ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 листопада 2022 року м. Київ № 640/2357/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
14.01.2022 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) через свого представника звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ), в якій просить:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови в зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 періодів відбуття покарання з 18.06.1978 по 10.09.1987;
зобов'язати ГУ ПФУ зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди відбуття покарання з 18.06.1978 по 10.09.1987 та з їх зарахування здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 27.07.2021.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що невиплата пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, порушує його право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Чудак О.М. від 18.02.2022 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрито провадження у цій справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ вказує на її необґрунтованість та просить суд відмовити у задоволенні цього позову, оскільки довідки про сплату страхових внесків за період з 18.06.1978 по 10.09.1987 позивачем до ГУ ПФУ надано не було, тому вістуні підстави для зарахування періоду відбування покарання до загального стажу позивача. На виконання вимог ухвали суду відповідачем подано копію пенсійної справи позивача.
Представником позивача подано і відповідь на відзив.
Отже, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
27.07.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив зарахувати до трудового стажу, який береться для обрахунку його пенсії - періоди відбуття покарання з 18.06.1978 по 10.09.1987 на підставі довідки, виданої Міністерством внутрішніх справ України від 30.06.2021 № 5/Н.
Однак, 17.08.2021 ГУ ПФУ листом № 2600-0306-8/131925 повідомило позивача про відсутність правових підстав для зарахування до трудового стажу за період відбування позивачем покарання на підставі вищевказаної довідки, з огляду на необхідність надання довідки, підтверджуючої період роботи з 18.06.1978 о 10.09.1987 та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду (соцстраху) за цей період.
Вважаючи таку відмову ГУ ПФУ протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог, виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон № 1058-IV, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Змістом статті 1 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV.
Так, згідно із пунктом «а» частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується, крім іншого: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23.12.1970, який діяв на час відбування кримінального покарання позивачем, та зупинив свою дію з 01.01.2004, передбачено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що достатньою та необхідною правовою підставою для зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі є наявність сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата страхових внесків протягом такого періоду.
Згідно положень абзацу п'ятого частини першої статті 40 Закону № 1058-IV враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.
Період страхового стажу до 1 липня 2000 року підтверджується даними, обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески.
Отже, враховуючи те, що відсутні відомості, що за період відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 18.06.1978 по 10.09.1987 сплачені страхові внески, суд доходить висновку про те, що вказаний період не може бути зарахований до загального трудового стажу позивача.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією щодо застосування зазначених норм права висловленою Верховним Судом у постановах від 03.04.2018 у справі № 211/3009/17 та від 11.12.2018 у справі № 326/1422/16-а(2-а/326/40/2016).
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності своїх рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про не обґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні, а відповідач не поніс витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв'язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 242-248, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Чудак