П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/11354/22
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача -Кравця О.О.
судді -Зуєвої Л.Є.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року по справі №420/11354/22, прийнятого у складі судді Аракелян М.М., за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі,
15 серпня 2022 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати, пов'язані з його навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі на загальну суму 226 622 грн. 27 коп., на користь позивача військової частини НОМЕР_3 (номер банківського рахунку за стандартом ІВАN: НОМЕР_4 в Державній казначейській службі України в м.Києві МФО 820172, ЄДРПОУ 33248535), за період навчання.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року позовну заяву позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) про відшкодування витрат, пов'язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі було повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року позивач подав апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що військова частина НОМЕР_6 - один із структурних підрозділів Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України, що фінансується за рахунок державного бюджету. Збитки, які їй спричиняються - це безпосередня шкода економічним інтересам держави. Військова частина НОМЕР_6 є бюджетною установою у розумінні ст. 2 Бюджетного кодексу України, а тому повністю утримуються із державного бюджету України. Відтак, невиконання або неналежне виконання військовослужбовцями Державної спеціальної служби транспорту умов укладених із ними контрактів про проходження військової служби у вказаному органі виконавчої влади та його структурних підрозділах завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді витрачених на їх навчання бюджетних коштів.
На думку апелянта, відсутність коштів для сплати судового збору є поважною причиною, в іншому випадку державний бюджет понесе збитки та недоотримає кошти на суму основного боргу 226622,27грн.
Апелянт зазначив, що військова частина НОМЕР_6 є неприбутковою організацією та є розпорядник коштів третього рівня, як вже зазначалося фінансується за рахунок виділених коштів з бюджету, для здійснення тих чи інших видатків включаючи оплату судового збору за позовними заявами. У 2022 році відповідно до кошторису по КЕКВ 2800 щомісячно виділяються кошти для оплати судових зборів, після отримання перших призначень військовою частиною було сплачено судовий збір та направлено позовну заяву про відшкодування витрат, пов'язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі курсантів.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Частиною 1 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45).
Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX).
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 2223, від 28 березня 2006 року).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день надходження поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує.
Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.
При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах і стимулює суд та учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року по справі № 1.380.2019.001042 (провадження № К/9901/13509/20).
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.
Також доцільно звернути увагу на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 (курсант навчального курсу 3 взводу (група ПМ1912) кафедри військової підготовки спеціаліста Держспестрансслужби) був відрахований з Дніпровського національного університету залізничного транспорту 17.03.2021 року за наказом №138ст.
При цьому, позов у даній справі поданий 15.08.2022 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду з позовом, передбаченим ч.2 ст.122 КАС України майже на один рік.
Представником позивача 31.08.2022 року на виконання ухвали суду про залишення позову без руху від 22.08.2022 року було подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду, де зазначено, що строк пропущений у зв'язку із відсутністю у 2021 році фінансування на сплату судового збору.
Апеляційний суд зазначає, що відсутність коштів для сплати судового збору для вчасного звернення до суду з позовом не є поважною причиною для поновлення строку для звернення до суду з позовом, адже позивач мав можливість подати позовну заяву та просити відстрочити чи розстрочити сплату судового збору.
Отже, недоліки, зазначені в ухвалі від 22.08.2022 року позивачем усунені не були, доказів звернення до суду з дотриманням строку, визначеного ст.122 КАС України чи обґрунтованої заяви про поновлення позивачу строку звернення до суду не було надано.
Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду із даними вимогами.
При цьому, обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених в ухвалі суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права, ухвалу прийнято повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийняте та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні.
Апеляційний суд, доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування ухвали суду 1-ої інстанції.
Керуючись ст.8,19,55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 312, 316,320, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів.
Повне судове рішення складене та підписане 02.11.2022 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.