справа №752/23718/2019 Головуючий у І інстанції - Колдіна О.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/9039/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
04 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, -
встановив:
в листопаді 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, мотивуючи свої вимоги тим, що з 03 вересня 1999 року по 13 листопада 2017 року ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 .
У даному шлюбі у сторін народилась дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
07 грудня 2004 року між Регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву в м. Києві та сім'єю в особі ОСОБА_3 було укладено кредитну угоду №83.
На той час сім'я складалась з 3 осіб.
Згідно з додатком №1 до Кредитної угоди №83 від 07 грудня 2004 року суму кредиту було визначено, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 2011 року №584 на весь склад сім'ї.
Кредит було надано на будівництво житла площею 83 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір про дольову участь у будівництві житла було укладено під час перебування у шлюбі за згодою подружжя та в інтересах сім'ї з використанням прямого адресного кредиту на суму 138 310 гривень.
Оскільки площа нормативна квартири була більша необхідно було сплатити вартість понаднормативної площі житла шляхом перерахування власних коштів, в зв'язку з чим для оплати зазначених коштів між відповідачем та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір кредиту №10-29/150 від 30 березня 2005 року, згідно умов якого останньому надано кредит в сумі 210713 гривень, які спрямовані на оплату перевищення нормативної площі житла шляхом перерахування забудовнику через банк-агент.
21 серпня 2006 року ОСОБА_3 було видано Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Позивачі посилаються на те, що за рахунок спільних коштів подружжя було погашено платежі по кредитному договору №83 в розмірі 17 340,64 грн.
Станом на 15 березня 2013 року, по кредитному договору №83 сформувалась заборгованість в розмірі 14 501,93 грн, яка була погашена мамою ОСОБА_1 , яка і надалі здійснювала погашення кредиту без участі відповідача і сума здійснених платежів становить 42 906 грн.
Станом на 11 листопада 2019 року залишок боргу по кредитному договору №83 становив 72 803,61 грн.
Майновим поручителем за зобов'язаннями відповідача за договором кредиту №10-29/150 від 30 березня 2005 року є ОСОБА_4 , яка є мамою ОСОБА_1 .
В зв'язку з наявною заборгованістю за кредитним договором, укладеним з ПАТ «Укрсоцбанк», вона була стягнута на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року.
Оскільки відповідач не виконав добровільно рішення суду, було застосовано звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , яка була предметом іпотеки.
13 листопада 2017 року заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем було розірвано та стягнуто аліменти на неповнолітню дитину.
Оскільки відповідач не сплачував аліменти, сума заборгованості в розмірі 32 000 грн була стягнута на підставі рішення суду від 21 травня 2019 року.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на повнолітню доньку, яка продовжує навчання.
Рішення суду не виконується і станом на 01 листопада 2019 року, сума заборгованості становить 85 000 грн.
Позивачі посилаються на те, що більша частина зобов'язань за кредитним договором №83 від 07 грудня 2004 року та кредитним договором №10-29/150 від 30 березня 2005 року були сплачені ОСОБА_4 та ними за рахунок запозичених у ОСОБА_4 коштів на підставі договорів позики від 12 березня 2018 року та від 22 березня 2019 року.
Враховуючи розмір сплачених позивачами особисто коштів в рахунок погашення кредитних зобов'язань, що були витрачені на квартиру АДРЕСА_2 , останні просять визнати таке майно їх особистою власністю та розподілити відповідно до заявлених вимог з врахування розміру заборгованості відповідача за аліментними зобов'язаннями.
Просили суд, визнати за ОСОБА_1 право власності на 34/100 частин квартири АДРЕСА_2 , визнати за ОСОБА_2 право власності на 66/100 частин квартири АДРЕСА_2 (з них 53/100 частин згідно сплачених за квартиру коштів, 13/100 частин в рахунок заборгованості по аліментах), припинити дію свідоцтва про право власності на квартиру, виданого на ім'я ОСОБА_3 , стягнути з відповідача на користь позивачів понесені судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року, у задоволенні вказаного вище позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалися на те, що 07.12.2004 року між Регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву в м. Києві та сім'єю, від імені якої діяв чоловік та батько ОСОБА_3 , було укладено кредитну угоду №83. Сторона позичальника - сім'я, складалась з 3 (трьох) осіб.
Згідно з додатком №1 до кредитної угоди №83 від 07 грудня 2004 року суму кредиту було визначено, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року №584, на весь склад сім'ї, а саме - на трьох осіб: ОСОБА_3 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_2 .
Звертають особливу увагу, що стороною договору є саме сім'я в особі Відповідача, а не тільки Відповідач.
Як вже було зазначено, позичальником за кредитною угодою №83 від 07 грудня 2004 року є сім'я, яка складається з 3 осіб, розрахунок нормативної площі квартири було здійснено саме на сім'ю з 3 осіб, а отже, і право власності на таке житло набули три особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (прізвище та ім'я змінено на ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 , в рівних частинах.
Зауважують, що судом першої інстанції правильно зазначено, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності, однак тут же суд робить помилковий висновок, що це спільна сумісна власність подружжя, а не сім'ї, яка складалась з трьох осіб.
Кредит за кредитною угодою №83 від 07 грудня 2004 року погашався не лише за рахунок спільних коштів подружжя, але і за рахунок коштів їх дочки ОСОБА_2 , що підтверджується Довідкою Іпотечного центру в м. Києві та Київської області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» від 29 квітня 2020 року №333, виданою ОСОБА_2 як позичальнику, квитанціями про оплату, актом про виконання зобов'язання за кредитною угодою від 12 листопада 2021 року.
Таким чином, спірна квартира придбана за рахунок коштів сім'ї, а отже, належить сім'ї, яка складалась з тьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (зараз - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 , в рівних частинах, а не лише подружжю, на праві спільної сумісної власності.
Звертають увагу, що констатація того, що спірна квартира належить лише подружжю на праві спільної сумісної власності, фактично позбавляє власності ОСОБА_2 .
Щодо визнання права власності на частину квартири в рахунок погашення боргу за аліментами зазначили, що в лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дочки.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року в справі №752/2462/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано та стягнено аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову до суду, а саме 03 лютого 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині стягнення аліментів, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.
Постановою Апеляційного суду міста Києві від 20 лютого 2018 року апеляційна скарга задоволена частково, змінено розмір аліментів - вирішено стягнути з ОСОБА_3 аліменти в твердій грошовій сумі 2 000 гривень щомісячно.
Однак, зазначене рішення ні добровільно, ні в примусовому порядку не виконується.
У відповідача виникла заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 32 000 грн.
25 березня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила стягнути на її користь заборгованість з виплати аліментів на її утримання за період з 03 лютого 2017 року по 10 червня 2018 року в розмірі 32 000 грн.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року в справі №752/5999/19 позовна заява задоволена та стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 32 000 грн.
Крім того, у червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 квітня 2019 року в справі №752/13173/18 позов задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_2 , у зв'язку з продовженням навчання в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 гривень, починаючи з 29 червня 2018 року і по 30 червня 2021 року щомісячно, однак не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 квітня 2019 року в справі №752/13173/18 залишене без змін.
Оскільки рішення суду, як і попереднє рішення суду про стягнення аліментів на дитину, не виконувалось, станом на 30 червня 2021 року в ОСОБА_3 виникла заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 180 333,34 грн., що підтверджується Розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 25 листопада 2021 року №165500.
Як вбачається із вищезазначених судових рішень, період стягнення аліментів на дитину повинен був завершитись 30 червня 2021 року, натомість навіть станом на день подання даної апеляційної скарги жодне із судових рішень не було виконано ОСОБА_3 , на утримання ОСОБА_2 не було сплачено жодної копійки.
Не виконуючи вищезазначені рішення, відповідач не лише не виконує свій обов'язок із утримання дитини, але і порушує право власності ОСОБА_2 на аліменти, які належать їй згідно з законом.
Несплатою аліментів ОСОБА_3 грубо порушує майнові права ОСОБА_2 , що накладає на останню непропорційне навантаження і вона сама змушена шукати способи компенсації своїх втрат.
Звертають увагу, що на примусовому виконанні в органах Державної виконавчої служби України на даний момент перебуває 4 виконавчих провадження, в яких ОСОБА_3 є боржником:
58942238 (стягувач: ОСОБА_6 );
59257010 (стягувач: ОСОБА_7 );
59489589 (стягувач: Державна судова адміністрація України);
60087091 (стягувач: ОСОБА_2 ).
Зазначені виконавчі провадження відкрито ще у 2019 році.
Крім цього, у 2020 році було відкрито ще 2 виконавчих провадження, в яких ОСОБА_2 є боржником:
62324705 (стягувач: Державна судова адміністрація України);
63462929 (стягувач: Рівненський міський суд).
Відповідно до відповіді Рівненського міського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) державним виконавцем проведено наступні дії в межах виконавчого провадження №60087091:
30 жовтня 2019 року винесено постанову про розшук майна боржника, а саме транспортний засіб SUZUKI GRAND VITARA, проте зазначений транспортний засіб знайдений не був;
- 26 листопада 2019 року, 07 лютого 2020 року та 01 квітня 2021 року державним виконавцем відділу винесено постанови про арешт коштів боржника;
- здійснено запит до Пенсійного фонду України. Відповідно до відповіді на запит інформації про осіб-боржників, які працюють за трудовим та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи не знайдено;
- здійснено запит до Державної податкової служби України. Відповідно до відповіді на запит інформація про рахунки боржника до ДПС не надходила.
У межах вищевказаного виконавчого провадження за період з 18 вересня 2019 року по 05 квітня 2019 року стягнуто 0 грн.
Відповідно до інформації з автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 10 травня 2022 року інформація про банківські рахунки до ДПС не надходила.
Крім того, державним виконавцем здійснено виклик боржника, яким він зобов'язав ОСОБА_3 з'явитися до виконавця 08 квітня 2021 року о 10:30 год., щодо сплати боргу за вищевказаним виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату.
Одночасно зобов'язано боржника надати:
- пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа, а також повідомити про заходи, що вживаються з метою його виконання;
- достовірні відомості про доходи та місце роботи, на підтвердження чого надати довідку з місця роботи; достовірні відомості про кошти у гривнях та іноземній валюті, інші цінності (дорогоцінні метали, ювелірні вироби тощо), у тому числі про кошти на рахунках і вкладах у банках та інших фінансових установах, про рахунки в цінних паперах у депозитарних установах, що знаходяться на території України та за її межами, з зазначенням назви відповідної установи та її адреси, на підтвердження чого надати копії відповідних договорів або інших документів;
- достовірні відомості про майно, у тому числі про майно, що перебуває у спільній власності (місцезнаходження, технічна характеристика тощо) з наданням копій підтверджуючих документів про відповідне право;
- достовірні відомості про майно, що перебуває в заставі/іпотеці або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні від інших осіб (місцезнаходження майна, його характеристика тощо) з наданням копій підтверджуючих договорів та додатків до них;
- достовірні відомості про майнові права, на які може бути звернено стягнення, зокрема частки у статутному капіталі юридичних осіб, в тому числі майнові права, що є предметом застави/іпотеки, з наданням копій підтверджуючих документів;
- копії паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон;
- довідку про склад сім'ї;
- документи щодо зареєстрованих осіб в житлових будинках, квартирах, що належать на праві приватної та/або спільної власності.
Однак обов'язок з'явитися на виклик державного виконавця Гаврилюк В.В. проігнорував та не надав жоден із витребуваних документів.
Таким чином, у відповідача відсутній офіційний дохід, наявне майно він приховує та не відкриває банківські рахунки з метою уникнення стягнення коштів, які за постановою державного виконавця арештовано.
Тобто ОСОБА_3 свідомо, умисно та впродовж тривалого періоду часу уникає виконання судових рішень про стягнення аліментів.
У зв'язку з тим, що у відповідача відсутній офіційний дохід, а рухоме майно приховується, єдиною можливістю погашення його заборгованості зі сплати аліментів є звернення стягнення на нерухоме майно, в тому числі на спірну квартиру.
Про наявність іншого нерухомого майна Позивачам невідомо.
Зауважують, що на даний момент формальним власником спірної квартири є саме Відповідач, хоча фактично йому належить 1/3 її частина.
Звернення стягнення на нерухоме майно відповідача може призвести до порушення майнових прав позивачів.
І навіть якщо звернення стягнення буде лише на фактичну частку відповідача на квартиру (1/3), то виникне ситуація, коли співвласником квартири буде незнайома позивачам особа, яка після отримання права власності на частку в квартирі буде мати право зареєструвати там своє місце проживання та проживати.
Спірна квартира є неподільною річчю і виділ часток його співвласникам в натурі є технічно неможливим.
Усе вищевикладене призведе до того, що позивачі, які без відповідача, за значної фінансової допомоги мами ОСОБА_1 - ОСОБА_4 сплатили кошти за кредитними договорами, будуть вимушені проживати в одному просторі з невідомими особами через недобросовісність відповідача.
Усі дії, бездіяльність та загалом поведінка відповідача свідчить про те, що наміру виконувати судові рішення та виконати свій обов'язок з утримання дочки у ОСОБА_3 немає.
Поведінка ОСОБА_3 як у шлюбі, так і після його розірвання свідчить про умисне, зухвале та тривале нехтування нормами загальнолюдської моралі і права загалом.
Просили, скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким їхні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 03 вересня 1999 року ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 .
Даний шлюб був розірваний на підставі заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року.
У даному шлюбі у сторін народилась дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року під час вирішення питання про розірвання шлюбу судом також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_2 були стягнуті аліменти в розмірі 1\4 частини з усіх видів його заробітку.
Зазначене рішення було змінено на підставі постанови Апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року в частині розміру аліментів.
На підставі заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2019 року з відповідача на користь ОСОБА_5 стягнуто заборгованість по аліментам в сумі 32000 грн.
Також, на підставі заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 на утримання доньки ОСОБА_2 стягнуто аліменти на час навчання в розмірі 5000 грн.
Предметом даного позову є визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
03 грудня 2004 року між Регіональним відділенням в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному будівництву, ОСОБА_3 , як позичальником, ТОВ «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдинг», укладено договір про будівництво житла №17Е/17, відповідно до якого Фонд зобов'язався внести інвестиції у будівництво квартири АДРЕСА_3 , коштами позичальника.
Згідно п.4 угоди, розрахунок за квартиру здійснюється банком-агентом з рахунку та коштами позичальника за розпорядженням Фонду шляхом перерахування на розрахунковий рахунок організації 100% вартості квартири, згідно з графіком фінансування.
Остаточний розрахунок за квартиру здійснюється протягом 10 банківських днів після отримання Фондом повідомлення організації про фактичну площу квартири шляхом сплати остаточного внеску.
07 грудня 2004 року між Регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву в м. Києві та сім'єю в особі ОСОБА_3 було укладено кредитну угоду №83, Фонд від імені Держави надав позичальнику прямий адресний кредит в сумі 138310 грн, терміном повернення 30 років з дати укладення кредитної угоди.
Відповідно до п.1.2 кредитної угоди, даний кредит надано на будівництво житла загальною площею 115,13 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до розрахунку розміру кредиту, що є додатком до договору, загальна вартість квартири становила 368416 грн, розмір коштів, які позичальник повинен був сплатити за наднормативну площу, становив 224162 грн.
Відповідно до додаткової угоди від 10 грудня 2008 року до кредитної угоди №83 внесені зміни до п.1.2 кредитної угоди та визначено, що кредит надається на будівництво житла, загальною площею 112,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
30 березня 2005 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 , як позичальником укладено кредитний договір №10-29/150, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 210713 грн для інвестування в житлове будівництво: квартири АДРЕСА_5 , відповідно до Договору про будівництво житла №17Е/17 від 03 грудня 2004 року.
В забезпечення виконання зазначеного кредитного договору між Банком та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_6 .
Крім того, в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору з ОСОБА_4 був укладений договір поруки №02-10/603, за яким поручитель зобов'язалась нести відповідальність за виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту в розмірі 210713 грн зі сплатою 20% річних.
25 квітня 2005 року між Регіональним відділенням в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та ОСОБА_3 укладено договір №120-Е про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків за умовами якого Фонд відшкодовує Державі частину відсотків за кредитом, що надаються позичальнику на будівництво житла Київською міською філією АКБ «Укрсоцбанк».
27 вересня 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ім'я ОСОБА_3 видано Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 112,80 кв.м.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що спірна квартира АДРЕСА_2 придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих ОСОБА_3 в АКБ СР «Укрсоцбанк» для будівництва житла та компенсації частини вартості квартири з боку Регіонального відділення в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву.
Зазначений кредит був отриманий в період перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у шлюбі та використаний на придбання житла в інтересах сім'ї.
Відтак, на думку суду першої інстанції, квартира АДРЕСА_2 , є спільним майном подружжя і підлягає розподілу між ними в рівних долях.
Крім того, ОСОБА_4 , яка була поручителем за кредитним договором №10-29/150 від 30 березня 2005 року і частково виконала зобов'язання за даним договором, сплативши грошові кошти замість позичальника, не позбавлена можливості захистити своє право в судовому порядку, шляхом пред'явлення відповідного позову до ОСОБА_3 .
Також, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивачів щодо належності ОСОБА_2 на праві власності 13/100 частин квартири АДРЕСА_2 в зв'язку з наявною у відповідача заборгованістю по аліментним зобов'язанням, оскільки позивачі не просять збільшити розмір частки ОСОБА_1 у спільному майні подружжя враховуючи інтереси повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, натомість, вважають дане майно особистою власністю і просять визнати за ОСОБА_2 , право власності на частину квартири, в зв'язку з наявністю у відповідача заборгованості по аліментам, тоді як законодавство не передбачає такий спосіб набуття дитиною права власності на майно, яке має статус спільного майна подружжя, та порушення при цьому принципу рівності часток.
Вимоги про припинення дії Свідоцтва про право власності на спірну квартиру нерозривно пов'язані і є похідними від задоволення вимог про визнання за позивачами права власності на квартиру, а тому суд прийшов до висновку і про відмову у позові в цій частині.
Колегія суддів не може погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову та вважає, що таке рішення підлягає зміні з огляду на наступне.
Так, не можна погодитись із зробленим судом першої інстанції висновком про те, що квартира АДРЕСА_2 , яка придбана за рахунок кредитних коштів, що використані в інтересах сім'ї є спільним майном подружжя і підлягає розподілу між ними в рівних долях.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 грудня 2004 року між Регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву в м. Києві та сім'єю, від імені якої діяв ОСОБА_3 , було укладено кредитну угоду №83.
Згідно з додатком №1 до кредитної угоди №83 від 07 грудня 2004 року, суму кредиту було визначено, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року №584, на весь склад сім'ї, а саме на трьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .
Відповідно до ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
За положеннями п.39 постанови КМУ №584, умови набуття позичальником права власності на збудоване (реконструйоване) і придбане за рахунок кредиту житло визначаються кредитним договором.
За положеннями п.6.1 кредитної угоди №83 від 07 грудня 2004 року збудоване житло передається позичальнику у власність.
Тобто, за договором кредиту чітко передбачено, що право власності на збудоване житло набуває саме позичальник, тобто сім'я, яка складається з 3 осіб.
Позичальником за кредитною угодою №83 від 07 грудня 2004 року є сім'я, яка складається з трьох осіб, розрахунок нормативної площі квартири було здійснено саме на сім'ю з трьох осіб, а отже і право власності на таке житло набули три особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , прізвище та ім'я якої було змінено на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах.
Судом першої інстанції було вірно зазначено, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності, однак зроблено помилковий висновок, що це спільна сумісна власність подружжя, а не сім'ї, яка складається з трьох осіб.
У зв'язку з викладеним вище, наявні підстави для зміни рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Разом з тим, підстави припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників встановлено у ст.365 ЦК України.
Відповідно до зазначеної норми, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Проте, жодна із зазначених вище підстав для припинення частки ОСОБА_3 у спільному майні, колегією суддів не встановлена, а стороною позивача не обґрунтована.
З огляду на зазначене, апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову, в решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 02 листопада 2022 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана