01 листопада 2022 року
м. Київ
справа №640/2084/20
адміністративне провадження № К/990/24734/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року у справі №640/2084/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Офісу генерального прокурора (далі - відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1110ц про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2021 року даний адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1110ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління забезпечення охорони державної таємниці Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 452 655, 33 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів (конверта з відбитками та штрихкодовими ідентифікаторами установи поштового зв'язку, довідки відділення поштового зв'язку тощо).
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржником отримано ухвалу Верховного Суду від 29 вересня 2022 року - 05 жовтня 2022 року,
18 жовтня 2022 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року у справі №640/2084/20.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
В уточненій касаційній скарзі скаржник повторно зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а, від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18, від 03 липня 2019 року у справі №911/1521/18, від 30 січня 2019 року у справі №442/456/17.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі №200/13482/19-а позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, такого змісту: «На підставі пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.» Таким чином, позивачем було подано у встановлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі. Однак зі змісту оскаржуваного у цій справі рішення слідує, що подана ОСОБА_1 заява такого волевиявлення чи наміру пройти атестацію не містить.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №200/13482/19-а не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Поряд із цим, Верховний Суд звертає увагу на те, що у справі №812/292/18 предметом оскарження було рішення ГУ ДФС у Луганській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі: 45 082 грн 77 коп.; у справі № 442/456/17 оскаржувалися дії Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо відмови у призначенні позивачці пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення»; у справі № 911/1521/18 спірні правовідносини виникли з питань скасування оперативно-господарських санкцій, оформлених протоколом комісії Білоцерківського районного підрозділу Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» №001 від 20 листопада 2017 року по розгляду акту №К034856 від 24 липня 2017 року про порушення Правил користування електричною енергією позивачем.
Натомість як у цій справі предметом спору є правомірність наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з поданням заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію за формою, що не відповідає вимогам додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації.
Отже, підстави, предмет позову і фактичні обставини справ №812/292/18, № 442/456/17 № 911/1521/18 є відмінними від тих, що маємо у цій справі.
Тому наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, у касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ щодо проходження прокурорами атестації на адміністративні посади.
Водночас із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції слідує, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції урахував висновки Верховного Суду, висловлені постановах від 25 листопада 2021 року у справі 640/23342/19 та від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 31 серпня 2022 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 29 вересня 2022 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Суд роз'яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року у справі №640/2084/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загороднюк