02 листопада 2022 року Чернігів Справа № 620/6480/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Ткаченко О.Є.,
за участю секретаря Мазко Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) та просить визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Ніжинський відділ державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) зняти арешт на все невизначене нерухоме майно, який внесений на підставі постанови Ніжинської міської державної виконавчої служби б/н від 13.08.2002 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження: № 3599999 від 14.08.2006 року.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що станом на 22.07.2022 виконавчі провадження щодо нього на виконанні не перебувають. Вид обтяження за реєстраційним №3599999 від 14.08.2006 накладено на все невизначене майно, яке буде придбане позивачем в майбутньому, тому таке обтяження порушує його права на придбання ним об'єктів нерухомого майна, а саме на вільне володіння, користування та розпорядженням ним.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду.
Представник позивача надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної 13.08.2002 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ніжинського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчих листів №1-285, виданих місцевим судом м. Ніжина, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 384 грн, та штрафу на користь держави у сумі 700 грн, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить ОСОБА_1 (а.с.9).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 13.07.2022 вбачається, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Ніжинською міською державною нотаріальною конторою зареєстровано 14.08.2006 за № 3599999 арешт на підставі постанови Ніжинської міської державної виконавчої служби б/н, 13.08.2002. Об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно. Власник: ОСОБА_1 (а.с.6).
Супровідним листом від 13.05.2003 відділом ДВС Ніжинського міського управління юстиції до місцевого суду м. Ніжина повернуто виконавчий лист про стягнення штрафу з ОСОБА_1 на користь держави 700 грн. без виконання згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження, з копією акта про неможливість стягнення від 21.08.2002. Зазначений виконавчий лист знаходиться у матеріалах кримінальної справи, документи про його повторне пред'явлення до виконання відсутні.
У листах від 21.07.2022 №29120, від 15.08.2022 № 34142 Ніжинським відділом державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Суми) повідомлено, що станом на 22.07.2022 і 15.08.2022 згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_1 на виконанні не перебувають. Дані про виконання виконавчих листів № 1-285, виданих місцевим судом м. Ніжина про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у сумі 384 грн та на користь держави штрафу у сумі 700 грн, під час виконання яких був накладений арешт від 13.08.2002, не внесені до Єдиного реєстру виконавчих проваджень (ЄДРВП), оскільки дані в ЄДРВП вносились починаючи з 2005 року. Отже, виконавчі провадженні перебували на виконанні у відділі ДВС та були завершені до 2005 року. Для зняття арешту з майна рекомендовано звернутися до суду (а.с.10-11).
Не погоджуючись з наявність арешту на належне позивачу майно, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII) та Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (надалі - «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV).
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV передбачено, що виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Згідно з приписами статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV встановлено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника.
Разом з тим, суд звертає увагу, що виходячи з наданих представником позивача до матеріалів справи документів можна встановити, що виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на майно позивача, знищено.
Згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5, (далі - Порядок № 2274/5) строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.
Відповідно до пункту 9.10 Порядку № 2274/5 завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.
Тобто, виходячи з аналізу викладених вище приписів Порядку № 2274/5 можна прийти до висновку, що знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.
У свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу Державної виконавчої служби) припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Також, суд звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII встановлено, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), припинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Отже, враховуючи наведені норми та зважаючи на те, що виконавче провадження, у межах якого було прийнято постанову щодо накладення спірного в межах даної справи арешту було знищено, суд приходить до висновку, що відповідачем при завершенні виконавчого провадження, в межах якого було накладено на належне позивачу майно, не застосовано наслідки, встановлені статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, якою чітко встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника.
Крім того, суд звертає увагу, що у ході розгляду судом цієї справи встановлено, що оскаржуваний в межах даної справи арешт на належне позивачу майно, накладено згідно постанови, винесеної 13.08.2002 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ніжинського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчих листів №1-285, виданих місцевим судом м. Ніжина, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 384 грн, та штрафу на користь держави у сумі 700 грн, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить ОСОБА_1 .
В той же час, у листах від 21.07.2022 №29120, від 15.08.2022 № 34142 Ніжинським відділом державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Суми) повідомлено, що станом на 22.07.2022 і 15.08.2022 згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_1 на виконанні не перебувають. Дані про виконання виконавчих листів № 1-285, виданих місцевим судом м. Ніжина про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у сумі 384 грн та на користь держави штрафу у сумі 700 грн, під час виконання яких був накладений арешт від 13.08.2002, не внесені до Єдиного реєстру виконавчих проваджень (ЄДРВП), оскільки дані в ЄДРВП вносились починаючи з 2005 року. Отже, виконавчі провадженні перебували на виконанні у відділі ДВС та були завершені до 2005 року (а.с.10-11).
Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII встановлено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У свою чергу, частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Враховуючи, обставини того, що відповідачем знищено виконавче провадження, при цьому під час розгляду судом даної справи відповідачем не доведено протилежного, в рамках якого накладено арешт на майно ОСОБА_1 , у зв'язку з його завершенням без застосування передбачених Законом наслідків завершення такого виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII є зняття судом арешту з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) щодо не зняття арешту з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який накладено на підставі постанови Ніжинської міської державної виконавчої служби б/н від 13.08.2002.
Зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто два) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Ніжинський відділ державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Суми) (вул. Богуна, 8, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ 34878928).
Повне рішення суду складено 02 листопада 2022 року.
Суддя О.Є. Ткаченко