ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 листопада 2022 року м. Київ № 640/115/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Київської обласної прокуратури
простягнення вихідної допомоги та середнього заробітку
за участі представників сторін:
від позивача - не прибули,
від відповідача - Касьяненко Д.М.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Київської обласної прокуратури, в якому просить суд: стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 45 403, 00 грн.; стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 06.11.2020 по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 2162, 05 грн., допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у межах суми стягнення за один місяць.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2021 залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2022 суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2022 суд закінчив підготовче провадження у справі та перейшов до розгляду справи по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом в.о. керівника Київської обласної прокуратури № 891к від 05.11.2020 ОСОБА_1 звільнено із вищевказаної посади з 05.11.2020 та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, з огляду на те, що Законом України № 1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону. У свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1ст. 51 Закону № 1697-VII.
У додаткових поясненнях до позовної заяви, позивач посилався на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах від 15.04. 2021 у справі № 440/3166/20.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 02.09.2013 року на різних посадах.
На виконання вимог п. п. 1 п. 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ ОСОБА_1 подав відповідну заяву Генеральному прокурору про переведення його до Офісу Генерального прокурора та намір пройти атестацію.
09.04.2020 другою кадровою комісією прийнято рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички».
05.11.2020 наказом в.о. керівника Київської обласної прокуратури № 891 к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язано провести розрахунок із ОСОБА_1 .
Однак, у порушення вимог чинного законодавства Київською обласною прокуратурою не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з частиною третьою статті 16 цього Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
25.09.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX (далі - Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до правової позиції, яка була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частинні стягнення вихідної допомоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується розміру належної до сплати вихідної допомоги, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2, 3 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до абз. 18 п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Як вбачається з фактичних обставин справи, що підтверджується наказом Прокуратури Київської області №412-вк від 15.04.2020 позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 20 квітня 2020 року по 22 лютого 2023 року.
Згідно наказу Київської обласної прокуратури від 05.11.2020 позивач приступив до виконання своїх службових обов'язків у зв'язку з достроковим припиненням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і цього ж дня, наказом в.о. керівника Київської обласної прокуратури № 891-к позивач був звільнений з посади.
Отже, враховуючи те, що протягом останніх двох місяців перед звільненням позивач перебував у відпустці, тому розрахунок середньої заробітної плати необхідно обраховувати виходячи з установленого посадового окладу за два останні місяці, що передували звільненню, а не за два останні місяці перед відпусткою позивача, як помилково стверджує останній.
Так, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про середню заробітну плату від 17.12.2020 №21ф-458 посадовий оклад за посадою начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області та з органів прокуратури складає 7 750, 00 грн.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку у сумі 7 750, 00 грн., а не у розмірі 45 403, 00 грн., як помилково стверджує позивач, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи те, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, а тому її невиплата зумовлює відповідальність відповідача, що передбачена статтею статті 117 КЗпП України, у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно зі ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано обов'язок роботодавця здійснити з працівником повний розрахунок при його звільненні та відповідальність за невиконання такого обов'язку.
Разом з тим, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,
- те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
При визначенні розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз. 4 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Київської обласної прокуратури № 891 к від 05.11.2020 позивача звільнено з посади прокурора з 05.11.2020, тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - 06.11.2020.
Так, згідно з довідкою Київської обласної прокуратури від 17.12.2020 №21ф-458 середньоденна заробітна плата позивача складає 369, 05 грн.
Кількість вимушених днів прогулу слід обраховувати з 06.11.2020 по 01.11.2022, що складає 503 робочих днів за період 2020-2022 роки, а саме:
Листопад 2020 року - 17 робочих днів;
Грудень 2020 року - 22 робочих днів;
2021 рік - 250 робочих днів;
січень 2022 рік - 19 робочих днів;
лютий 2022 рік - 20 робочих днів;
березень 2022 рік - 22 робочих дні;
квітень 2022 рік - 21 робочий день;
травень 2022 рік - 22 робочих дні;
червень 2022 рік - 22 робочих дні;
липень 2022 рік - 21 робочий день;
серпень 2022 рік - 23 робочих дні;
вересень 2022 рік - 22 робочих дні;
жовтень 2022 року - 21 день;
листопад 2022 року - 1 день.
Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 185 632, 15 грн. (369,05 грн. х 503 дні).
Також у позовній заяві позивач просив допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Тобто, приписами вказаної статті передбачено негайне виконання в межах одного місяця саме періодичних платежів.
У той же час, суд зазначає, що вихідна допомога при звільненні не є таким періодичним платежем, а є разовим платежем, на отримання якого має право особа, що підлягає звільненню у випадках передбачених законом.
Тому враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що слід відмовити у задоволенні вказаного клопотання позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Стягнути з Київської обласної прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 іпн. НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у розмірі 7 750 (сім тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.
Стягнути (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 іпн. НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі 185 632 (сто вісімдесят п'ять тисяч шістсот тридцять дві) грн. 15 коп.
У решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019 ) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 02.11.2022
Суддя А.С. Мазур