про відмову у відкритті касаційного провадження
01 листопада 2022 року
м. Київ
справа №560/6012/22
адміністративне провадження № К/990/28096/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карєпова Галина Анатоліївна
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року
у справі № 560/6012/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карєпова Галина Анатоліївна (далі - скаржник), звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - Управління), яка виразилась у не вирішенні по суті заяви (рапорта) ОСОБА_1 від 26 жовтня 2021 року відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України №4 від 11 січня 2016 року (далі - Порядок № 4), шляхом направлення листа № 29/Л-277 від 12 листопада 2021 року; зобов'язання Управління повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 26 жовтня 2021 року, відповідно до статті 97 Закону України «Про національну поліції» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), з дотриманням Порядку №4 та обставин встановлених у цій адміністративній справі.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Скаржником наведено наступну підставу для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 560/6012/22, передбачену частиною четвертою статті 328 КАС України: скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16).
Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути, зокрема, вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Натомість, в обґрунтування зазначеної підстави скаржник зазначає про неналежне виконання медичними закладами своїх обов'язків щодо видачі направлень та проведення обстежень, що не може вважатися належним обґрунтуванням щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, а отже підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, є необґрунтованою.
Колегія суддів також наголошує, що виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, касаційна скарга не містить та такі підстави/обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги, що виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі № 560/6012/22.
Суд також наголошує, що мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 560/6012/22, відповідають висновкам Верховного Суду, що викладені у постановах від 19 вересня 2018 року у справі №373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі №296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №822/3788/17, від 23 листопада 2018 року у справі №822/962/18, від 23 листопада 2018 року у справі №822/1872/18, від 22 січня 2019 року у справі №2340/2663/18, від 15 квітня 2019 року у справі №823/1798/18, від 05 лютого 2020 року у справі №810/836/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 822/999/18, від 13 квітня 2022 року у справі №420/6878/18, які містять висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не наведені та належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах 13 жовтня 2022 року у справі № 140/10663/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 420/17510/21 та від 21 жовтня 2022 року у справі № 240/2684/21.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карєпова Галина Анатоліївна на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 560/6012/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді Н.В. Коваленко
Т.Г. Стрелець