24 жовтня 2022 року Чернігів Справа № 620/3967/22
Чернігівський окружний адміністративний суд:
під головуванням судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Васил'євої А.М.,
представника позивача Дарморіс О.М.,
представника відповідача Васильченко С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про визнання незаконним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Академії Державної пенітенціарної служби (далі також - Академія, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 30.03.2022 № 52/ОС «Про особовий склад»; зобов'язання відповідача поновити позивача на службі в Державній кримінально-виконавчій службі з 01 квітня 2022 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 10.01.2022 проходила службу в Державній установі «Городищевська виправна колонія (№96)» . Наказом від 30.03.2022 № 52/ОС звільнена зі служби в Державній установі «Городищевська виправна колонія (№96)» за власним бажанням. Зазначає, що чинним законодавством передбачено подання поліцейським рапорту шляхом написання власноручно у довільній формі, проте, рапорт на звільнення власноручно не писала. За таких обставин, на думку позивача, звільнення проведено безпідставно.
22.06.2022 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.08.2022 ухвалою суду розгляд справи переведено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову, оскільки рапорт позивача про звільнення надійшов безпосередньому керівнику засобами телекомунікаційного зв'язку Вайбер ( Viber). Даний факт також підтверджується висновком службового розслідування, проведеного Міністерством юстиції України, за скаргою позивача на дії відповідача щодо неправомірного звільнення. Офіційного відкликання рапорту про звільнення позивач не подавала, тому вимоги вважає необґрунтованими.
Представник позивача, надіслав відповідь на відзив, де вказано про безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві. Зокрема, на дату подання рапорту про звільнення - 30.03.2022 , позивач перебувала за межами України, що підтверджується доказами, поданими до позовної заяви, тому не могла подати особисто рапорту. Подання рапорту про звільнення засобами телекомунікаційного зв'язку Вайбер ( Viber) не вважається доказом волевиявлення позивача на звільнення. Вищенаведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 03.12.2018 у справі № 686/21222/16-а, які просить врахувати суд у спірних правовідносинах. Також зазначає, що наказом Міністерства внутрішній справ України від 23.11.2016 № 1235 затверджений Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції і відповідний Перелік документів з питань проходження служби, положеннями якого передбачено подання поліцейським рапорту на звільнення шляхом написання власноручно у довільній формі. Однак відповідач, при видачі наказу, вказані положення не врахував, отже, діяв не у спосіб, визначений чинним законодавством України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з доводів, наведених у позові.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач допущена до проходження стажування на посаді у 2021-2022 навчальному році та відрядження курсантів 4-го курсу Академії, що підтверджується витягом із наказу № 604/ОД від 21.12.2021 (а.с. 57).
З 01.03.2022 по 30.04.2022 позивач перебувала за межами України, що підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.05.2022 № 91/П-3216-4680 (а.с. 19).
30.03.2022 безпосередньому керівнику позивача, засобами телекомунікаційного зв'язку Вайбер (Viber) надійшов її рапорт про звільнення за власним бажанням 31.03.2022, та в якому також вказано, що претензій щодо звільнення до Академії Державної пенітенціарної служби не має, даний рапорт зареєстрований відповідачем 30.03.2022, про що свідчить відповідний штамп (а.с. 55).
Наказом від 30.03.2022 № 52/ОС позивача звільнено за власним бажанням відповідно до пункту 7 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ( а.с. 56).
Вважаючи вказаний наказ протиправним позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі-Закон № 580-VIII).
Пункт 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII передбачає, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: за власним бажанням.
Відповідно до частин другої та третьої статті 77 Закону № 580-VІІІ, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Частиною першою статті 60 Закону № 580-VIII встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пункт 4 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 ( далі- Положення №114), (далі - Положення №114) встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Тобто у межах, передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, з дня подання рапорту про звільнення, сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №804/868/16, від 11.08.2021 у справі № 826/7075/16, від 23.06.2021 у справі № 813/740/17 викладено висновок, що до закінчення, визначеного у статті 68 Положення №114, строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Отже, спеціальним актом законодавства врегульовані спірні правовідносини щодо звільнення до закінчення, визначеного у статті 68 Положення №114, строку за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 у справі № 826/16621/17 та від 24.01.2019 у справі № 817/981/17, «…приписи Положення №114 у частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону №580-VIII, а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу, у разі звільнення за власним бажанням».
Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення, передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
При цьому єдиною підставою для звільнення особи «за власним бажанням» є безпосереднє бажання даної особи припинити трудові відносин з роботодавцем, яке має свій прояв у написанні та поданні відповідної заяви або рапорту.
Суд зазначає, що поняття доказів визначено в статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За змістом частини другої статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом частини першої статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Як встановив суд, у даному випадку, позивач у рапорті про звільнення зазначила дату звільнення 31.03.2022, що свідчить про бажання позивача припинити службу саме з цієї дати. Докази зворотного позивачем не надано.
Однією з підстав для скасування наказу про звільнення позивачем зазначено те, що рапорт про звільнення від 30.03.2022 вона власноручно не писала, а це не відповідає положенням Наказу МВС України від 23.11.2016 № 1235, і не вважається доказом волевиявлення позивача на звільнення.
Однак суд не погоджується з доводами позивача, з огляду на таке.
Як видно з матеріалів справи, 30.03.2022 відповідачем зареєстрований рапорт позивача про звільнення за власним бажанням 31.03.2022, та в якому також вказано, що претензій щодо звільнення до Академії Державної пенітенціарної служби не має.
На підтвердження даного факту, допитана в суді свідок ОСОБА_2 пояснила, що працює у відділі по роботі з персоналом Академії Державної пенітенціарної служби. 30.03.2022 засобами телекомунікаційного зв'язку Вайбер (Viber) безпосередньому керівнику позивача надійшов рапорт про її звільнення за власним бажанням 31.03.2022, тому позивача було звільнено датою, вказаною у рапорті. Сумніву, що даний рапорт написаний позивачем, у неї не було, оскільки з цього питання попередньо з нею спілкувались у телефонному режимі.
Щодо посилань позивача на те, що відповідачем порушено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції затверджений наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235, положеннями якого передбачено, що рапорт ( заява) поліцейського пишеться власноручно, то суд їх відхиляє, з огляду на таке.
Вказаний наказ прийнятий для застосування в мирний час.
Водночас Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, о 05:30 24.02.2022 введено військовий стан в Україні.
За загальновідомою інформацією, на день надходження відповідачу рапорту позивача про звільнення (30.03.2022) у Чернігові велись бойові дії, що відповідно до частини третьої статті 78 КАС України не потребує доказуванню.
Отже, зрозуміло, що такі умови в більшості випадків не дають можливість працівникам подавати необхідні заяви (рапорти) в паперовому вигляді із власноручними підписами, як це робиться зазвичай.
24.03.2022 набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX, положеннями статті 7 якого передбачено, що у період дії воєнного стану порядок організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно.
При цьому суд звертає увагу, що у таких умовах, на час прийняття рапорту позивача про звільнення та спірного наказу, іншого нормативно-правового акту, якій би регулював організацію трудових відносин в період воєнного часу, на дату подання позивачем рапорту про звільнення (30.03.2022), не було, тому, на переконання суду, відповідач мав право прийняти рапорт позивача засобами телекомунікаційного зв'язку. Єдине важливо, щоб такі заяви (рапорти) містили чітке, однозначне і зрозуміле волевиявлення заявника, та лише у разі наявності сумнівів у роботодавця щодо такого волевиявлення, він може перевірити справжнє волевиявлення працівника.
У свою чергу, волевиявлення- це засіб яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія -це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
Так, з показів свідка ОСОБА_2 суд встановив, що сумнівів стосовного подання саме позивачем рапорту про звільнення у неї не було, оскільки з цього питання попередньо спілкувались з нею у телефонному режимі. Отже, необхідності перевіряти справжнє волевиявлення позивача на звільнення не було.
Волевиявлення позивача на звільнення 31.03.2022 також підтверджується її поясненнями, наданими в рамках службового розслідування, які викладені у висновку, затвердженого Міністром юстиції України від 25.07.2022 ( а.с. 92).
Крім того суд вважає зазначити, що наявність загрози для життя та здоров'я працівника, внаслідок чого роботодавець немає можливості гарантувати безпеку останнього, дає можливість роботодавцю звільнити працівника за власним бажанням у строк, встановлений у рапорті.
В ході розгляду справи, суд також встановив, що позивач рапорт про звільнення не відкликала.
Посилання позивача на висновок Верховного Суду у постанові від 03.12.2018 у справі № 686/21222/16-а не може бути врахований судом у спірних правовідносинах, оскільки не стосуються обставин, які відбувались у період воєнного стану.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем підтверджена правомірність оскаржуваного наказу про звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", у той же час позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Академія Державної пенітенціарної служби вул.Гонча, 34,м.Чернігів,14000 код ЄДРПОУ 08571788.
Повний текст рішення виготовлено 02 листопада 2022 року.
Суддя І.І. Соломко