні захворювання: мати ОСОБА_7 - ОСОБА_11 має інвалідність, а також, згідно з випискою з амбулаторної картки хвора на цукровий діабет 2-го типу. За останній час стан здоров'я її суттєво погіршився, і вона потребує постійного стороннього догляду; батько ОСОБА_7 - ОСОБА_12 згідно з випискою з амбулаторної картки має виразкову хворобу шлунку в стадії ремісії, а тому батьки ОСОБА_7 недієздатні і потребують постійного стороннього догляду, який міг би забезпечити ОСОБА_7 , знаходячись на цілодобовому домашньому арешті.
Крім того, захисник зазначає, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, малолітню доньку, 2006 року народження, яка повністю перебувала на його утриманні до ув'язнення ОСОБА_7 , і, як переконаний апелянт, вказані обставини свідчать про міцність соціальних зв'язків ОСОБА_7 . Окрім того, захисник звертає увагу на те, що репутація ОСОБА_7 за місцем проживання є винятково позитивною, а також захисник звертає увагу на те, що справа розглядається в Бориспільському міськрайонному суді Київської області вже два з половиною роки, і за весь час стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_7 .
Що стосується відмови у задоволенні заяви про передачу ОСОБА_7 на поруки, то, як вказує захисник, суд зазначив, що поручитель не з'явився в судове засідання, а тому суд був позбавлений можливості виконати вимоги ч. 3 ст.180 КПК України. Однак, у своєму письмовому зобов'язанні командир Добровольчого спеціального підрозділу «Крим» в складі ГУР МО України ОСОБА_10 вказав, що він особисто та вказаний підрозділ поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Тобто, він був обізнаний з обов'язками поручителя та наслідками їх невиконання.
На думку захисника, суд міг зробити це самостійно, а окрім того, змінити запобіжний захід на особисту поруку.
Апелянт переконаний, що з урахуванням зазначених обставин колегія суддів не мала будь-який законних підстав продовжувати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, натомість, були наявні всі підстави для зміни запобіжного заходу, який не пов'язаний із триманням під вартою.
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши надані судом першої інстанції матеріали контрольного провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Перевіркою витребуваних у порядку, встановленому ст. 422-1 КПК України, матеріалів встановлено, що у провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України у вчиненні на ґрунті тривалих неприязних відносин шляхом здійснення двох пострілів з невстановленого слідством предмету вбивства ОСОБА_13 , а також у зберіганні та придбанні бойових припасів та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
Під час судового розгляду прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обов'язків під час судового розгляду, а також з метою запобігання перешкоджанню кримінальному провадженню та вчиняти інші кримінальні правопорушення обвинуваченим, необхідно продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; що на даний час достатні підстави вважати, що продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України; що ОСОБА_7 вчинив тяжкий та особливо тяжкий злочини, та під тяжкістю покарання, яке йому загрожує, може переховуватись від суду. Окрім цього, прокурор вказав про те, що обвинувачений не перебуває в зареєстрованому шлюбі, утриманців не має, а тому відсутність стійких соціальних зв'язків підвищує ризик переховування обвинуваченого від суду. Вказаний ризик прямо підтверджується посткримінальною поведінкою обвинуваченого, оскільки після скоєння злочину та завдання тілесних ушкоджень потерпілому, обвинуваченим не вжито заходів для надання потерпілому необхідної допомоги. Натомість, обвинувачений залишив місце події та переховувався від органів досудового розслідування з метою уникнення від кримінальної відповідальності. До ОСОБА_7 застосування більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, таких як застава, особиста порука, особисте зобов'язання чи домашній арешт, не буде у повній мірі забезпечено виконання завдань кримінального провадження.
Захисник - адвокат ОСОБА_6 надав клопотання про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на особисту поруку командиру Добровольчого спеціалізованого підрозділу «Крим» в складі ГУР МО України ОСОБА_10 .
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання захисника.
Обвинувачений та його захисник щодо продовження строку тримання під вартою, заперечували. Наголосили, що обвинувачений не має на меті переховуватися від суду, що попередня поведінка ОСОБА_7 ніяким чином не може свідчити про відсутність підстав застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, а саме особисту поруку. ОСОБА_7 зауважив, що наміру переховуватися від передбаченого законом покарання немає, висловивши бажання бути корисним країні та піти служити в ЗСУ.
Окремо захисник вказав про те, що аналіз поведінки ОСОБА_7 в аспекті вказаних обставин також свідчить про відсутність потреби продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, підтвердження доказами про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення є сумнівними та за своїм характером є припущеннями; що прокурор у своєму клопотанні е зазначає про наявність доказів скоєння ОСОБА_7 кримінального правопорушення; що ОСОБА_7 має постійне місце проживання на території Київської області; також ОСОБА_7 має малолітню доньку, 2006 року народження, яка повністю перебуває на його утриманні; хворих батьків, які мають інвалідність та потребують стороннього догляду, а всі ці обставини свідчать про міцність соціальних зв'язків ОСОБА_7 . Захисником також зазначено про те, що репутація ОСОБА_7 за місцем проживання є винятково позитивною; командир Добровольчого спеціального підрозділу «Крим» в складі ГУР МО України ОСОБА_10 надає письмове зобов'язання про те, що він особисто та вказаний підрозділ поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Також захисник вказав про те, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України було введено військовий стан в Україні, і ОСОБА_7 має бажання та можливість захищати територіальну цілісність України в лавах Збройних Сил України. А тому, на переконання захисника, зміна запобіжного заходу на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, а саме на особисту поруку, дозволить йому виконати свій обов'язок як громадянина України по захисту територіальної цілісності України.
Вислухавши думку учасників судового розгляду, вивчивши матеріали клопотань, ухвалою суду від 19 вересня 2022 року задоволено клопотання прокурора ОСОБА_9 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 та продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою до 24 год. 16 листопада 2022 року, без визначення розміру застави; та утримувати його у Державній установі «Бориспільська виправна колонія № 119» Міністерства юстиції України; відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку командиру Добровольчого спеціалізованого підрозділу «Крим» в складі ГУР МО України ОСОБА_10 обвинуваченому ОСОБА_7 .
Суд обґрунтував прийняте рішення тим, що за результатами встановлених у судовому засіданні обставин та з урахуванням доводів, викладених стороною захисту та стороною, яка підтримує державне обвинувачення, дійшов до переконання, що ступінь ризиків, які були встановлені судом, не змінилися; що ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, проживав у квартирі разом із сім'єю своєї сестри, яка є потерпілою. Після загибелі потерпілого зник з постійного місця проживання та проживав тривалий час у знайомих, доки його місце знаходження не було встановлено правоохоронними органами. За таких обставин суд дійшов висновку, що є достатні підстави вважати, що він продовжить переховуватись від суду.
При цьому доводи захисника про те, що ОСОБА_7 має малолітню доньку ОСОБА_14 , 2006 року народження, яка повністю перебуває на його утриманні та батьки ОСОБА_7 , які хворіють, мають інвалідність і потребують постійного догляду, не можуть свідчити про міцність соціальних зв'язків ОСОБА_7 .
Суд вказав про те, що судовий розгляд по суті триває, тому для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, відносно ОСОБА_7 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки прокурор довів наявність ризиків, а тому клопотання прокурора слід задовольнити.
Що стосується клопотання захисника про передачу ОСОБА_7 на поруки, то суд в оскаржуваній ухвалі вказав про те, що командир Добровольчого спеціального підрозділу «Крим» в складі ГУР МО України ОСОБА_10 заслуговує на особливу довіру. Проте, сам поручитель не з'явився в судове засідання, тому суд був позбавлений можливості виконати вимоги ч.3 ст.180 КПК України, щодо роз'яснення обов'язків поручителя та наслідків їх невиконання. Крім того, поручитель є командиром спеціального підрозділу в складі ГУР МО України, а тому, зважаючи на військову агресію Російської Федерації проти України та введення військового стану в Україні, дані обставини можуть унеможливити виконання поручителем своїх обов'язків щодо забезпечення належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 , у зв'язку з чим відмовив у задоволенні заяви поданої поручителем про взяття ОСОБА_7 під особисту поруку.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК Українитримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судового розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Положеннями ч. 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам особи:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Наведені вище положення КПК України свідчать про те, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України, при тому, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Як встановлено зі змісту оскаржуваної ухвали та під час апеляційного розгляду, питання продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження. Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника в частині доведеності або недоведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих злочинів. Не вправі давати таку оцінку доказам на даній стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки оцінка доказам може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апеляційної скарги захисника в частині відсутності доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів на даний стадій судового розгляду є безпідставними.
За таких обставин суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вказав про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави суду вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
З наявних матеріалів встановлено, що ОСОБА_7 раніше не судимий. Проте, згідно з висунутим обвинуваченням ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, з яких відповідно до ст. 12 КК України один відноситься до особливо тяжких злочинів, а інший - до тяжкого злочину, за які передбачено покарання понад 5 років позбавлення волі (санкція частини 1 ст. 263 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волівід трьох до семи років, санкція ч. 1 ст. 115 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років).
Серйозність покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Окрім того, серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.
Таким чином, з огляду на тяжкість покарання, яке може бути призначене ОСОБА_7 у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, останній з метою уникнення відповідальності, з огляду на невідворотність покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, має можливість переховуватися від суду, що є ризиком у контексті кримінального провадження, про що обґрунтовано вказав суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Окремо про реальність такого ризику свідчать й відомості щодо особи обвинуваченого, який, як встановлено судом першої інстанції, після загибелі потерпілого зник з постійного місця проживання та проживав тривалий час у знайомих, доки його місце знаходження не було встановлено правоохоронними органами.
Окрім того, про наявність ризику ухилення від суду свідчать обставини інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, у тому числі й мотиви їх вчинення, які поставлені у вину обвинуваченому.
І хоча вказаний ризик дещо зменшився, проте, з огляду на те, що судовий розгляд кримінального провадження не закінчений, на думку колегії суддів, продовжує існувати.
При цьому колегія суддів вважає, що наявність на утриманні ОСОБА_7 малолітньої доньки, та те, що батьки ОСОБА_7 , які хворіють, мають інвалідність, потребують постійного догляду, не свідчать про наявність гарантій явки обвинуваченого до суду та на даному етапі судового розгляду не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність реальних ризиків на даний час, а наведені обставини самі по собі не можуть мінімізувати встановлені ризики та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Окрім того, згідно з наявними даними ОСОБА_7 не працював, чим спростовуються й доводи апеляційної скарги захисника про те, ОСОБА_7 не працює, оскільки перебуває під вартою.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що судом не вирішено клопотаннякомандира Добровольчого спеціального підрозділу «Крим» в складі ГУР МО України ОСОБА_10 , то вони спростовуються змістом оскаржуваної ухвали, відповідно до якого судом зазначено, що командир Добровольчого спеціального підрозділу «Крим» в складі ГУР МО України ОСОБА_10 заслуговує на особливу довіру, проте, сам поручитель не з'явився в судове засідання, тому суд був позбавлений можливості виконати вимоги ч. 3 ст.180 КПК України щодо роз'яснення обов'язків поручителя та наслідків їх невиконання. Крім того, поручитель є командиром спеціального підрозділу в складі ГУР МО України, а тому, зважаючи на військову агресію Російської Федерації проти України та введення військового стану в Україні, дані обставини можуть унеможливити виконання поручителем своїх обов'язків щодо забезпечення належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 .
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Поручителю роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення у встановленому законом розмірі.
Таким чином закон вимагає не тільки роз'яснення поручителю його прав, але й обов'язків, а також наслідки їх невиконання, що потребує особистою присутності поручителя під час розгляду вказаного питання. Однак, командир ОСОБА_15 до суду не з'явився, що унеможливило виконання наведених вимог закону, на що обгрунтовано послався суд в оскаржуваній ухвалі.
За наведених обставин доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі, є непереконливими.
З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на даний час застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, застави або домашнього арешту не зможе запобігти наявному ризику та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, у тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у тому числі за станом здоров'я, стороною захисту не надано.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незастосування у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави, оскільки врахував обставини інкримінованих кримінальних правопорушень,у т.ч. вчинення одного з інкримінованих злочинів із застосуванням насильства.
Приймаючи до уваги вищенаведені ризики, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , колегія суддів доходить висновку, що встановлені обставини виключають об'єктивну можливість на даний час застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, а відтак доводи апеляційної скарги захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, є необґрунтованими.
З огляду на викладене, враховуючи, що на даний час остаточне рішення у кримінальному провадженні ще не прийнято, встановлені ризики продовжують існувати, хоча на даній час і дещо зменшилися, а тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2022 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою до 24 год. 16 листопада 2022 року без визначення розміру застави, - залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ __________________ _________________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4