Справа № 420/12278/22
02 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Корой С.М.,
секретаря судового засідання Гаврильчук Л.І.,
за участю сторін:
представника відповідача - Загребельного О.В. (за довіреністю),-
розглянувши в відкритому судовому засіданні з урахуванням особливостей, визначених ст.ст.268,269,271,272,287 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
05.09.2022 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому позивач просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у не знятті арешту з нерухомого майна позивача, а саме з належної ОСОБА_1 , на праві власності 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер обтяження 9403332), накладений постановою АА № 648113 від 30.12.2009 року;
- зобов'язати Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону відчуження з нерухомого майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, накладеного постановою АА № 648113 від 30.12.2009 року шляхом вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження, накладеного на належну ОСОБА_1 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження 9403332).
В обґрунтування позовних вимог позивач, з покликанням на фактичні обставини справи, зазначає, що виходячи з того, що виконавче провадження було завершено та знищено, то відсутні підстави для висновку про обґрунтованість існування спірного арешту нерухомого майна.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 року судом залишено без руху адміністративний позов ОСОБА_1 .
16.09.2022 року (вх.№29414) до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом по справі №420/122798/22, прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії і відкрито провадження в адміністративній справі.
Вказаною ухвалою доручено Першому Київському відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надати до Одеського окружного адміністративного суду (на адресу електронної пошти: inbox@adm.od.court.gov.ua та засобами поштового зв'язку) у строк до 11:00 год 26.10.2022 року належним чином засвідчену копію постанови АА № 648113 від 30.12.2009 року та зупинено провадження по справі №420/12278/22 до надходження відповіді на доручення у строк до 11:00 год 26.10.2022 року.
17.10.2022 року (вх.№32221/22) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) адміністративний позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
У відзиві зазначено, що перевіркою даних АСВП встановлено, що на виконанні в Першому Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчі провадження, за якими боржником є ОСОБА_1 не перебувають. Перевіркою даних АСВП, у тому числі Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, що є окремим спецрозділом, який є архівною складовою частиною АСВП та містить відомості про виконавчі провадження, зареєстровані до запровадження АСВП, встановлено, що відомості про виконавчі провадження, які перебували на виконанні у Першому Київському ВДВС ОМУЮ у 2009 році, боржником по яким був ОСОБА_1 , відсутні.
Враховуючи вищевикладене, як стверджує відповідач, встановити, по якому саме виконавчому провадженню, яке перебувало на виконанні у Першому Київському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у 2009 році, в ході проведення виконавчих дій по якому була винесена постанова В-12/422, AA № 648113 від 30.12.2009, якою накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , надати її засвідчену копію та надати можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, в рамках якого було винесено постанову Першого Київського ВДВС ОМУЮ В-12/422, AA № 6481 13 від 30.12.2009 не є можливим, оскільки виконавчі провадження за 2009 рік знищені, у зв'язку зі спливом строку зберігання, передбаченого законодавством.
З покликанням на положення ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1
17.10.2022 року (вх.№32224/22) від представника відповідача до суду надійшов лист, в якому зазначено про неможливість виконання вимог ухвали суду від 06.10.2022 року.
Ухвалою суду від 01.11.2022 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання поновлено провадження по даній справі.
Представник відповідача у судовому засіданні 01.11.2022 року позов не визнав та просив суд у його задоволенні відмовити.
Інші учасники процесу, будучи належним чином повідомлені належним чином та своєчасно про дату час та місце розгляду справи, до суду не прибули.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
ОСОБА_1 на праві власності належить об'єкт нерухомого майна №1018862851101, а саме на 1/2 частини квартири. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1018862851101), на підставі постанови про арешт майна боржника серії АА № 648113 від 30.12.2009 року, виданої Першим Київським відділом Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №31256333 від 06.09.2016 року здійснено запис про обтяження №16247191 нерухомого майна ОСОБА_1 (1/2 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 ).
Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо вказано об'єкту, 30 грудня 2009 року Одеською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України було накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 9403332).
11 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту з майна боржника.
Однак, Перший Київський вiддiл державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) своїм листом від 15 серпня 2022 року № 25835 повідомив позивача про відмову у знятті арешту. посилаючись, зокрема, на таке:
1) перевіркою даних АСВП встановлено, що на виконанні в Першому Київському вiддiлi державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчі провадження, за якими боржником є ОСОБА_1 не перебувають;
2) перевіркою даних АСВП, у тому числі Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, що є окремим спецпідрозділом, який є архівною складовою частиною АСВП та містить вiдомостi про виконавчі провадження, встановлено. що у 2009 році на примусовому виконанні у Першому Київському ВДВС ОМУЮ у відношенні ОСОБА_1 перебувало декілька виконавчих проваджень;
3) встановити, по якому саме виконавчому провадженню, яке перебувало на виконанні у Першому Київському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у 2009 році, в ході проведення виконавчих дій по якому винесена постанова АА № 648113 від 30.12.2009, якою накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 не є можливим, оскільки виконавчі провадження за 2009 рiк знищені, у зв'язку зі спливом строку зберігання, передбаченим законодавством.
Вважаючи протиправною бездіяльність Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у не знятті арешту з нерухомого майна позивача, а саме з належної ОСОБА_1 , на праві власності 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер обтяження 9403332), накладений постановою АА № 648113 від 30.12.2009 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 року (далі також - Закон №1404-VІІІ, у чинній редакції) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ст.55 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі також - Закон № 606-XIV, у редакції, чинній станом на момент прийняття постанови про арешт майна позивача від 30.12.2009 року ) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.
Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Державний виконавець зобов'язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущімлюють його законних інтересів.
Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи доказів, постанова про арешт майна боржника №АА №648113 від 30.12.2009 року, винесена Першим Приморським ВДВС ОМУЮ, на підставі п.п.9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом №2274/5 від 25.12 2008р. була знищена у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Так, п.п.9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом №2274/5 від 25.12 2008р., який був чинний станом на дату прийняття постанови про арешт майна боржника №АА 266874 від 24.06.2010, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.
Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. Наприклад, обчислення строку зберігання завершеного у 2009 році виконавчого провадження, починається з 1 січня 2010 року та закінчується 31 грудня останнього року його зберігання.
У тому разі, коли органу державної виконавчої служби повідомлено про проведення слідчих дій або розгляд у суді справи, до якої можуть бути залучені документи виконавчого провадження, або про направлення заяви до Європейського суду з прав людини щодо оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби по виконанню рішення суду чи іншого органу (посадової особи) або відмови у здійсненні передбачених Законом дій, виконавче провадження, яке було передано на зберігання, підлягає поверненню державному виконавцю та може бути знищено лише після прийняття рішення по відповідній справі.
При цьому в реєстрі завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, здавальному описі (завершених виконавчих проваджень), Журналі обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві, робиться відповідна позначка про повернення виконавчого провадження державному виконавцеві.
Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт. Наприклад, виконавчі провадження з трирічним строком зберігання, завершені у 2009 році, можуть включатися в акт, що буде складений не раніше 1 січня 2013 року.
Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.
З вказаного вбачається, що виконавче провадження в рамках якого прийнято постанову про арешт майна боржника №АА №648113 від 30.12.2009 року завершено.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Статтею 40 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.1). Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. (ч.2).
При цьому, Наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 року № 1829/5 затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, відповідно до пункту 1 розділу Х та пункту розділу ХІ якого, завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року. Передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.
Таким чином, як Законом № 606-XIV, так Законом №1404-VІІІ передбачено, що після закінчення виконавчого провадження за загальним правилом державним виконавцем повинні вживатись заходи щодо зняття арешту з нерухомого майна боржника, накладеного в рамках виконавчого провадження.
Однак, органами державної виконавчої служби відповідні дії щодо зняття арешту з нерухомого майна позивача, накладеного постановою про арешт майна боржника АА № 648113 від 30.12.2009 року вжиті не були, та під час завершення відповідного виконавчого провадження (яке на даний час є знищеним) арешт з нерухомого майна позивача знятим не був.
При цьому відповідачем до суду доказів на підтвердження того, що виконавче провадження в рамках якого було прийнято постанову про арешт майна боржника АА № 648113 від 30.12.2009 року завершене без стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, не надано.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 13 Конвенції гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).
В силу принципу пропорційності втручання в право особи безперешкодно користуватися та розпоряджатися своїм майном можливе лише за умови дотримання «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.
Неузгодженість дій органів державної влади або невиконання державними органами та їх посадовими особами своїх безпосередніх обов'язків не повинно тягти за собою покладення на суб'єкта господарювання надмірних обов'язків або інших несприятливих наслідків, як це мало місце у цій справі.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що у органів державної виконавчої служби наявний обов'язок щодо зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при завершенні такого виконавчого провадження, приймаючи до уваги те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно досі наявний запис про арешт нерухомого майна позивача, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у не знятті арешту з нерухомого майна позивача, а саме з належної ОСОБА_1 , на праві власності 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер обтяження 9403332), накладений постановою АА № 648113 від 30.12.2009 року.
Щодо похідної вимоги позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.40 Закону №1404-VІІІ, про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є: державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Оскільки вимога позивача про зобов'язання відповідача зняти арешт та заборону відчуження з нерухомого майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, накладеного постановою АА № 648113 від 30.12.2009 року шляхом вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження, накладеного на належну належної ОСОБА_1 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження 9403332) є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльність, суд дійшов висновку, що вона також є такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи відповідач не довів належними і допустимими доказами те, що позивачем були порушені приписи законодавства України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1984,40 грн.
При цьому сума судового збору, яка підлягала сплаті позивачем за звернення до суду із даним позовом, що містить одну вимогу немайнового характеру складає 992,40 грн.
Таким чином, у зв'язку із задоволенням позову, суд вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255,268, 269, 271, 272, 287, 295, КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у не знятті арешту з нерухомого майна позивача, а саме з належної ОСОБА_1 , на праві власності 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер обтяження 9403332), накладений постановою АА № 648113 від 30.12.2009 року.
Зобов'язати Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону відчуження з нерухомого майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, накладеного постановою АА № 648113 від 30.12.2009 року, шляхом вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження, накладеного на належну ОСОБА_1 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження 9403332).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 992,40 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення проголошено 02 листопада 2022 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РПОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул.Генерала Петрова, 1, м.Одеса, 65065, код ЄДРПОУ 41406776).
Суддя Корой С.М.